– Олено, які новини? Микола на зв’язок вийшов? – у дверях стояла захекана і дуже стурбована Ганна Павлівна, свекруха Олени.

– Досі тиша, вже не знаю, що думати. Повернеться – я йому влаштую! – сердито сказала жінка.

– Не гарячкуй, Оленко. Ти ж знаєш Миколу. Його взагалі на рибалку із друзями не можна відпускати! Згубна справа. Навіщо ти його відпустила, скажи мені?

– Ваш Микола не може себе в руках тримати, а винна я? Я в няньки, Ганно Павлівно, не наймалася. У вашого сина мати є, яка мала стежити за ним і виховувати правильно, щоб риболовля не перетворювалася на звичайну гулянку! – не витримала Олена.

…Три дні тому друзі Миколи покликали поїхати на природу. Вудки, шашлик, намет – все як годиться. Микола більше місяця натякав дружині, що «йому дуже потрібен відпочинок», але Олена і чути не хотіла.

Кожна поїздка чоловіка перетворювалася на справжнє випробування на міцність для всієї родини: то Микола приїде без бумажника, то Олені дзвонять із швидко, бо чоловіка доставили в палату, то евакуатор викликали, вартістю, як одна зарплата, щоб із болота витягли машину та відвезти до міста. Тому з кожною згадкою про рибалку Олені ставало не по собі…

Але жінка, після довгих умовлянь, нарешті здалася.

– Та їдь ти вже на свою рибалку! Миколо, тільки пообіцяй, прошу , що без пригод цього разу!

– Оленко, обіцяю! – усміхнувся чоловік і пішов збирати снасті по квартирі.

Тепер Олена та Ганна Павлівна сиділи на дивані. У квартирі була повна, гнітюча тиша. Навіть настінний годинник почав цокати тихо-тихо.

Ганна Павлівна накапала в стакан крапель і важко зітхнула.

– Обіцяв він мені! – тишу порушив грубий голос Олени.

– Господи, хоч би все нормально було, – прошепотіла Ганна Павлівна.

Жінки знову замовкли і продовжили чекати. Вони обдзвонили всіх друзів та знайомих, щоб дізнатися хоч якусь інформацію. Дружини Вадима та Ігоря – друзів  Миколи – теж у розпачі чекали хоч якихось новин.

– Не можна. Не можна було цю трійцю відпускати! Наступного разу проситиметься – розлучення! – вигукнули дружини друзів в один голос.

Чоловіки перестали виходити на зв’язок за дві години після прибуття на місце. Микола відразу сказав, що їм довелося сильно з’їхати з дороги і попрямувати на якусь галявину біля річки, де було «рибне місце». Зв’язок вже тоді погано працював і дзвінок постійно переривався.

То був останній раз, коли Микола був у мережі. І все, відтоді ні дзвінка, ні смски, ні будь-яких інших новин. Знаючи чоловіка, Олена готувалася до найгіршого.

– Оленко, давай подзвонимо у відділок, прошу! Їх треба шукати. З ними щось сталося, я відчуваю це! – просила Ганна Павлівна.

– Увечері, мамо, увечері. Почекаємо до заходу сонця і якщо не подзвонять, то піднімемо шум, – максимально рівним голосом сказала Олена. – Та й де їх шукати? Вони, напевно, знову невідомо куди поїхали в пошуках своєї риби.

Вона не хотіла хвилювати стареньку свекруху, яка й так намаялася за все життя від сина. Зізнатися чесно, Олена і сама не знала, як краще вчинити. Багато разів вона світ навиворіт вивертала, щоб знайти чоловіка, а в результаті він повертався. А червоніла потім сама Олена перед дільничним, сусідами, друзями.

У двері пролунав дзвінок. Анна Павлівна та Олена переглянулися, не вірячи своїм вухам. Олена відразу зіскочила і побігла відчиняти двері, не спитавши, хто прийшов. Відкрила, вона зробила крок назад і вигляд її одразу ж змінився: брови насупилися, а руки вперлися в боки.

– Хто там, Оленко? – вибігла до дверей Ганна Павлівна, але через секунду точно перейняла образ невістки. – Боже. Дивись, кого принесло попутним вітром!

На порозі стояв Микола з ніг до голови брудний. Точніше, чоловік вдавав, що стояв. Він сперся боком об одвірок і не розумно посміхався.

– Тримай, – Микола простяг дружині чорний пакет для сміття.

– По смітниках вже нишпоришся?!

– Це … риба, – процідив Микола, важко вимовляючи кожну букву. – Багато риби!

– Миколо, заходь же в будинок швидше. Сором який. На весь під’їзд і в такому вигляді! – Ганна Павлівна почала тягнути за руку сина, затягуючи всередину. – Олено, ну допоможи ж, всі сусіди сміятися будуть!

