Олена Василівна прислухалася, з кімнати, де жила невістка з сином долинали схлипування Рити, які періодично переходили в нестримні ридання.

-Це ще що таке? – Подумала про себе жінка. – Начебто не сварилися вони!

Олена трохи постояла в нерішучості, її брови задумливо зрушили в одну точку. Втручатися не хотілося, по правді кажучи, невістку вона не дуже любила, тому вважала, що якщо син, Ігор, щось і сказав, то так їй і треба.

За роки спільного життя під одним дахом, Олена Василівна неодноразово переконувалася, що Рита все робить не так: наприклад, капусту в борщ крупно ріже, а картоплю, навпаки, дрібно! Намагалася їй ще як тільки вони з Ігором одружилися і до неї переїхали, підказати та навчити, а та:

– Ох, лишіть це, Олена Василівна, я сама знаю, як чоловіка годувати.

Пройшло хвилин десять, а сльози за дверима не припинялися.

Жінка не витримала, рішуче кинула в раковину ложку, якою помішувала суп на плиті, вимкнула газ і потопала до невістки.

Рита лежала на дивані і плакала, закопавшись обличчям у подушку.

-Рито, що трапилося! Чого сльози ллєш котру годину поспіль? – Спитала свекруха. – Сталося щось?

Рита відірвала від подушки заплакане обличчя.

-В Ігора інша жінка! – сказала вона.

Сльози текли її щоками, волосся розтріпалося.

У Олени Василівни від почутого ноги підкосилися. Рита їй, звичайно, не надто подобалася, але де гарантія, що інша невістка не буде ще гіршою за цю. Тим більше онук росте, Юрчик, втіха її душі, три роки всього дитині – за це можна все невістці пробачити.

“Ні-ні-ні, інша Рито нам не потрібна” – тут же промайнуло у неї в голові.

Вона простягла невістці носову хустку – На, витри сльози! Про іншу він тобі сам сказав?

-Ні! Я відчула, а потім бачила їх разом.

-Ну-но, давай, розкажи мені, вдвох подумаємо, може і допоможу тобі чим?

-Ви? – здивувалася Рита.

-Так-так, я! А чого ти дивуєшся! До тебе я все-таки звикла… А там ще невідомо, що за чудо буде!

І Рита, скосивши очі на свекруху і трохи подумавши, наважилася розповісти їй про свої підозри.

-Розумієте, Олена Василівна, Ігор якийсь інший став! Я навіть не знаю як описати. Відсторонений, нелагідний. І найголовніше – очі весь час від мене ховає, ніби соромиться чогось! – Почала Рита.

Олена задумливо кивнула, розуміючи, що будь-яка жінка інтуїтивно відчуває появу суперниці, і Рита у своїх підозрах не помиляється, але вголос про це говорити не стала, вирішила дослухати невістку до кінця.

-Я чпочатку думала, може втомлюється, на роботі проблеми! Але з іншого боку, вічно проблеми не можуть бути. А “втомлюється” – ми всі втомлюємося… – продовжувала Рита.

-І давно він себе так з тобою веде? – поцікавилася Олена.

-Та вже більше місяця! – Рита почервоніла, ніби задумалася, чи варто свекрусі далі розповідати, але все ж таки вирішила, що варто і продовжила – Тиждень тому, коли ви до своєї подруги на дачу поїхали, я вирішила влаштувати Ігору романтичну вечерю … Ну самі розумієте …

Олена схвально кивнула, мовляв: «молодець, правильно».

– Вечерю приготувала, мережива білизну начепила – Рита почервоніла …

– Ну а він що?

– Прийшов, до стінки відвернувся: “я втомився, вечеряй без мене” … Уявляєте, як мені було прикро?

Олені, напевно, вперше в житті було шкода невістку, вона співчутливо погладила Риту по плечу.

-І ще знаєте, щоранку вона йому дзвонить! Голос такий дзвінкий дівочий, мені навіть чути. Я його запитала, «чого це тобі дівчата вранці дзвонять».

-Ну, а він що?

-А він – “це наш новий диспетчер, Ніна, вона за інструкцією повинна мені вранці дзвонити”. Тільки я не зрозумію, тільки Ніна має дзвонити, решта ні? Диспетчерів четверо, робота у них змінна.

-Так, справи! – зітхнула Олена.

