Оля та Олена вперше познайомилися на першій у своєму житті лінійці у дворі школи. Обидві ошатні, з величезними білими банти у волоссі. Тільки в Олі вони прикрашали кучеряві світлі хвостики над вухами, а в Олени зав’язані на коротеньких тонких кісках. В руках обидві тримали однакові букети. Батьки купили у жінки, що торгувала на вулиці, на розі.

Дівчат можна було прийняти за сестер. У клас вони увійшли, взявшись за руки. Так до кінця школи сиділи за однією партою, товаришували. Сварилися, звісно, ​​не без цього. Але жити один без одного не могли, швидко мирились.

У Олі батьки постіно їздили на заробітки. Додому приїжджали раз на декілька місяців. Оля залишалася під  бабусі.

Олена тяглася за подругою відмінницею, хоч навчання і давалося їй нелегко. Батьки ставили Олю за приклад Олені, схвалювали і заохочували їхню дружбу. Батько Олени з другом відкрив невелику справу – ремонтували та продавали уживані комп’ютери. Мама працювала з ними ж, у ролі секретаря, диспетчера та бухгалтера одночасно.

Після закінчення школи Оля пішла стопами бабусі і вступила до університету на філологічний факультет. Кликала з собою подругу. Але Олена реально оцінювала свої сили, подала документи до педагогічного інституту, де конкурс менший, а вчитися легше.

Бачитися подруги стали рідше, але якщо зустрічалися, засиджувалися до глибокої ночі. Іноді Олена залишалася ночувати в Олі, тоді подруги до самого світанку ділилися дівочими секретами та новинами.

Одного суботнього вечора батьки Олени зібралися у кіно. Олена відразу скористалася ситуацією і відпросилася до подруги з ночівлею. Тим більше, вони цілий тиждень лише переписувалися телефоном. Дівчата влаштувалися на ліжку в кімнаті Олі. Олена розповідала, що їй подобається Віктор Бондаренко із третього курсу, питала, хто подобається Олі. Та та мовчала, тільки хитала головою, мовляв, зайнята навчанням, не до кохання. О першій годині ночі, коли обидві втомилися позіхати і зібралися спати, завібрував телефон Олени.

– Ми спати вже лягли, тату, – сказала Олена безтурботно, але почувши відповідь тата, змінилася на обличчі.

– Звичайно, зараз прийду. – Олена схопилася з ліжка і почала одягатися.

– Що сталося? – Стривожено щапитала Оля.

– Батьки, як поверталися. Щось сталося…, – Олена ніяк не могла потрапити ногою в джинси.

– Я з тобою. – Оля швидко почала одягатися.

– Не треба. Я одна … – Олена, нарешті, одягла джинси, вибігла у коридор.

Незабаром за нею зачинилися вхідні двері.

Додому вона бігла. Жила через будинок від Олі. Батько сидів на кухні, підперши голову двома руками.

– А мама де? – Олена обвела поглядом кімнату.

– Доню, сталася біда, коли ми на машині поверталися додому, – Батько схлипнув, затулив обличчя руками.

Олена вперше бачила батька таким.

– Мами більше немає. – Батько заплакав.

Олена стояла здивована, згадуючи, як кілька годин тому мама вдягала ошатну сукню перед дзеркалом, підбирала до неї намисто. Вона розуміла слова, але не вірила, не вірила в почуте.

Заснули вони з батьком лише під ранок. Олена прокинулася від дзвінка у двері. Вона відчинила двері і побачила на порозі стривожену подругу. Олена обняла Олю і розплакалася. Батько знайшов їх на кухні.

Після прощання з мамою, батько поча «гульбанити». Жодна вечеря не обходилася без цього. Олена важко переживала відхід мами, перестала ходити на заняття до інституту. Сиділа годинами, дивилася у вікно, не помічала нічого довкола. Оля приходила щодня. Саме вона готувала вечерю, ходила до магазину за продуктами.

Якось Олена почула гучні звуки з кухні. Вона неохоче встала з дивана, і пішла на кухню не з цікавості, а щоб попросити голосно не шуміти.

На кухні Оля сварила батька:

– Чоловік не повинен так себе поводити, оплакуючи дружину. Не має права. Він має бути сильним. Маю думати про дочку. Я не можу дивитись, на те що ви робите, – сварилася вона на батька.

Вони помітили Олену на порозі кухні. Оля зніяковіло замовкла. Батько винувато посміхнувся до Олени.

– Все. Досить. Тепер самі. Чуєте? Живіть сам, – прошепотіла Оля та вийшла з кухні.

Із цього дня батько більше не «гульбанив». Олена повернулася до інституту. Оля відвідувала їх щодня, готувала, потім мила посуд… Потроху життя почало налагоджуватися. Зовсім не так, як за мами. Але це було життя, хоч і інше.

