Олена ввечері переглядала свої рецепти та думала над тим, який торт зробити на власне весілля. Хотілося чогось незвичайного, вишуканого.

Гена, майбутній чоловік, відвернув Олену від роздумів.

– До весілля вже все готове, – сказав він. – Залишився всього тиждень… Швидко час пролетів за турботами. Я поговорити хотів.

Олені здалося, що Гена трохи нервує.

– Тут деякі документи є. Так нісенітниця… Формальність. Ти ознайомся, скажи потім, чи все тебе влаштовує. – Гена поклав перед Оленою тонку теку, відкривши яку вона виявила те, що її вразило.

– Це що? Шлюбний контракт?

– Формальність, нісенітниця, – поправив її Гена. – Папірці, які ми з тобою підпишемо, ні на що не впливатимуть.

– Ти боїшся, що я захочу колись тебе залишити без усього? – Олена навіть читати документи не стала, відклала теку убік.

– Нісенітниця, – зам’явся Гена. – Я б у житті не став змушувати тебе підписувати це. Я про шлюбний контракт навіть не думав. Але мати порадила і… Та яка різниця?

– Якщо люди кохають один одного, нічого не приховують, повністю довіряють, то підписати пару паперів стає нікчемною справою.

Олена закліпала очима. Вона дивилася на майбутнього чоловіка і ніби не впізнавала його.

– Зрозуміло, звідки ноги ростуть… І давно твоя мама тобі порадила скласти шлюбний контракт?

– Ми розмовляли з нею про це кілька місяців тому. Ще тоді, коли я сказав, що хочу зробити тобі пропозицію.

– А під час того, як робив пропозицію, не міг сказати, що треба буде підписати шлюбний контракт? Може моя відповідь була б іншою.

– Ну, не починай. Там немає нічого такого, щоб тобі могло нашкодити. – Гена сів поруч і взяв руку Олени у свою.

– Я дуже тебе кохаю. Ти найкраще, що зі мною траплялося за все життя. Я радий, що ми скоро станемо чоловіком та дружиною. Давай не лаятися через дрібниці.

– Ти мені не довіряєш? – Попри приємні слова, Олена почувала себе ображеною і навіть приниженою. – Попри те, що я навіть не знала, ким ти є?

– Саме тому я тобі довіряю більше, ніж собі. Але папери треба підписати та затвердити у нотаріуса.

– А якщо я не погоджусь?

Гена шумно видихнув і випустив її руку. Довго мовчав, збираючись із силами, щоб вимовити таке:
– Весілля доведеться скасувати.

– Розумієш, – тепер уже важко зітхнула Олена. – Я збиралася за тебе заміж. Тому що кохаю та ціную тебе, як чоловіка, як людину.

– А ти пропонуєш мені це. Наче ми не весілля збираємося грати, а укладаємо угоду. Як партнери.

– Давай не впадатимемо в крайнощі. Шлюб – це є партнерство. Ти навіть не прочитала угоди. Деякі пункти можна забрати або замінити.

– Я даю тобі вибір. Це вже більше, ніж тобі запропонував би хтось інший. Але якщо ти не погодишся… Виходить моя мати має рацію.

– А давно ти слухаєш матір?

– Завжди прислухався. І саме тому я є там, де я є. Вона вклалася у мою справу. У мене, нехай і невелика, але своя мережа автомийок по всьому місту.

– Мало хто за тридцять років може таким похвалитися. Конкуренти не сплять. Кожен намагається, кажучи простою мовою, нагадувати.

– Охочих наживатися не менше. Не ставай і ти з ними в один ряд. Певна річ, що моя мати переймається. Вона стільки зробила та робить для процвітання бізнесу.

– Я подумаю.

– Дякую, – Гена поцілував майбутню дружину і пішов на кухню, а Олена залишилася. Думати не було над чим. Весілля доведеться скасовувати.

– І не тому, що в Олени була мета заволодіти «незліченними багатствами чоловіка», як би висловилася свекруха, що не відбулася, а тому, що в усьому цьому було щось неправильне.

Гену Олена знала зі школи, вони навчалися в одному класі. Вони подобалися один одному і навіть добре спілкувалися. Потім їхні шляхи розійшлися.

Випадкова зустріч на автомийці, коли Олена запідозрила, що колишній однокласник підробляє мийником автомобілів, стала початком їх нових стосунків.

Олена купила Геннадію чай. Їй стало його чомусь шкода. Аж надто втомлений вигляд він мав. У школі він здавався їй кмітливим хлопцем, який досягне вершин у якійсь кар’єрі.

Гена, прийнявши чай, подякував Олені. Не став зізнаватися, що є власником цієї автомийки. Навпаки, підіграв. Цілий місяць Олена носила йому обіди. Вони багато спілкувалися, сміялися.