Рита витерла сльози і продовжила:

– А в суботу, коли вона зателефонувала і «викликала його на об’єкт», я потім, коли з Юрчиком у парк гуляти поїхала, мало з ними там не зіткнулася. Іде, поряд з ним дівчина така, років на десять нас молодша. Модно одягнена, волосся світле. Йдуть обіймаючись, посміхаються, просто сяють. А ввечері він вже знову втомився.

-Так, Ясно! – Сказала свекруха. – Треба спробувати щось робит и! Ну, а якщо нічого не вийде, будь впевнена, я вас з Юрчиком не залишу.

Рита здивовано дивилася на Олену, вже від кого, а від свекрухи вона такої участі не чекала.

-Ти зараз ось що! Візьми на роботі відпустку. Сходи в салон краси, хай тобі там маски якісь зроблять, макіяж, а то он – вся заплакана… І одяг собі нормальну купи, подивися, що це за штани на тобі: коліна витягнуті. Такими штанами підлогу мити добре.

А я поки що схожу до них у контору, подивлюся, що це там за дівчина у нас завелася і наскільки все це серйозно.

Олена Василівна елегантно одяглася, поклала в сумочку кілька сімейних фотографій, із задоволенням оглянула себе у дзеркало.

-Ех, гарна! – підморгнула вона сама собі посміхаючись і вийшла за двері.

-Доброго дня! – через стійку диспетчера на Ніну привітно дивилася доглянута жінка років шістдесяти. -А не могли б Ви мені викликати Ігоря Володимировича.

-А з якого питання? – Запитала Ніна.

-Скажіть, що мама прийшла! – Сказала Олена Василівна, помітивши, як обличчя дівчини за стійкою покрилося рум’янцем.

-А Ігоря Володимировича немає, він зараз на обіді.

Але Олена Василівна і сама знала, де її син зараз, вона навмисне вирахувала час так, щоб опинитися у конторі без сина. Вона уважно розглядала дівчину: «ну так, симпатична, з манікюром, добре одягнена, але якщо порівнювати зовні, то Рита пофігуристіше буде, та й взагалі, цікавіше». Просканувавши дівчину, і зробивши свої висновки, вона зобразила на обличчі розгублену усмішку, і сказала:

-А можна я у Вас десь посиджу, почекаю його?

Дівчина ще більше почервоніла, зникла з-за стійки десь у глибині кабінету, і за кілька хвилин раптом опинилася поряд з Оленою Василівною.

-Ой, у вас тут як в опері: “Фігаро тут, Фігаро там”, – заспівала Олена, продовжуючи грати роль бабусі, якій не допомогти – Бога гнівити.

-Ходімо, я Вас чаєм пригощу! – Запропонувала дівчина-диспетчер.

Жінки розташувалися в кріслах за маленьким столиком. Дівчина, час від часу відволікалася на телефонні дзвінки, фіксуючи замовлення, що надходять у зошити.

Незабаром Олена Василівна дізналася, що Ніна приїхала з маленького міста, живе на орендованій квартирі та виховує доньку одна, без чоловіка.

-Ой, люба! Вам терміново потрібно вийти заміж, за порядну людину, з квартирою і тоді у вас все налагодиться.

-Так, я також так вважаю! – усміхнулася Ніна, подумавши про себе «а старенька не така вже і проста, як здалося спочатку»…

-Яка Ви розумниця! – похвалила дівчину Олена. – І що, є хтось на прикметі?

Ніна знову зашарілася і непевно знизала плечима: -Ну, так, є людина, яка мені допомагає.

-Це ж здорово, люба! – радісно вигукнула Олена Василівна. – Сім’я – це так важливо для людини! Ось у нас знаєте яка родина! Син мою невістку Риту так любить, на руках носить! – вона дістала найкращі сімейні фотографії, де Ігор ще ніжно дивився на Риту, обіймав її. – Ось, дивіться, це вони в Туреччині, а поряд мій Юрчик внук, він такий чудовий… – А ще знаєте, скажу Вам по секрету, я раніше Риту, дружину мого Ігоря недолюблювала. А потім зрозуміла: даремно я так! Даремно! І знаєте, що я зробила? Днями я подарувала їй квартиру та дачу! Не хочу, щоб мій онук потім залишився без нічого, як його батько колись, коли мій Володимир пішов від нас.