Олена зі свекрухою ледве дотягли дорослого чоловіка до ванни. Невістка відправила свекруху випити свої краплі, а сама почала відмивати чоловіка, сварячи на чому світ стоїть.

– Ти мене зведеш! Ось побачиш. Обіцянки він дає! – прошипіла Олена і полила з душової лійки на голову чоловіка прохолодною водою. Єдине, що завжди її заспокоювало, так це те, що всі ці поїздки чоловіка відбуваються не частіше одного разу на пару років. Та й сам Микола, навіть перебуваючи в добряче «веселому» стані, не хитався і не тинявся, а тихенько дозволяв себе привести в порядок і лягав спати до повного відновлення.

«Слава богу, що ти тихий. А то Вадим тільки що, так одразу свариться на всіх», – розмірковувала Олена, укладаючи чоловіка. спати.

Повернувшись на кухню, жінка кинула важкий погляд на чорний пакет. Цікавість узяла гору і вона вирішила подивитися, що Микола в ньому притяг.

– Невже улов приніс? – підбадьорившись, спитала Ганна Павлівна.

– Зараз подивимось, – сказала Олена, і відкрила пакунок. Вона тут же розсміялася: – Ні, ну ви подивіться, мамо. Це ж треба так!

Ганна Павлівна підійшла і зазирнула в пакет, а потім теж голосно засміялася. У пакеті лежав ще місцями заморожений хек за магазину .

– Треба йому книжку з прісноводної риби подарувати, – продовжувала сміятися Ганна Павлівна.

– Ех, я б його цією книжкою… – Олена вирішила не продовжувати фразу, але від ситуації, що чоловік приніс після дводенного зникнення морську рибу, лоскотало десь у животі. – І що мені з цим уловом робити? У мене місця стільки у морозилці немає!

– Давай я трохи заберу, не дарма ж у такому вигляді соромився. Десь він її купив, – сказала свекруха.

– Звісно, ​​хоч усе забирайте.

– Ні-ні, все мені не треба, я півроку її їстиму.

– Я ж не люблю хек, адже знає, – сказала Олена.

І тут їй на думку спала геніальна ідея…

…Микола не вставав з ліжка майже дві доби. З їжі міг тільки вживати бульйон та айран. Коли чоловік прийшов в себе і зрозумів, що готовий поїсти нормальну їжу, то попросив дружину щось йому приготувати. На подив Миколи, який очікував, що дружина буде сварити чоловіка за чергову витівку, вечеря вже була готова і чекала в гарячому вигляді на столі.

– Оленко, ти в мене просто золото! – поцілував дружину в щоку Микола і сів за стіл.

Раптом, запах збентежив чоловіка.

– Це що, риба?

– Ага, твій улов.

– Який улов? – Микола здивовано дивився на дружину.

– Що не пам’ятаєш, яку рибу наловив для сім’ї?

– Олено, це ж хек! Думала я хека не впізнаю?

– Яку наловив, таку і приготувала, – сказала Олена, зняла фартух і почепила на гачок біля раковини. – Ах так, у морозилці ще п’ять кілограмів цього добра. Спеціально тобі залишила.

– Скільки? – Микола витріщився на дружину.

– Скільки приніс, стільки й є. Скажи дякую своїй матері, що рибин шість ще додому забрала собі, – Олена зупинилася біля дверей. – А ще, поки ти всю рибу не доїси, я тобі нічого іншого готувати не буду.

– Жартуєш чи що? Я тиждень її їстиму. Ти мене на той світ вирішила відправити?

– Які тут жарти. Знатимеш, як нам з матір’ю нерви псувати, – спокійно сказала Олена і вийшла з кухні.

…Через тиждень Микола пішов у гараж до Вадима та Ігоря, попередньо вдома пообіцявши, що швидко повернеться.

– Щось ти, брате, якийсь сумний. Може чарочку?

– Дайте щось поїсти, прошу, – Микола сів на маленьку табуретку і став жадібно черпати ложкою вже розм’яклий холодець. А потім продовжив: – Не будеш тут сумувати.

Відпустка моя закінчується, а я і не відпочив. Хлопці, ось ви взагалі скільки страв із хека знаєте? А я знаю смажений, парений, тушкований у томатному соку, тушкований у власному соку з цибулею, котлети з хека, запечений у духовці з овочами і без, рибні палички, рибні кульки, рибний соус, будь він неладний… Висока кухня, коротше кажучи…

Микола сидів поруч із друзями і перераховував одну страву за іншою, згинаючи пальці на руках. А коли пальці закінчувалися, то починав загинати наново. Вадим та Ігор слухали друга, розуміючи кивали і підсували ближче тарілочки з нарізаною ковбаскою, салом та зеленою цибулею. Друзі все-таки…