Олена поступово прокидалася, починала багато чого помічати. Наприклад, батько якось запитав Олю, де лежать квитанції за квартиру, яка краватка підходить до джемпера, і чи потрібно взагалі її одягати.

Олену здивували не питання, а те, що батько ставив їх не їй, дочці, а Олі. І почала придивлятися до них обох. Батьки жили добре. Олена знала, що вони справді кохали одне одного. Тому погляд, яким батько проводжав її подругу, коли та йшла від них, відгукнувся чимось неприємним. На маму батько так не дивився – з ніжністю та сумом. А ще Оля часто зверталася до батька на «ти». Це зовсім ні в які ворота не лізло.

– І давно ти з моїм батьком так поводишся? Я чогось не знаю?

– Запитала вона якось подругу.

– Вибач, це випадково. Просто весь час у вас. Вдома рідше буваю, – невиразно відповіла Оля.

– Давай розповідай, я ж бачу, – Олена не збиралася відступати.

– От і добре, що бачиш. Що тут казати? Ми з твоїм батьком…

– Що? Це мій батько! Та як ти могла… Зрадниця! – Олена не вірила у почуте.

– Слухай. Так сталося. Він молодий чоловік. Рано чи пізно в нього все одно з’явилася інша жінка. Тітки Марини немає. Йому лише тридцять дев’ять. Я не збиралася займати місце твоєї мами, ставати її тінню.

– Припини! Ти скористалася обставинами. Це низько! Подруга називається.

– Олена дивилася на подругу, забувши про її допомогу у скрутну хвилину.

– Думай, що кажеш. Нічого я не скористалася. – Оля зробила глибокий вдих.

– Я люблю його, розумієш? Давно.

Олена мовчала, намагаючись не вірити у почуте, зрозуміти, як ставитися до цього. А потім в засміялася.

– Виходить, ти тепер будеш моєю мачухою?

– Ні. Ніколи не буду нею. Ніхто не замінить тобі маму. Ти доросла. Потім твій батько не робив мені пропозиції. Спробуй зрозуміти свого батька, якщо мене…

Олена не дослухала. Вона вибігла з квартири. А куди йти? Надворі весняна погода, дощ, а вона вибігла в тапках. Олена пішла до бабусі Олі. Все розповіла їй. Виявилось, бабуся все знала, здогадалася.

– Як не здогадатися, якщо вона у вас усі вечори проводить? А приходить додому, то тільки й розмов, що про твого батька. А очі так і сяють. Батько видний у тебе, мабуть. Адже кохання не питає дозволу, приходить і все.

Олені здавалося, що весь світ зрадив її. Всі змовились і обманули її.

Коли вона повернулася додому, Олі вже не було. «Дивно, дорогою додому не зустріла її. У під’їзді, напевно, сховалася, перечікувала, коли я піду», – зрозуміла Олена. Батько сидів за столом на кухні.

– Тату, як ти міг? Ти так швидко забув про маму? – по щоках Олени текли сльози.

– Швидко? Минуло півроку. А начебто вчора… Розумію, вона твоя подруга. А якби на її місці була інша жінка? Ти прийняла б її? Маму твою я дуже любив. Але її нема. А я є. Ти вийдеш заміж, я залишуся зовсім один. Якщо тобі неприємно, я піду. Зніму квартиру і житиму там із нею. Я не можу без неї, – сказав батько, винувато дивлячись на дочку.

Олена уявила, що вона залишиться тут зовсім одна, без мами, батька та подруги. Вона чомусь не мала сумніву, що батько так і зробить, як сказав. Ні, вона не зможе одна.

Оля не приходила кілька днів. Батько знову «гульбанив» увечері, вони не розмовляли. Олена не витримала та зателефонувала подрузі.

Оля почала знову приходити до них, але на ніч ніколи не залишалася. Мабуть, бабуся повідомила батькам Олі про все. Тому що вони приїхали, і відбулася довга розмова з батьком Олени. Але ні батько, ні Оля не відступили.

Коли Оля навчалася на останньому курсі, вони розписалися із батьком Олени. Після держекзаменів Олена поїхала працювати у Київ. Вона змирилася з одруженням батька. Чоловікові одному погано. Але не змирилася, що його дружиною стала її ровесниця, подруга.

На вихідні Олена іноді приїжджала додому. Вона бачила, як змінився батько, яким щастям світилися його очі. Оля при Олені намагалася бути непомітною, не лізла з розмовами. Але саме їхніх розмову Олені й не вистачало.

Вона інтуїтивно зрозуміла, що Оля чекає на дитину, хоча зовнішніх ознак ще не було помітно. По обережних рухах, по тому, як часто рука Олі погладжувала животик, а погляд при цьому ставав відстороненим, наче вона прислухалася до себе. Ревнощі охоплювали Олену.

Але згодом і вони пройшли. У батька народився син. І Олена любила свого брата.

Ось така історія. У житті багато всього різного буває. І лише кохання однаково непередбачуване.