-Оленко, тобі вже сорок років, а ти все одна, без мужика! Скоро на тебе взагалі ніхто не гляне. Син випурхне з дому, і кукуватимеш сама!

Марина завжди говорила те, що думала, Олена вже звикла до єхидних висловлювань подруги.

Кілька років тому Олена розлучилася з чоловіком, нове кохання у нього зʼявилося.

Молодий, красивий. Аліментu платив, із сином бачився періодично. І то добре…

Сину Артему нещодавно виповнилося чотирнадцять років. Особливих проблем із ним не було, навчався середньо, допомагав по господарству, коли просила.

Олена працювала вдома, майстром манікюру та педикюру, заробляла непогано.

І начебто все добре в житті, та іноді накочувалося почуття самотності й туги.

А тут ще й Маринка своїми розмовами сум наганяє. Де ж знайти такого, щоб був порядний, і душа лежала до нього.

В інтернеті іноді писали якісь чоловіки, пропонували познайомитися, але Олена не довіряла таким знайомствам.

Закупивши продуктів на тиждень, Олена під’їхала до будинку. Вона діставала з машини повні пакети, як раптом почула за спиною чоловічий голос.

-Дозвольте допомогти! Така тендітна дівчина не повинна носити повні сумки!

Олена озирнулась. Перед нею стояв гарно одягнений, приємної зовнішності чоловік.

Давно вже її ніхто не називав дівчиною і не пропонував допомогти!

-Може це доля?! – подумала Олена.

-Ну допоможіть, якщо вже бажання таке маєте… – пробурмотіла вона.

-Мене звуть Микола, а вас як, гарна незнайомко?! – хвацько запитав чоловік.

-Я – Олена. Ось, тримайте пакет…

Миколай доніс пакети до під’їзду.

-Сподіваюся, ви незаміжня? Дуже вже сподобалися ви мені, – безцеремонно сказав він.

-Незаміжня, – зашарілась Олена.

-От і чудово! Хочу запросити вас у суботу в ресторан. У мене тут угода вигідна відбулася, відзначимо, і заразом познайомимося поближче!

-Добре, я вільна в суботу ввечері. Хтось іще буде?

-Ні, хочу провести вечір тільки з вами. Може, на ти перейдемо, Олено?..

…Зайшовши в квартиру, Олена глянула на себе у дзеркало в коридорі.

А що?! Вона ще нічого, і заслуговує на щастя… А то Маринка пророкує самотню старість тільки… Персик вона ще, в самому соку!

…Вечір з Миколою пройшов легко й весело. Він жартував, робив компліменти. Олена була в захваті від нового знайомого.

У Миколи був свій бізнес із продажу машин, йому постійно хтось дзвонив, і він із діловим виглядом обговорював робочі питання.

Олену трохи бентежило, що він молодший за неї на пʼять років, але зовні це було непомітно. Вона чесно розповіла про сина, чим займається.

Микола слухав із цікавістю. Про себе розповідав мало. Був колись одружений, розлучився. Батьки живуть далеко від нього, рідко бачаться.

Олена літала на крилах кохання. Щодня Микола писав, дзвонив, зустрічі стали дедалі частішими. Олена переживала за сина, як він прийме нового знайомого матері.

-Синку, я хочу тебе де з ким познайомити. Його звуть Микола. Ми зустрічаємося.

-Ну гаразд, мамо, я не проти. Нормальний мужик, я сподіваюся?

-Нормальний, я впевнена, тобі сподобається. На вихідні запрошу його до нас на вечерю.

Зустріч пройшла чудово. Микола приніс шоколадний торт і величезний букет квітів. З Артемом вони швидко порозумілися. Олена була щаслива. Знала випадки, коли дорослі діти перешкоджали новим стосункам батьків, а тут все пройшло легко і просто.

-Олено, привіт. Бачила тебе з чоловіком, невже знайшла когось?

-Уяви собі, Марино! Думаю, він скоро зробить мені пропозицію, уявляєш?

-Ну, ти даєш, подруго! Дивись, ще й дитину ще народиш!

-Все може бути…

…- Олено, а давай одружимося? Дорослі ж люди, чого ходити колами. Весілля відгуляємо в ресторані, все як має бути. Шукай сукню, щоб все гарно було. Я батьків своїх покличу, ти своїх, друзів. А там і у весільну подорож вирушимо, куди б ти хотіла, кохана?

