Бабуся навчила Олену пекти печиво, легке, пухке… І лише масло, борошно, яйце й цукор.

Викласти у вигляді трояндок і випекти, а потім гарячі ще посипати цукровою пудрою.

Виходило дивовижно!

Олена була восьмикласницею, худенькою дівчинкою з косами і в окулярах, скромною відмінницею.

І треба ж, у неї зненацька закохався десятикласник Юрко!

Красень, грав у футбол. Їхня команда завжди перемагала на шкільних змаганнях, і все завдяки йому, високому руденькому блондину із зеленими очима.

Дівчата заздрили, але застерігали Олену:

– Не ти в нього перша, й не ти остання. Знаєш, які красуні в нього були подружками? Яна, Галя… Погуляв із ними тиждень-другий і залишав! Не плекай великих надій!

А Олена плекала, хоч і не дуже великі.

Куди їй до Яни і Галі! Але все ж таки, можливо йому не краса важлива, а її характер, начитаність, розум.

Олена ще й паралельно навчалася у музичній школі, грала на піаніно, виступала на шкільних концертах у своїй темно-рожевій сукні.

Ось після такого концерту Юрко й запросив її в кіно.

Прийшовши додому, Олена стрибала від радості. Мама спитала, чого вона так сяє?

Довелося розповісти.

– Ну й добре, – сказала мама. – Дружба з хлопчиком додасть тобі впевненості в собі.

В кіно Юрій взяв руку Олени у свою і ніжно погладжував, а вона не вірила, в таке щастя.

Після фільму він запросив Олену на морозиво. Вони просиділи до темряви.

Юрій розповідав про свої плани:. Що він збирається їхати у інше місто і вступати в інститут фізкультури.

А Олені ставало сумно. Вони з батьками вже визначили її майбутнє – музика у рідному місті.

Їхні дороги розходилися…

До його від’їзду вони зустрічалися ще кілька разів, і всі розмови були про його перспективи.

А коли Олена натякнула про свої плани, він сказав:

– Ну й правильно. Не всім же ж кудись їхати.

Олена набралася сміливості і попросила у мами дозволу запросити Юрка в гості.

Вона була не проти, тільки сказала, що вони з батьком будуть вдома.

Хочуть познайомитися з цим хлопцем, і взагалі, рано ще залишатися з хлопцями наодинці.

Чому рано, Олена не розуміла. Їй навпаки хотілося побути вдвох, почути від нього якісь слова, що він пам’ятатиме її, писатиме, дзвонитиме, приїжджатиме на канікули.

Вони продовжуватимуть дружити, ну а там, як уже долі завгодно…

Щоправда, про долю Олена не замислювалася, їй просто не хотілося розлучатися з цим хлопцем, який так подобався їй, хоч дівчата й шепотіли:

– Не будь недолугою, Оленко! Поїде і забуде, як тебе звуть! Там спортсменки якісь за нього швидко візьмуться.

…У цей день Олена дочекалася Юрка. Той поділився успіхами своєї команди, і після його захоплених промов Олена сказала:

– Приходь завтра до нас у гості. Батьки не проти. Познайомишся. Ми ж не назавжди розлучаємося, правда? Залишимося друзями?

Юрко якось знітився, знизав плечима і відповів:

– Я прийду, гаразд. Але, мабуть, це буде наша остання зустріч…

І додав тихо:

– Ну, перед від’їздом, я маю на увазі.

Добре, що він не побачив її сліз. Юрій дивився кудись у далечінь, ніби намагався розглянути там своє майбутнє…

…Наступного дня Олена була вся в клопотах. Вона пекла своє улюблене печиво, накривала на стіл.

У центрі стояла гарна тарілка зі срібними краями. На ній були викладені печені трояндочки в цукровій пудрі.

Розставлені блакитні чашки і маленькі гарні ложечки.

Мама поставила на стіл коробку шоколадних цукерок і полуничне варення.

А тато фужери й ігристе. Гарно, святково.

Перший друг їхньої доньки приходить у гості. Треба прийняти по-доброму, по-людськи.

Домовилися вони на четверту годину. Тато взяв печиво, щоб спробувати.

Олена зразу кинулася до нього:

– Тату, ти що! Не чіпай поки гість не прийшов!

Він посміхнувся і вийшов з кімнати, глянувши на годинник на стіні.

Він показував чверть на п’яту…

Мама варила на кухні свою фірмову каву з корицею та ваніллю.

Олена в білих штанях і блакитній кофтинці, хвилюючись, поглядала в дзеркало.

Опів на пʼяту, п’ята… Юрко так і не прийшов…

…Різними бувають розлучення у молодих людей. Олена читала про це.

Але такого ніяк не очікувала. Не прийшов, не подзвонив і зник із її життя. Це був важкий період.

Мама з татом пояснювали, що перша закоханість рідко закінчується серйозними стосунками, та й рано їй ще думати про це.

Ну, подружили трохи, поспілкувалися, і дороги розійшлися.

– Забудь, дочко, – казав їй тато.

А мама твердила те саме:

– Що не робиться, все на краще.

Тільки як забути? Сум, образа довго не залишали її.

Добре хоч із дівчатами вона більше не бачиться. А то вони б теж казала:

– Ми ж тобі говорили, а ти…

Сяк-так, Олена вступила у музичне. Поступово все стало забуватися, заспокоїлася душа.

Навчання, заняття вдома до пізнього вечора.

Олена жвавішала. Тільки хлопці її більше не цікавили.

Вона стала холодною, непривітною, подруг в училищі теж не заводила.

А перед закінченням навчання сталося нещастя. Олена переходила дорогу і не помітила якоїсь машини…

Її забрала швидка.

