– Ну що цього разу, чим знову твоя мама залишилася незадоволена? — спитала Євгенія, дивлячись на чоловіка. – Наче стіл хороший накрила, гості наїлися досхочу, маму твою при всіх разів 100 похвалила, що не так?

– Вона сказала, що ти поводилася не гостинно. Вони б ще сиділи і сиділи, а ти всіх підганяла, та ще й нікому з собою нічого в дорогу не дала. Їжі залишилося багато, могла б і роздати?

– Багато? Кожного салату по чайній ложці, фрукти та цукерки діти розібрали, на столі залишилося по півогірка та помідори. Торт твоя мама собі забрала, та ще й хліб із ковбасою прихопила. Не було чого роздавати, все з’їли.

– Значить, ти мала передбачити це, і підготувати кожному гостю щось їстівне в подарунок.

– Святкування твого дня народження, любий, було за мій рахунок. Ти своїх грошей жодної краплі не дав, мамі на пігулки віддав. А я свою заначку витратила на яку планувала купити нові чоботи. А ти ще й незадоволений.

Іван пробубнів щось на дружину, поговорив собі щось під ніс і пішов у сусідню кімнату, роздивлятися подарунки.

Олена ж, зібравшись із силами, пішла прибирати наслідки відзначення дня народження чоловіка.

Іван ще за тиждень до свята запевняв дружину, що гостей запрошувати не збирається, відзначить скромно, на роботі з колегами, потім вдома з дружиною та мамою. А в день народження прямо з ранку зателефонувала свекруха і заявила, що запросила всю рідню на вечір до сина на день народження.

Олена як почула про це, ледь на ногах втрималася. Відпрацювавши до обіду, вона відпросилася на роботі, збігала до магазину, потім ще раз і ще раз. Накупила величезну кількість продуктів та напоїв, приготувала 5 різних салатів, друге, закуски. Щось вдалося терміново замовити в службах доставки. У результаті стіл гнувся від частування і всі страви не вміщалися на ньому.

Весь вечір Олена обслуговувала гостей як офіціант. Іван задоволений спілкувався з рідними, а свекруха постійно повчала невістку. На загальний огляд навіщось відкрила шафи і дорікнула невістку в неохайності, перевірила антресолі і поскаржилася на пил, кожну подану їй тарілку, уважно розглядала, після чого просила принести їй іншу чисту тарілку, але, не дочекавшись відповіді, вставала і йшла сама. Олена вже не звертала уваги на те, що відбувається, і тільки й молилася, щоб день швидше закінчився.

Коли Олена вже привела посуд і квартиру до ладу після святкування, з кімнати вийшов Іван, тримаючи в руках свій телефон і злегка прикриваючи його.

– Мама спитала, а що ти мені подарувала? Я чогось тут не знайшов від тебе нічого?

– Я тобі подарувала безтурботне святкування дня народження та повний стіл їжі. Який ще подарунок тобі потрібний?

Чоловік підніс телефон до вуха, кивнув кілька разів і трохи прибрав його від вуха.

– Ну, ти ж дружина, ти ж маєш займатися домом і побутом. Накрити стіл – твій обов’язок, а подарунок – це інше! – Іван витріщився на дружину в очікуванні відповіді.

– Добре, я вирішила тобі подарувати незабутню ніч. Твоя мама контролюватиме, чи самі впораємося?

Іван швидко щось пробубнив у трубку, завершив дзвінок і, посміхаючись, почав повільно наближатися до дружини. Олена справді любила свого чоловіка і не могла перед ним встояти. Варто йому тільки обійняти її, як вона танула. Все в їх житті було чудово, крім одного – свекруха завжди була поруч, постійно критикувала невістку, і намагалася образити її за будь-якої нагоди. Олена ж навчилася не звертати на це увагу, що ще сильніше заводило свекруху.

Наступного ранку, на подвір’ї свого будинку, по дорозі на роботу, дівчина зустріла свою свекруху.

– Здрастуйте, куди це ви так рано?

– Як куди, до вас, звичайно. Прибрати нормально треба після свята, а то я знаю тебе – посуд не митий, підлога не прибрана, стіл не прибраний. Все на мені, все на мені, – нарікала свекруха, дістаючи ключі від квартири Олени. – Потім ще рідню обдзвонювати, вибачатися за твою нетактовність. Виставила всіх на вулицю о 2-й ночі, голодних, ох, що вони тепер думають про мене…

– А переді мною не хочете вибачитись? Не попередили, покликали гостей до нас без дозволу, ще й у моїх речах при гостях рилися.

– А що мені вибачатися? Ти сама мала організувати день народження, а не я. Ще й нормальний подарунок не подарувала. Вертиш моїм сином як хочеш. Ех, знала б я, що ти така, не дала б згоди на шлюб.

– А вашої згоди ніхто й не питав. Сьогодні ввечері поміняю замки, щоби без мого дозволу ви в нашому будинку не з’являлися.

Олена розвернулася і пішла у бік зупинки, не звертаючи уваги на свекруху, яка щось невдоволено висловлювала у бік невістки.

Хвилин за 20 пролунав дзвінок.

– Що ти там моїй мамі наговорила? Вона сидить у нас, плаче. Мені довелося з роботи відпроситись, додому бігти. За що ти так мою маму нелюбиш, – захекавшись, пробурчав у слухавку Іван. Було чути, як він брязкає ключами і відчиняє двері до під’їзду.

– Сказала, що замки поміняю ввечері після роботи і на поріг її більше не пущу. Ну а ти давай до вечора вибирай – або зі мною залишишся, або на порозі квартири більше не з’являйся.

Увечері Олена повернулася додому і виявила, що Іван забрав свої речі. До того ж прихопив практично всю побутову техніку, яку вони разом купували протягом року. Вона навіть не почала дзвонити йому, а тільки зітхнула з полегшенням.

Дівчина викликала майстра і доки він міняв замки, приготувала собі вечерю.

Коли вона лягала спати, пролунав дзвінок.

– Що хочеш, якісь речі забув?

– Та ні, не забув, просто хотів дізнатися чого ти не дзвониш мені?

– А чого дзвонити? Все і так зрозуміло. На розлучення подам найближчим часом. Залишки твоїх речей зберу, у вихідний можеш забрати. Техніку собі залиш, я і без неї проживу, ділити менше буде. Ну а так – удачі тобі з мамою!

– Тобто, все на цьому? Навіть не намагатимемося розрулити все? Ну і гаразд, правильно мама сказала – ти погана дружина! Не цінуєш чоловіка, свекруху, сім’ю…

Олена нічого не відповіла. Сльози текли з її очей.

За кілька місяців Олена розлучилася з Іваном. Він переїхав жити до мами, але буквально за кілька тижнів, він винайняв собі однокімнатну квартиру.

Ще близько року колишня свекруха майже щоранку ходила поряд з додому Олени. І щойно їй вдавалося зустріти дівчину, вона неодмінно висловлювала їй претензії.

Олена ж не говорила жодного слова, а тільки посміхалася. Колишня свекруха ще більше закипала від цього…