Олена мрійливо замислилась. Вона завжди хотіла побачити Париж. Невже її мрія здійсниться?!

…Вибрати сукню допомагала Марина. Микола сказав, щоб вона купила за свої гроші будь-яку сукню, яка сподобається, а він потім віддасть. Олена вибрала шикарну сукню, не дешеву.

-Ну, Оленко, просто шикарна сукня. Прямо заздрю я ​​тобі, такий мужик щедрий трапився!

Олена сама собі заздрила. Вона тепер не самотня старенька, а гарна наречена.

-Кохана, тут таке діло. Мені повинні були борг віддати, але там проблеми у людини, поки зависли гроші.

Батькам моїм на квитки треба переказати, а в мене поки що немає грошей. Ти не могла б мені допомогти… Я одразу все поверну, ти не переживай.

-Та гаразд, Миколо, ми ж тепер одна сім’я, і ​​твої батьки мені не чужі. Скільки треба, зараз скину тобі…

В Олени за кілька років назбиралася хороша сума, збирала сину на навчання. Спокійно витрачала звідти, адже Микола потім обіцяв повернути за сукню та й інші покупки.

Раптом у дворі засигналила машина. Микола підскочив і визирнув у вікно. Біля його машини були якісь два хлопці…

-От же ж, я зараз…

Микола вибіг із квартири. Олена не розуміла, що відбувається. Хто ці люди, чому вони біля його машини?

На столі задзвонив телефон Миколи, який він залишив поспіхом. Олена побачила повідомлення, від якогось Олексія.

Вона прочитала його й ахнула!

«Ну що, стара твоя повелася? Коли грошики будуть? Я довго чекати не буду!» – прочитала Олена.

Вона не одразу зрозуміла, про кого йдеться. А потім, як зрозуміла… Це ж про неї явно! Стара, значить… Ось куди йому гроші потрібні, Олексію віддати…

В кімнату забіг Микола.

-От же ж, всю машину зіпсували мені, тепер її тільки на смітник. Хай потім нову куплю собі, як гроші з’являться…

-Звідки вони з’являться? Стара не дасть тобі ані копійки. Олексій буде дуже злий, – сказала Олена.

-Звідки ти знаєш про Олексі? – оторопів Микола.

Олена кивнула головою у бік телефону.

-От же ж… Треба ж було йому написати… Ну, а що ти хотіла? Ти що, серйозно подумала, що я в тебе закохався і хочу одружитися? Ха-ха! Потрібна ти мені дуже, розлучена і з причепом… Я молоденьких люблю, красивих!

Як же вам хочеться кохання і мужика під боком. Готові з першим зустрічним під вінець іти. Сукня, Париж… Розмріялася! Сама розумієш, жодного весілля не планувалося.

Я стільки грошей на тебе витратив, думав, відшкодую потім, а тут Олексій своїм повідомленням все зіпсував. Ну, нічого, викручусь, мені не звикати…

Може, даси на таксі хоч по старій дружбі? Адже тобі було добре зі мною, а за це треба платити.

-Пішов геть! Я ці гроші для сина збирала!

-Ну, ну, не сварись… Добре, пішов я. Може ще якусь зустріну наївну і борг віддам тоді…

Олена скочила з-за столу. Микола швидко вискочив з кімнати, гримнувши дверима…

Олена глянула на себе в дзеркало і розплакалася. А потім розсміялася. От же ж втрапила! Комедія…

-Марино, весілля скасовується!

-Та ти що, Оленко… Оце так… Ну, нічого, не сумуй, і слава Богу, що не встигли одружитися… Ти ще молода, зустрінеться обов’язково хороший чоловік!

-Ой, та не хочу я вже нікого… Нехай я буду краще самотньою старенькою, аніж отаке…

-До старенької ще далеко. Значить так, треба погуляти. Поїхали на вихідних зі мною на пляж! Там вечірки бувають класні, сукню вдягнеш нову.

-А поїхали… Життя триває! Тільки знайомитись не хочу більше ні з ким. І знаєш, одній зовсім навіть непогано! А сукню я на пам’ять залишу…

…А через рік Олена в тій самій сукні виходила заміж за Сашка. Сашко був розлучений, теж мав сина.

Вони були дуже щасливі разом. А про пригоду з Миколою Олена згадувала хіба що зі сміхом…