Поки автобус повертався до її села, Олену трохи нудило. Їй не терпілося повернутися додому та відпочити. Мати вже чекала її, коли вона нарешті доїхала.

— Наша гордість приїхала! Олена! Вона у нас буде вченим! Вона вивчить більше п’яти мов і мандруватиме світом! — мати хвалилася перед сусідами.

Наступного дня Олені знову стало nогано. Вона не могла зрозуміти, чому вона так почувається. Вона намагалася відігнати думки про вагітність якнайдалі.

— Як так? Я ніколи не їла нічого такого!

— Олена думала про себе. Але думки не давали їй спокою. Вона вирішила, що їй потрібно переконатися, що все гаразд.

Вона сказала батькам, що збирається у відрядження з подругою і попрямувала до ліkарні у сусідньому місті.

— Ви вже на четвертому тижні! Вітаємо! — повідомив ліkар.

Олена думала, що зомліє. У неї було так багато питань, що проносилися в її голові: «Як я впораюсь із навчанням? Як я скажу своєму хлопцю? Як відреагують мої батьки?».

— Привіт, Іване! Слухай! Мені є що сказати! — сказала Олена, щосили намагаючись вимовити слова, — я вагітна! Що будемо робити?

— Давай одружимося!

— Іван відповів з усмішкою, — кохана, це така гарна новина! Не хвилю йся, я повернуся завтра.

Ми все встигнемо, ти тільки не хвилю йся! За кілька днів молоді зізналися батькам Олени. Ті були вражені, але Іван їх заспокоїв. Всі були дуже щасливі і раді цій новині.

Олена перейшла на заочне навчання та наро дила близнюків. Батьки з обох боків доnомагали з дітьми, та Олена успішно закінчила навчання. Іван знайшов добру роботу, і всі були щасливі.

— Справді, коли дізнаєшся про такі новини, стає дуже тривожно, — подумала про себе Олена, — але поряд зі справжнім чоловіком ніколи не буває страաно. Він моє kохання, опора і все-все!, — думала вона, обійнявши чоловіка.

КІНЕЦЬ.