Олена була дуже слаба.

– Краще б все там і закінчилося, – казала вона на лікарняному ліжку.

Їй треба було робити довготривалі процедури. Поруч плакала мати, навіть батько пускав сльозу.

Вони обоє розуміли, що дочці більше не вийде займатися музикою.

Але щастя, що Олена залишилася з ними, затьмарювало ці думки.

Довгий рік Олена приходила до тями. Але що найгірше, грати вона не могла.

Той водій, запропонував оплатити процедури за кордоном.

Олена пройшла курс.

Повернулася майже здоровою і навіть спробувала піти вчитися далі, але не пройшла за конкурсом навіть на вступні іспити.

І училище не закінчено до пуття, і слаба, ну, яка з неї піаністка?

Зневірена була Олена в цей же рік вступила в медичне.

Тут уже тато-лікар постарався.

Підготував дочку сам, ходив із нею на іспити.

Та й потім підтримував у навчанні, допомагав у всьому. Після закінчення, отримавши диплом з відзнакою, Олена почала працювати з батьком у лікарні.

Той самий водій дзвонив іноді, розпитував про її самопочуття.

Навіть у ресторан одного разу запросив. Але Олена категорично відмовилася.

Досить з неї і оплачених ним процедур.

А сам по собі чоловік, старший за неї на десять років, Олену не цікавив.

Були й інші претенденти. Молодий інтерн Володя, водій швидкої Павлик – повненький веселун.

Вони приділяли увагу серйозній медсестрі.

Але, зустрічаючи її холодний погляд та скупу посмішку, відступали.

Батьки трохи переживали через її самотність. Майже двадцять п’ять, а кавалерів так і немає. І дуже зраділи, коли Олена зненацька погодилася на те, що батьки вирішили влаштувати бенкет на її двадцятип’ятиріччя.

Олена запросила пару друзів з училища, єдину подругу і колег.

Гарний стіл, кульки, квіти, весела компанія.

Вперше за багато років Олена раптом відчула себе щасливою.

Чому, і сама не могла до ладу пояснити. Якесь передчуття у душі, очікування чогось…

Усі майже зібралися, і тут прийшли її друзі, а з ними якийсь непроханий гість.

Вони відкликали Олену вбік і запитали дозволу – можна ще один чоловік буде на її урочистості.

Олена глянула на того чоловіка і аж присіла від несподіванки.

То був він, Юрій…

…– Я так радий нашому знайомству, – сказав Юрій Олені, тримаючи її за талію у повільному танці.

А Олена не знала, що відповісти. Було зрозуміло, що він просто не впізнав її після цих років, коли вони не бачилися.

Вона дійсно змінилася. Ще й після всього пережитого.

Тепер вона доросла жінка. Вона була без звичних окулярів, в лінзах. Інша зачіска…

Та й вона не нагадала йому. А навіщо? Нехай минуле залишиться в минулому. Але від побачення не відмовилася…

Вони гуляли вечірнім осіннім містом.

Олена попросила його розповісти про себе. Він охоче поділився.

Закінчив інститут, викладає, готує майбутніх спортсменів, бере участь у змаганнях.

Нещодавно розлучився, не склалося в них.

Син росте, правда не його, а дружини від першого шлюбу.

– Тільки ось доведеться їхати сюди. Мама дуже слаба. Я б її туди забрав, але вона не хоче, та й житло у мене там дуже скромне після розлучення, – ділився він своїми невеселими думками, а Олені захотілося його обійняти.

Він відповів, легкі обійми, ніжний дотик.

Їй здавалося, що вона повернулась туди, коли вони розлучилися.

І тут він несподівано сказав із теплотою в голосі:

– Була в мене подружка перед від’їздом. Теж Олена звали. Весела дівчинка в окулярах. Не красуня, але розумна, на піаніно грала. І де вона зараз, цікаво?

Олена заплющила очі й подумала:

– Ось вона я, поряд.

Але казати нічого не стала…

…Перед самим від’їздом Юрія Олена запросила його в гості.
Це було схоже на дежавю. Її улюблене печиво, мамина знаменита кава, навіть сервірування столу те ж саме.

Юрій прийшов з трояндами й ігристим. За столом було весело, цікаво.

Він розповідав про свою кар’єру, про те, що хоче повернутися в рідне місто, і доведеться все змінювати. А точніше, починати наново.

– Не біда, – сказав батько Олени. – Було б бажання та завзятість. І в нас можна розвиватися.

– А дочку свою віддасте за мене, якщо вона погодиться, звісно? – несподівано запитав Юрій. – Такого смачного печива я ніколи в житті не їв!

Усі засміялися, окрім Олени.

Вона дивилася на Юрія і не вірила, в почуте. Нею опанувало двояке почуття.

Хотілося і повернутися в минуле, і водночас вона розуміла, що не можна двічі увійти в ту саму річку…

– Таке печиво я можу пекти для тебе і без заміжжя, як хорошому гостю, – відповіла вона, нарешті, піддавшись спільним веселощам.

Юрій при цих словах узяв дівчину за руки і сказав:

– Олено, я серйозно. При мамі і тату, роблю тобі пропозицію…

…І тільки перед весіллям Олена зізналася йому, ким була насправді.

Була тією, яка закохалася раз і назавжди, загубила його зі свого життя, а тепер знову знайшла…

…Юрій обійняв свою молоду дружину й прошепотів:

– Ти ніколи більше мене не загубиш, клянуся. Ну й недолугий я був, Оленко! Невже щоб стати щасливим, треба пройти стільки випробувань у житті?

– Кохання має дозріти. Будемо вважати, що доля знає, що робить…