Старі почуття прокинулися знову і переросли на щось більше. Гена ще довго морочив Олені голову. Все перевіряв її на щирість почуттів. І навіть тоді, коли зробив пропозицію, і Олена погодилася.

Їй й на думку не спало, що Гена може брехати. Він, звісно, ​​після її згоди зізнався. Поділився своїми страхами. Страхами не власними, а тими, що вселяла йому мати.

Багато говорив про те, які нині жінки. Що всім треба лише одне. Олена його слухала і не вірила, бо була сильно засмучена через те, що він брехав. Гена перепрошував, намагався жартувати.

– Я розумію, що ти образилася. Якби я виставляв себе забезпеченою людиною, а в результаті виявився звичайним працівником автомийки. Тут можна було б замислитись, а так…

– Брехня є брехня, – відповіла тоді Олена. У її розумінні, стосунки не мали починатися з брехні. І все ж від весілля вона не відмовилася, за що прославилася у заздрісників меркантильною особою.

Майбутня свекруха взагалі вважала, що Олена чудово знала, ким є Гена. Кого-кого, а її було не переконати. У неї спочатку до невістки було упереджене ставлення.

Колись вона не на жарт посварилася з матір’ю Олени. Осад залишився і “осів” на Олену. Але все це було неважливо, адже заміж Олена виходила за Гену, а не за свекруху.

Заміж Олена погодилася вийти за простого роботягу, хорошу, розумну людину, а не власника якоїсь мережі, послугами якої вона скористалася лише раз.

Але зараз Олена не могла заперечувати вплив свекрухи на сина. Подумала про те, що буде за рік? За два? Коли з’являться діти?

Вона, пожертвувавши своїм часом, кар’єрою, сном, комфортом, займаючись з дитиною, дасть можливість чоловікові підкорювати вершини, врешті-решт почує, що нічого весь цей час не робила?

Або ж через страх не прогодувати дітей стане танцювати під чужу дудку? Ні, Олена не збиралася погоджуватися на жодні контракти.

Їй було шкода, що людина, яку вона, здавалося б, щиро кохає, запропонувала таке. Подумалося, а може це й не кохання зовсім, раз вона через якісь папери може від нього відмовитися?

Про своє рішення Олена повідомила його вранці. Він, звичайно, чекав на іншу відповідь. Намагався переконати, умовити, а в кінці взагалі видав фразу, яка переконала Олену в правильності свого рішення.

– Значить все-таки моя мама мала рацію щодо тебе. Ти своїми діями підтверджуєш її слова.

Олена знизала плечима. Попри образу, не стала відповідати тим же. А ще їй було сумно. Розлучатися з коханими завжди боляче, навіть якщо ці кохані виявилися не тими, за кого себе видавали.

Олена чесно запропонувала взяти на себе частину збитків, витрачених на весілля, що не відбулося. І навіть зробила грошовий переказ, щоб потім не було жодних претензій. Гена повернув ці гроші, зі словами:

– Принизити мене наостанок не вдасться!

Олена і не збиралася нікого принижувати. Вона хотіла, щоб все було чесно. Тим більше коли мати з Геною так тремтіли над грошима.

Щоправда, через розлучення вона сильно страждала. Іноді думала про те, що даремно відмовилася підписувати шлюбний контракт. Зрештою, це дійсно просто папірець для людей, які люблять один одного. Але чи було кохання?

Вона почала вважати себе занадто гордою, яка через почуття власної гідності відмовилася від коханого, від щастя.

Ще здавалося, що її життя більше не буде колишнім, вона більше ніколи не зможе полюбити, зустріти чоловіка, якому зможе довіряти. Олена мучилася і страждала, сердилась і плакала, сумувала і нудилася. А потім настала весна.

Нове кохання увірвалося в її життя витіснивши й смуток, і біль, і розчарування. Анатолій звернувся до агенції, у якій працювала Олена, за бухгалтерськими послугами. Він був підприємцем-початківцем і багато в чому не встиг розібратися, наробивши типових помилок.

Олена сподобалася йому відразу. Щось зачепило його в її зовнішності, голосі, поведінці. Але залицятися не поспішав, придивлявся, дізнавався.

Все почалося з безневинного флірту. Олена більше підігравала, ніж розглядала Анатолія, як чоловіка. Не знала, що цим дає йому надію.

Спілкуватися з ним було приємно та цікаво. Олена сама не зрозуміла, коли це переросло на щось більше. Тоді, коли зрозуміла, що чекає на зустріч з Анатолієм, чи тоді, коли почула незручне визнання від завжди зібраної людини:

– Знаєш, навіть, якщо моя справа прогорить, якщо я збанкрутую, то ні краплі не засмучуся. Адже завдяки бізнесу я зустрів тебе.

