Олена та Максим одружилися. Після церемонії усі зібралися у ресторані. Тамада оголосив, що настав час для вручення подарунків та привітань. Першими підійшли батьки Олени та вручили пухкенький конвертик.

– А тепер слово батькам нареченого! – весело промовив тамада.

Валентина Петрівна піднялася з-за столу, її чоловік пішов за нею. Вони підійшли до молодих.

– Вітаємо вас, з цим радісним днем! Прийміть від нас цей скромний подарунок, – сказала Валентина Петрівна до сина та невістки. Всі гості глянули на подарунок батьків нареченого і застигли від побаченого.

Олена стояла перед дзеркалом у весільній сукні і думала, як все зміниться після сьогоднішнього дня. Вона стане дружиною Максима та невісткою Валентини Петрівни та Анатолія Сергійовича. Батьки нареченого володіли мережею меблевих магазинів, жили у триповерховому будинку та обидва їздили дорогими машинами.

– Олено, ти готова? – вигукнув Максим із коридору.

– Майже! – вона поправила фату і посміхнулася до свого відображення в дзеркалі.

Церемонія у ЗАГСі пройшла красиво та урочисто. Гості говорили теплі слова та вітали молодих. Олена помітила, що свекри трималися відсторонено, але списала це на хвилювання.

Після церемонії усі зібралися у ресторані. Тамада оголосив час для вручення подарунків та привітань. Першими підійшли батьки Олени з конвертом.

– А тепер слово батькам нареченого! – весело проголосив тамада.

Валентина Петрівна піднялася з-за столу, її чоловік пішов за нею. Вони підійшли до молодих із букетом хризантем.

– Бажаємо вам щастя, – сухо промовила свекруха і простягла квіти Олені.

Усі застигли. Гості переглядалися, не розуміючи, що відбувається. Олена взяла букет тремтячими руками.

– Дякую, – прошепотіла вона.

Анатолій Сергійович просто кивнув і повернувся на своє місце. Тамада розгублено подивився на молодих, потім швидко перейшов до наступного привітання від інших гостей.

Коли сіли за столи, у Олени мало не виступили сльози на очах, Максим стиснув руку дружини під столом. Олена відчувала, як червоніє її обличчя. Їй здавалося, що гості почали шепотітися між собою. Тітка Галя, що сиділа поруч, голосно обурилася:

– Що за неподобство!

– Тихіше, – обсмикнув її чоловік.

Олена намагалася зберегти посмішку, але всередині все кипіло. Вона знала, що свекри не в захваті від її походження. Її батьки працювали вчителями, жили у звичайній квартирі. Але такого сорому та неприйняття вона не чекала.

– Мамо, що це було? – тихо спитав Максим, підійшовши до матері під час танців.

– Що саме? – незворушно відповіла Валентина Петрівна, поправляючи дороге кольє.

– Ти серйозно? Усі гості дарують подарунки, конверти, а ви з батьком принесли квіти!

– Ми привітали вас, як вважали за потрібне.

Максим похитав головою та відійшов. Він розумів, що батьки ніколи повністю не приймуть Олену, але не думав, що вони зайдуть так далеко.

Увечері, після свята, коли молоді залишилися одні, Олена нарешті заплакала.

– Вони мене ніколи не приймуть, – схлипувала вона.

– Не зважай. Головне, що ми любимо одне одного, – втішав чоловік.

Але його слова звучали непереконливо. Олена розуміла: це лише початок.

Через тиждень після весілля Олена, коли була у своїх батьків у гостях, зустріла сусідку по сходовому майданчику.

– Як справи, молода дружина? – усміхнулася Ніна Іванівна.

– Нормально, – обманула Олена.

– А що батьки чоловіка подарували? Вони ж у нього бізнесмени. Мабуть, квартиру купили чи машину?

Олена почервоніла. Історія з квітами вже розлетілася по всьому району. Люди обговорювали, як багаті батьки нареченого осоромили невістку.

Вдома Олена розповіла Максимові про цю розмову.

– Усі знають! Мені тепер соромно виходити з дому!

– Олено, заспокойся. Що нам до чужих розмов?

– Тобі легко казати! Твоя мати спеціально це зробила. Вона хотіла мене осоромити!

Максим зітхнув. Він не міг сперечатися з дружиною, тому що вона мала рацію. Він це й сам усе розумів.

Наступного дня він поїхав до батьків. Валентина Петрівна зустріла сина в халаті та бігудях.

– Мамо, нам треба поговорити.

– Про що, любий?

– Про весілля. І про те, як ви себе там повели.

Жінка пирхнула:

– Ми поводилися нормально. Привітали, подарували квіти.

– Усі гості дарували гроші, техніку. А ви принесли хризантеми!

– Ми не зобов’язані купувати дорогі подарунки, якщо не хочемо цього самі, чи не так, синку? Усі свої зобов’язання, як батьки, ми перед тобою вже виконали – виростили тебе, дали добру освіту. Більше ми нічого не винні.

Максим відчув, як зростає обурення.

– Мамо, я одружився один раз у житті! А ти так кажеш…

– Поки що один, – холодно відповіла Валентина Петрівна.

– Що ти маєш на увазі?

– Нічого особливого. Просто сучасна статистика розлучень не тішить.

Анатолій Сергійович увійшов до кімнати з газетою в руках.

