Олена дивилася на документи в її руках і не могла повірити своїм очам.

Вона! Улюблена та єдина дочка своїх батьків їм не рідна! І звуть її зовсім не Олена, а Олександра.

Олександра Андріївна Степаненко!

У голові Олени не вкладалося як таке можливо. За все своє життя вона жодного разу навіть не запідозрила, що насправді її удочерили, але з цих документів випливало, що в сім’ю вона потрапила у віці чотирьох місяців, а незабаром була вдочерена.

Під час удочеріння їй змінили ім’я з Олександри на Олену. Природно прізвище та по батькові вона отримала від свого батька, таким чином Олександра Андріївна Степаненко стала Оленою Миколаївною Бондаренко.

Ці бумаги Олена знайшла зовсім випадково.

Ще на початку літа батьки поїхали в село. Олена з ними не поїхала, треба було готуватися до іспитів для вступу до ВНЗ, та загалом і теплих почуттів до села Олена ніколи не відчувала, але все ж таки їй доводилося щороку їздити туди з батьками.

Винятком виявився лише цей рік.

Порадившись, батьки вирішили, що дівчинці краще залишитися в місті, де їй ніхто не заважатиме готуватися до вступних іспитів, тому що в селі, де у них знаходився будинок, жили дуже багато їхніх знайомих і друзів, які любили забігти в гості на чай.

Микола Андрійович та Софія Михайлівна, батьки Олени, дочці довіряли цілком і повністю.

Вони були впевнені, що вона ніколи не влаштовуватиме, за їх відсутності, безшабашні вечірки і справді займатиметься і готуватиметься до вступу.

Олена завжди вчилася добре і ніколи не доставляла особливих проблем своїм батькам, але й вони у свою чергу забезпечили доньку репетиторами та різними платними гуртками та секціями. Таким чином, день Олени завжди був розписаний мало не по годинах.

Проте батьки ніколи не нав’язували дочці свій вибір. Усі гуртки та секції Олена вибирала виключно сама.

Вона не пам’ятала такого випадку, щоб мама або тато словом, або дією образили її і до цього моменту вона вважала, що у неї найкращі батьки на світі.

Все почалося з того, що мама зателефонувала до Олени сьогодні вранці і попросила доньку знайти дуже важливий документ.

Мама пояснила, де знайти його, але в тій папці, на яку вказала мама, цього документа не було.

Спочатку Олена хотіла передзвонити мамі і запитати де ще може він бути, але потім вирішила, що якщо документ дійсно важливий то він може знаходитися в сейфі, а мама швидше за все сама його туди поклала і просто забула про це.

Сейф був у кабінеті батька, і Олена пішла туди.

Код від сейфа вона знала чудово, проте ніхто його від неї не приховував. У їх сім’ї було прийнято довіряти одне одному беззастережно.

Олена відкрила сейф і серед безлічі паперів, що лежать там, стала шукати потрібний їй документ, проте незабаром вона про нього і думати забула…

Серед безлічі паперів Олені на очі попалася папка, яку раніше вона ніколи не бачила.

Може бути Олена і не звернула б на неї ніякої уваги, але документ, який попросила знайти мама так і не знаходився і Олена вирішила, що він може знаходитися саме в цій папці, але те, що вона побачила раз і назавжди розділило її життя на до і після.

У здивованому стані Олена читала знайдені документи, з яких випливало, що її взяли з дому малюка.

Немов уві сні Олена вивчала папери і не могла повірити в те, що бачила.

Першою думкою Олени було відразу зателефонувати батькам, а ще краще поїхати до них в село і вимагати пояснень, але коли вона трохи відійшла від нової для неї інформації то вирішила, що їй спочатку потрібно спробувати самій розібратися в цій ситуації.

Олена чудово розуміла, що після багатьох років дізнатися, що-небудь про справжніх батьків буде важко, та й таємницю усиновлення ще ніхто не скасовував.

Залишок дня дівчина думала з чого їй почати пошуки і вирішила, що спочатку завтра з самого ранку вона поїде в будинок малюки з якого її забрали батьки. Благо, що адресу цієї установи вона знайшла в знайдених документах, проте виявилося, що вона не в їхньому місті, але Олена твердо вирішила дізнатися правду, тому вирішила, що завтра вона поїде туди і всіма правдами і не правдами спробує дізнатися правду про своє походження.

В інтернеті Олена знайшла інформацію про той самий будинок малюка, і про місто, де він знаходився.

На її щастя виявилося, що знаходиться він не так далеко від міста, де вона виросла і Олена вирішила з самого ранку їхати туди, але доля розпорядився інакше і всю правду про своє народження Олена дізналася вже ввечері.

Поки дівчина збиралася з думками і думала з чого почати пошуки до неї в гості заглянула її тітка, сестра мами.

Наталя, тітка Олени, прийшла відвідати племінницю і дізнатися чи не потрібно їй щось.

У Олени з Наталкою завжди були дуже хороші, душевні стосунки і вони могли довго говорити про своє, про дівоче.

Тьотя відразу помітила, що з племінницею твориться щось недобре і після довгих умовлянь Олена все ж таки розповіла Наталці про своє відкриття.

Після одкровення Олени Наталя на якийсь час замислилася, а потім подивилася на племінницю і сказала.

– Знаєш, Оленко не думала я, що ти дізнаєшся правду, але що трапилося, те трапилося і саме я опосередковано винна в тому, що ти все дізналася.

– Чому, Наталю?

Олена завжди називала тіткою просто на ім’я і так було з самого дитинства.

Наталя сама навчила так племінницю і ніколи не шкодувала про це…

Після питання племінниці Наталя глибоко зітхнула і розпочала свою розповідь.