– Не прогориш. А з податковою розберемося, – збентежено відповіла Олена і також ніяково додала. – Обіцяю, що все буде гаразд.

Про Гену Олена взагалі забула. А одного разу згадавши й зовсім не зрозуміла, через що так страждала. Адже все було очевидним.

І проблема була зовсім не в шлюбному контракті, а в тому, що в їхніх стосунках були присутні троє людей. Олена, Гена та його мати, яка диктувала свої порядки. Вона, навіть після весілля, навряд чи дала б їм спокій, постійно вигадуючи щось нове.

З Анатолієм такого не було, він завжди думав своєю головою. Ніколи ні на кого не посилався, та вмів відповідати за свої вчинки. Олена цінувала у ньому ці якості. І намагалася відповідати.

Однак, коли справа дійшла до весілля, розгубилася, зніяковіла і спробувала уникнути пропозиції. Старі рани почали боліти.

– Я поки що не готова, – сказала вона. – Потрібен час.

Анатолій цього часу не хотів їй давати.

– Тут думати нема над чим. Я хочу провести своє життя з тобою. Якщо ти теж…

– Я теж, – перервала Олена. – Але є причини…

Олена сама не знала, чому вирішила поділитися своєю невдачею у відносинах. Розповісти й про шлюбний контракт, і про те, як весілля скасовувала.

Анатолій слухав уважно, намагаючись не коментувати розповідь. А Олені в якийсь момент здалося, що вона виставляє себе особливо меркантильною.

А як ще із боку виглядає жінка, яка збирається вийти заміж за забезпечену людину, але відмовляється підписати шлюбний контракт, а потім через якийсь час знову починає зустрічатися з підприємцем?

Олена, закінчивши розповідати, перевела подих і подивилася на Анатолія. Він виглядав надто задумливим. Якийсь час вони мовчали. Кожен думав про своє.

– Можливо, тоді не було такого кохання. Але зараз, якби ти запропонував, я, швидше за все, підписала б таку угоду. Хоча все це здається з морального погляду неправильним.

– Хочеш укласти зі мною шлюбний контракт? Так не довіряєш мені? – віджартувався Анатолій. – Якщо без жартів, то ти змусила мене замислитись.

Олена відвела очі. Здавалося, що на цьому зізнанні їхні стосунки закінчаться.

– Чесно? Я не готова тебе втрачати. І якщо тобі буде важливий шлюбний контракт, то я його підпишу. Мені дорогий ти та наші стосунки. – Поставила крапку в цій розмові вона.

Через якийсь час Анатолій знову запропонував і цього разу Олена погодилася. До тієї розмови більше не поверталися. Готувались до весілля.

І все було добре, поки одного вечора Толік не покликав Олену на розмову. За іронією долі вона знову думала над тим, як зробити торт. Цього разу їй хотілося досягти простого смаку знайомого з дитинства.

– Я тут шлюбний контракт склав, – не став він ходити навкруги. – Поглянь.

Олена взяла простягнутий аркуш. Вона вже давно для себе вирішила, що якщо Толік запропонує їй підписати щось подібне, вона не відмовиться. Проте чомусь відчула розчарування.

– Не читатиму. Я тобі довіряю. І якщо хочеш, звісно, ​​підпишу.

– Ні, ти маєш розуміти, що підписуєш. Це не проста формальність, – не погодився Анатолій. – Я наполягаю, щоб ти прочитала. Бажано кілька разів.

Олена важко зітхнула. У її руках знову був документ, доказ того, що їй не довіряють.

Проте, пробігши очима текст, Олена дуже здивувалася.

– Але…

– Так, так, – усміхнувся Анатолій.

Олена відчула, як по щоках котяться сльози. Вона взяла ручку та розписалася. Та ситуація поранила її набагато більше, ніж вона думала.

А в шлюбному контракті, що дав їй Анатолій, було написано те, що вона й чекала від сімейного життя. Багато різних слів про те, що подружжя зобов’язується одне про одного дбати, берегти, поважати, захищати, довіряти й найголовніше – кохати.

– У рамочку треба повісити, – сказала Олена, – щоб коли сварилися, згадували нашу угоду.

Анатолій розсміявся та обійняв майбутню дружину.

До речі, подружжя проживе довге і щасливе сімейне життя. Виховають двох синів і навіть встигнуть поняньчити правнучку.

А що стосувалося Гени… То він теж одружиться і спонсоруватиме заскоки розпещеної дружини. За що боровся…

Дякую Вам, шановні читачі, за коментарі та вподобайки!