– Про що сперечаєтеся?

– Син незадоволений нашим весільним подарунком, – поскаржилася дружина.

– А що не так із квітами? Гарні, свіжі.

– Тату, всі гості дарували серйозні подарунки. А ви виглядали скупими навіть на фоні сільських родичів Олени, які збирали півроку, щоб нам ці свої подарункові конверти привезти!

– Ми не скупі. Ми просто не бачимо сенсу витрачати гроші на того, хто нам не подобається і хто тобі не підходить, – спокійно сказав батько.

Максим сторопів від такої відвертості.

– Олена – моя дружина!

– На жаль, – зітхнула мати.

Він розвернувся і пішов, гримнувши дверима. Вдома дружина чекала на нього з надією в очах.

– Ну що? Вони пояснили? Що сказали?

– Так. Вони тебе не люблять і не приховують.

Олена сіла на диван і затулила обличчя руками. Вона мріяла про велику дружну сім’ю, а отримала ось це.

Місяці йшли, стосунки не покращувалися. Свекри повністю ігнорували невістку, не запрошували на сімейні свята, які не цікавилися її життям. Максим бігав між дружиною та батьками, але останнім часом став частіше вибирати бік матері.

– Вони ж мої батьки, – казав він Олені. – Треба їх зрозуміти.

– А мене не треба розуміти? – обурювалася дружина.

Шлюб почав тріщати по швах, тільки-но розпочавшись. Олена все частіше залишалася одна в орендованій квартирі, поки Максим їздив до батьків у гості або затримувався на роботі. Вона намагалася зайняти себе домашніми справами, але думки крутилися довкола одного: чому все так несправедливо?

Якось до неї зайшла подруга Юля. Вона одразу помітила смуток в очах Олени.

– Як справи? — спитала Юля, сідаючи поряд.

– Не дуже, – відповіла Олена з гіркою усмішкою.

– Знову твої свекри?

– Вони ніби не помічають мене. Ми живемо в одному місті, а зустрічі лише за потребою. Навіть не запрошують до Днів народження.

Юля похитала головою:

– Ну і? Може, варто поговорити з Максимом?

– Я вже сто разів говорила. Він лише захищає маму. Каже, що вона «не така вже й погана, просто складний характер».

– Характер складний — це коли людина свариться. А тут просто злість та холод.

Олена зітхнула і подивилася у вікно. Юля зрозуміла, що подруга не хоче продовжувати розмову і перевела тему на останні новини.

Але ввечері, коли Максим повернувся додому, Олена не витримала:

– Ти знову був у батьків?

– Так, у мами голова була важка, — відповів чоловік, знімаючи куртку.

– А у мене душа, але тобі, здається, все одно.

– Олено, вистачить драматизувати! Мама просто поки що не звикла до тебе. Дай їй час.

– Скільки часу їй потрібно? Ми одружені вже півроку!

– Ти не розумієш, як мені тяжко між вами.

– А мені легко? Я почуваюся чужою у твоїй родині!

Максим промовчав. Олена зрозуміла, що нічого не зміниться. Вона замкнулася у ванній і довго дивилася на себе в дзеркало, намагаючись зрозуміти, що з нею не так, оскільки вона настільки не подобається свекрам.

Наступного дня вона вирішила зробити крок першою. Купила коробку дорогих цукерок і зателефонувала Валентині Петрівні:

– Валентино Петрівно, можна я до вас зайду?

– Навіщо? – здивувалася свекруха.

– Хочу поговорити, познайомитись ближче.

– Ми ніби вже знайомі, — сухо відповіла жінка.

– Я принесу цукерки, поп’ємо чай, – спробувала пом’якшити ситуацію Олена.

– Не треба. Я не їм солодкий. І взагалі, я зайнята.

Олена поклала слухавку і відчула, як усередині все стискається. Вона зрозуміла, що її спроба налагодити стосунки провалилася. Максим, дізнавшись про це, тільки знизав плечима:

– Ну, ти хоча б спробувала.

– А ти спробуй пожити на моєму місці! – вигукнула Олена.

Чоловік мовчки пішов до іншої кімнати, а Олена залишилася сама зі своїми думками.

Дівчина відчувала, як життя з кожним днем ​​нагадує важкий марафон без фінішу. Вона зібралася з силами і вирішила зробити останню спробу запропонувати чоловікові завести дитину, сподіваючись, що це хоч якось зблизить їх і змінить ставлення свекрух до неї.

– Максиме, а давай подумаємо про дитину? — тихо спитала вона ввечері, коли вони сиділи на кухні.

– Що?

– Він відволікся від телефону.

– Я готова стати мамою. Ти теж хочеш дітей?

Максим сповільнився, потім похитав головою:

– Зараз не час, Олено.

– Чому?

– Я поки що незадоволений нашим шлюбом, – він відверто зізнався, не дивлячись їй у вічі.

– Мені здається, нам треба розібратися в собі, перш ніж заводити дитину.

Ці слова стали останньою краплею. Олена зрозуміла, що все, у що вона вірила і на що сподівалася, валиться на очах. Максим не бачив у ній майбутньої матері своїх дітей, як і батьки так і не прийняли її в сім’ю. Життя перетворилося на сірий тунель без світла наприкінці.

P.S. Як і пророкували батьки Максима, вже через рік подружжя подало на розлучення.