– Загалом так Оленко, я тобі правду розповім, а ти сама думай, що тобі з цією правдою робити. Документи, які ти виявила, раніше зберігалися в мене.

Це було прохання твоєї мами. Моїй сестрі так було набагато спокійніше, але як ти чудово знаєш, я переїжджаю і тому ці документи я принесла Софії. Ось саме в цьому я й винна, а тепер я розповім тобі про твоє народження і повторюю, що вирішувати як вчинити далі будеш тільки ти і ніхто інший… Коли твої мама та тато побралися вони дуже хотіли дітей, але завагітніти у Софії ніяк не виходило.

Через кілька років вони вирішили обстежитись і з’ясувалося, що своїх дітей Софія ніколи мати не зможе. Якби ти тільки знала, як важко твоя мама переживала цю новину.

Я тоді була ще підлітком, але чудово все розуміла та й розмови батьків не проходили повз мої вуха. Минуло ще кілька років і одного разу Софія приїхала до нас у сильному хвилюванні. Мені тоді було вже 18 і батьки та й сама Софія від мене нічого не приховували.

Так ось Софія розповіла, що дізналася про те, що в будинку малюка знаходиться маленька дівчинка, яку туди принесла власна мама. Принесла та поклала під дверима, де тебе згодом і знайшли.

До речі, раніше ми жили не тут, а саме в тому місті, де і знаходиться цей будинок малюка. Це потім, після того, як тебе забрали, ми переїхали сюди. Софія і Микола не хотіли, щоб якась “добра душа” розповіла тобі правду.

Олена дивилася на тітку і затамувавши подих чекала продовження розповіді. І Наталя продовжила.

– Твою справжню матір знайшли досить швидко і добре якби вона виявилася молодою, незрозумною дівчинкою так ні! Твоя мама крім тебе мала ще чотирьох дітей, а ти виявилася для неї зайвою… Пробач мені, Олено. Вибач, що говорю тобі такі речі, але якщо ти захотіла дізнатися правду, я не маю права приховувати її від тебе.

Раптом Наталка посміхнулася і сказала.

– Мені взагалі здається, що твої мама і тато зі мною не розмовлятимуть, коли дізнаються, що я тобі все розповіла, але я не хочу, щоб ти зробила щось нерозумне, тому і розповідаю тобі це.

Ну та гаразд, я наробила справ мені і відповідати, а ти слухай далі. Коли Софія тебе вперше побачила, то ні про що інше думати вона більше не могла і відразу ж захотіла тебе удочерити, але було одне, але. Твоя справжня мама не була позбавлена ​​прав, а була лише в них обмежена.

Ми знайшли її і … Софія запропонувала їй «віддячити» за те, щоб вона написала на тебе відмову і знаєш … вона відразу погодилася, а незабаром Софія та Микола тебе забрали. Потім ми всі переїхали і більше її ніколи не бачили, але якщо ти хочеш, я можу дати тобі її адресу. Правда я не знаю, чи живе вона там чи ні, але стара адреса це все, що я знаю. Тепер рішення лише за тобою. Як ти вирішиш, так і буде.

Наталя замовкла. Вона чудово розуміла як важко зараз її племінниці, але щиро сподівалася на те, що та прийме правильне рішення і все ж таки їй було страшно залишати Олену вдома одну, тому вона вирішила залишитися ночувати в квартирі сестри.

Залишок вечора Наталя спостерігала за Оленою. Та була задумлива, але поводилася цілком адекватно.

Усю ніч Наталя не спала.

Декілька разів вона заглядала в кімнату до Олени. До її полегшення все було тихо та спокійно.

Наталя не знала чи правильно вона вчинила розповівши правду племінниці, але як би там не було, а повернути все було вже неможливо.

Вранці Наталка приготувала сніданок та покликала Олену. По обличчю дівчини було видно, що сон теж не відвідав її цієї ночі.

З тривогою Наталка спостерігала за племінницею. Їй хотілося почути її рішення, і саме його Наталя боялася найбільше. Не витримавши напруги, Наталя першою почала розмову.

– Олено, ти вибач, що я лізу до тебе, але ти мені просто скажи, що ж ти все-таки вирішила? І знай я підтримаю будь-яке твоє рішення, а тато з мамою тим паче. Я у цьому просто впевнена.

Олена подивилася на тітку і раптом усміхнулася, але при цьому в її очах стояли сльози.

– А немає що тут вирішувати, Наталко. У мене є батьки яких я дуже люблю і котрі люблять мене. Інших мені не треба, а те, що мене народила інша мама, то й що? Не я перша, не я остання, а батькам буду вдячна все життя. За те, що мене врятували від… тієї жінки.

Вона знову посміхнулася.

– А знаєш, Наталко. У мене найкращі мама та тато на світі! Ну і тітка, звичайно, теж! А те, що ти мені все розповіла так це правильно, а то я поїхала б до батьків, а тату, сама знаєш, нервувати не можна. І ще, Наталю. Ти не говори нічого мамі з татом. Не треба. Нехай усе буде як раніше.

Наталка встала, підійшла до Олени і міцно обійняла. Вона дякувала Богові, що він дав їм можливість мати таку дівчинку.

Мудру та розсудливу не по роках.

Незабаром Олена вступила до ВНЗ, і першими кому вона подякувала за це були її батьки.

Софія та Микола так і не дізналися, що вона знає правду.

Олена та Наталка свято зберігали свою таємницю, але іноді Олену все ж таки відвідувала думку про ту, іншу матір.

Вона ніяк не могла зрозуміти як можна було так вчинити зі своєю дитиною.

Олена розуміла, що як би їй не хотілося, вона ніколи не зможе забути про це і нехай занадто тонкими були нитки, але це були нитки її минулого.