Олена Василівна із задоволенням помітила, як Ніночка змінилася, коли почула про квартиру. Вона вже набрала повітря, щоб додати фарб у розповідь про велике кохання Рити та Ігоря, як на порозі приміщення з’явився її син.

-Мамо, що ти тут робиш? – здивувався він.

-Прийшла з тобою поділитися однією чудовою ідеєю! – відповіла Олена Василівна.

-Ну, підемо, посвятиш мене у свої ідеї.

***

Олена Василівна зайшла до кабінету сина, озирнулася: добре, чисто, солідно, шкіряне крісло, диван під стать.. Вона примостилася у кріслі.

-Отже, синку, ти пам’ятаєш, який сьогодні день?

Ігор зморщив лоба, намагаючись згадати дату. Але як не намагався, на думку нічого не спадало.

-Мамо, Все, здаюся, не пам’ятаю!

-А Я пам’ятаю! Саме в цей день ти колись привів до нас Риту і сказав: «Мамо, я люблю її і хочу одружитися»!

Насправді, це було зовсім другого дня, але переконати Олену Василівну в тому, що вона помиляється, було неможливо, тому Ігор покірно кивнув головою і сказав: — Звичайно, пам’ятаю, мамо!

-І я пам’ятаю, синку, і я рада, що в мене така чудова сім’я: ти, Рита, Юра та я. Тож у нас сьогодні вдома буде свято. І я дуже сподіваюся, що ти будеш вчасно та з подарунком для Рити. Якщо в тебе немає грошей, то я тобі дам!

Ігор почервонів так само густо, як щойно Ніночка.

-Мамо, та ти що! Я давно вже придивився для Рити подарунок!

-Сподіваюся, це кільце, – посміхнулася Олена.

Ігореві нічого не залишалося робити як тільки кивнути у відповідь.

Олена Василівна розпрощалася із сином, відмовившись від його пропозиції «підкинути» додому на машині.

-Ні, ні, синку! У мене є ще одна важлива річ! – Заявила вона.

На подвір’ї будинку вона знайшла двірника, про щось пошепталася з ним, записала щось на листочку з блокнота і засунула йому гроші в кишеню.

-Подзвониш, і скажеш, як я сказала! – повторила вона йому на прощання.

***

Вечір був чудовим. Олена Василівна з Ритою, що перетворилася після відвідування салону, разом приготували святкову вечерю, і зустрічали обидві красиві, ошатні, усміхнені главу сімейства. Ігор з’явився вчасно, як у старі, добрі часи та з двома букетами в руках.

Радісний Юрко, вловивши настрій дорослих, бігав навколо них і вигукував: «ура, у нас свято».

А за столом, Ігор сказав тост, сказав, що він зараз щасливий, що колись цього дня зробив Риті пропозицію і надів їй на пальчик колечко. Рита, звичайно, здивувалася, вона вже точно пам’ятала, коли це сталося, але промовчала.

У розпал веселощів на телефон Ігоря раптом надійшов дзвінок з невідомого номера.

-Чуєш, ти, дай Ніні спокій! – звучав у трубці грубий чоловічий голос. – Вона моя жінка!

-Але … – Спробував щось заперечити Ігор.

-Я все сказав! – зупинив його голос і відключився.

-Щось трапилося? – спитала Рита, чекаючи, що чоловік зараз скаже, що йому треба терміново бігти на роботу.

-Ні, дорога! – відповів чоловік.

А Олена Василівна в цей момент відправила смс двірникові: «Дякую»

Увечері Ігореві прийшло повідомлення вже від Ніни: – Не треба нам більше зустрічатися.

Ігор нічого не став відповідати. Тільки подумав: — І сам знаю, що не треба.

Увечері, коли всі, нарешті, вгамувалися, Ігор застав Олену Василівну на кухні і тихо запитав: – Мамо, а ти, що правда квартиру Риті подарувала?

Олена посміхнулася: – Поки що ні! Але цілком можливо, якщо мені доведеться захищати інтереси Рити та Юри, я це зроблю.

Зараз Ігор та Рита живуть щасливо. Вони багато що переглянули у своєму житті: не можна дозволяти рутині засмоктувати себе в болото буднів. Потрібно жити з радістю. А про Олену Василівну Рита завжди каже, що свекруха у неї найкраща у світі. Ну, напевно тому, що й Олена тепер також відгукується про невістку.

КІНЕЦЬ.