Олена Вікторівна стояла з ганчіркою в руках і здивовано дивилася на шафу.

-Олеже, підійди сюди, будь ласка, – нарешті покликала вона сина. – А що це у вас таке?

Олена Вікторівна показала рукою на верхню поличку в шафі.

-Мамо, ти що?! – засміявся Олег. – Це ж просто сейф. Ти що ніколи сейфа не бачила?

-Та бачила… – якось невпевнено відповіла Олена. – Але що ж він у вас робить?

-Так треба, – сухо сказав Олег.

Олена Вікторівна здивувалася ще більше і пильно подивилася на сина.

-Треба? А навіщо? – запитала вона. – У вас там, що мільйони?

-Ні, мамо, – засміявся Олег. – Поки що ні. Але ми збираємо. Так що, надіюсь, колись будуть.

Сейф був зовсім невеликий, і знаходився на верхній полиці в шафі. Як його там знайшла Олена Вікторівна?

-Напевно, шукала скриньку, – подумав Олег.

Олена була спантеличена… Такого повороту подій вона не очікувала.

Вона часто приходила до сина з невісткою додому. Просто так, без запрошення, будь-якої миті.

Особливо любила вона приходити до них, коли син був вдома, а її невістка Ліда ще не повернулася з роботи.

Ось і зараз Ліди ще не було вдома, а Олена Вікторівна прийшла з «ревізією».

Вона обожнювала все перевірити – де є який пил на меблях, де лежать які гроші, прикраси…

Так, під приводом прибирання вона й видивлялася, де лежать гроші.

-Твоя дружина все запустила, доводиться мені тепер прибирати, – щоразу говорила вона Олегу.

Не те щоб їй треба було грошей, її добре забезпечував чоловік, але й син їй теж винен, як вона вважала.

І без докорів сумління, вона користувалася тим, що Олег з Лідою зберігали гроші у скриньці.

-Це гроші мого сина, а значить, можна трохи й собі взяти, – думала вона.

Скриньки було дві. В одній гроші, а в іншій – прикраси Ліди, біжутерія, дрібнички, нічого цінного.

Золота було мало: дві каблучки, сережки і ланцюжок. Вони майже завжди були на Ліді.

А ось гроші регулярно зменшувалися. Ліда це помітила і поговорила про це з чоловіком.

Але Олег її ніколи не обманював, і в ньому вона була впевнена на сто відсотків.

Діти в них ще маленькі, їм навіть при бажанні до скриньки не добратися. Та й не потрібно це чотирирічним хлопчакам.

Поговоривши, Ліда з Олегом, несподівано для себе, зрозуміли – це Олена Вікторівна!

Та й Олег теж давно вже думав на матір, навіть збирався поговорити з нею, коли вона прийде наступного разу.

Але якось незручно було казати матері і свекрусі про таке…

Тим більше ніхто ж не бачив. Але те, що це була Олена Вікторівна, вони не сумнівались.

Вони вже давно відкладали гроші, і якщо й брали звідти, то говорили один одному про це.

Гроші відкладалися на одяг для дітей і на найбільшу їхню мрію – будівництво будинку.

Вони вирішили діяти інакше. Олег з Лідою купили невеликий сейф. Сейф мати не забере. До того ж Олег його закріпив так, що навіть з полички не зняти.

А просто так його навіть і не побачиш, ще й дверцятами від шафи прикривається. Все красиво і надійно.

Але Олена Вікторівна знайшла його й там. Хто шукає – той знайде, як то кажуть. Знайшла й усе!

-Дивні ви, – якось сумно сказала Олена Вікторівна. – Навіщо сейф? Взагалі, вас не розумію…

-Та все гаразд, мамо! – заспокоїв її Олег. – Нам треба. Гроші, золото, діаманти там тримати. І все таке…

-А що у вас золото і діаманти є? – не стрималася Олена Вікторівна.

-Чого тільки в нас нема! Все є! – засміявся Олег.

Але він пожартував так, що Олена Вікторівна йому повірила.

-Так? А я й не знала… Добре, мені вже пора додому… – заметушилась вона.

Коли Олена Вікторівна пішла, невдовзі повернулася Ліда.

-Я там твою маму зустріла біля будинку, щось вона дивно на мене подивилася, – сказала вона Олегу.

-Та я їй сказав, що у сейфі золото й діаманти, – відповів Олег.

-Ну ти даєш…

-Та якось саме вискочило, – сказав чоловік.

Вони посміялися та й забули. А Олена Вікторівна чомусь почала приходити рідше.

Пил на меблях у невістки її вже не цікавив. Жаль, що в неї нема другого сини. А то і в нього теж напевно було б в квартирі неприбрано…