Нарешті, Олена з подругою зібралися сходити в кіно.

– Оленко, я купила квитки для нас з тобою. Досить сидіти на самоті, пора уже виходити в люди. Живеш сама, ну що в тебе життя? Квартира, робота і все по колу. Зовсім не любиш себе. Ходімо з тобою вдвох, чоловік мій удома нехай сидить, не любить він таке, – наполегливо сказала подруга.

– А знаєш, Катрусю, а я навіть і не відмовляюсь. Я навіть – за, двома руками. Я тут подумала і справді сиджу вдома, як незрозуміло хто, – погодилася Олена.

Олена поклала слухавку й замислилася.

Їй зараз сорок чотири роки і останні сім років вона живе одна. Пройшла через важке розлучення з чоловіком, ох і виробляв він. Таке вже виговорював:

– Кому ти потрібна, розлучена! Грошей від мене не отримаєш!

І ще багато чого вона наслухалася від колишнього.

А як усе починалося гарно…

Заміж Олена не поспішала, закінчила навчання, а потім, через два роки зустріла Олексія.

Довгі прогулянки під місяцем, палкі поцілунки, зізнання в коханні.

Вона була для нього найулюбленішою, найбажанішою, найкрасивішою і найдорожчою…

…В той день Олена ще солодко спала, коли почула голос свого коханого Олексія.

– Оленочко, прокидайся! – бадьоро сказав він. – Ти не забула? Ми ж сьогодні йдемо знайомитися з моїми батьками.

Олена швидко прокинулася й присіла на ліжку.

– Боже, оце я заспала, – ахнула вона. – Треба швиденько збиратися…

Олена вдягнула гарну сукню, причепурилася й вони з Олексієм вийшли з квартири.

На порозі їх зустріла тільки мати Олексія.

– Проходьте, проходьте, – метушилась вона показуючи рукою на кухню, де був накритий невеличкий стіл.

Олена з Олексієм зайшли на кухню. За столом уже сидів майбутній свекор.

Він мовчки глянув на Олену, відвернувся й пішов у спальню, гримнувши дверима.

Олена оторопіла від несподіванки.

А потім вони ще кілька разів приходили перед весіллям до них додому, й Олена побачила непривабливий бік сімейного життя свекрухи.

Батько Олексія був буркотливий, а мати, боялася йому суперечити.

Які тільки слова вона не вислуховувала від свого чоловічка, причому він не соромився Олени абсолютно!

І замислитись би тоді Олена, яке виховання міг отримати син від такого батька?

Але молодість та рожеві окуляри завадили їй це розглянути та зрозуміти.

Сімейне життя починалося теж добре й красиво, до певного часу.

А потім народився син. Особливого захоплення Олексій не показував.

Дитина заважала спати ночами, плакала, іноді була слаба. Коли потрібно було щось – Олена в магазин і аптеку не могла піти.

А як залишити слабу дитину?

Просила чоловіка, а тому було ліньки. Але зі сварками він таки йшов.

І ось тоді вона згадала його батька. але було вже пізно.

Олена вислуховувала від свого чоловіка те саме, що й свекруха від свекра, але все ковтала.

Боялася залишитись одна з дитиною на руках…

Коли син підріс, нічого її життя не змінилася, Олексій був копією свого батька. І всі наступні роки так і тривало.

Чоловік казав, що вона недолуга, і гроші вона витрачає неправильно, і дитина в неї росте не така, і готує вона не смачно.

Він забороняв витрачати їй гроші на себе. Хоча сам собі не відмовляв у гулянках з друзями.

І нарешті до Олени дійшло:

– Більше нема сил терпіти все це! Син бачить і чує. Краще жити зовсім без мужика, аніж так – аби штани в будинку були!

Подала вона на розлучення, а коли чоловік дізнався, ось тоді вона отримала все сповна.

Але витримала. Синові на той час було одинадцять років, проблема була ще в тому, що син дуже любив батька.

І спочатку ображався на матір, що вона розлучилася з ним.

Олексій же налаштовував під час зустрічі із сином його проти матері.

Але після того, як Олексій кілька разів пообіцяв зустрітися з сином і не приходив, а син чекав біля вікна, то стало доходити до хлопця, що батько може його легко обманути.

Так поступово він сам від себе відвернув сина…

Олені завжди допомагала мати, іноді й свекруха тишком–нишком від свого чоловіка і сина купувала іграшки онуку і потай передавала їх, зідзвонившись з Оленою.

До свекрухи Олена ставилася добре і шкодувала її.

Спочатку після розлучення вона все ще переживала через колишнього вже чоловіка, але поступово прийшла до тями.

Допомогла їй у цьому подруга Катя.

– Олено, поки живе біля тебе цей тип, я до тебе не приїду в гості! Ти вже мені вибач, але вислуховувати таке, я не маю наміру, – говорила їй подруга.

– Катрусю, я тебе розумію. Я не ображаюся, це ти мені вибач, – винно відповідала Олена.

А колишній чоловік був у курсі життя Олени, іноді дзвонив до сина.

Він уже знав, що їй запропонували нову посаду, де зарплата в рази вища. Олексія це дратувало:

– Стає самостійною, ну-ну подивимося, та що вона без мене! Баба з причепом, кому вона потрібна?!

Мабуть чоловіче самолюбство Олена йому дуже так зіпсувала, раз він так сприймав усе, що стосується його колишньої.

А вона справді згодом розправила свої крила, у фінансовому плані у неї настала стабільність, на роботі її поважали та цінували. Вона казала своїй подрузі:

– Знаєш, Катрусю, я вже стала бачити добрі сни, почала висипатися і посміхаюся всьому доброму. Я сиджу сама в квартирі, п’ю смачний чай, читаю мої улюблені книги, роблю, що бажає душа моя забажає і почуваюся комфортно!

Син став дорослим, поважає і розуміє матір, з батьком не зустрічається, мабуть, зрозумів дещо в цьому житті, хоча Олена і не налаштовувала його проти.

Олена вже не реагує на слова знайомих та родичів – «бідна, живе без чоловіка», які бажали їй знайти хоч якогось мужичка, який візьме її з дитиною.

Їй уже давно все одно на всіх «доброзичливців». Вона задоволена своїм самотнім життям.

Багато хто не знав її життя з Олексієм, тому що вона все приховувала і навіть матері не хотіла говорити правду.

А він на очах у всіх здавався дбайливим і люблячим, а вдома був справжнім тираном. Він віднадив усіх її подруг і знайомих.

А тепер вона ділиться зі знайомими:

– Життя після розлучення є і життя це прекрасне! Від чоловіка допомоги я ніколи не бачила. Як же мені зараз добре. Я не вислуховую постійні образи у відповідь на прохання причепити поличку або ще щось. Я просто викликаю людину з сервісу, і вона зробить все, як мені потрібно, без докорів і з посмішкою.

Витрачу двісті гривень на таксі і не тягатиму важкі сумки з супермаркету. Тепер я можу собі дозволити навіть доставлення продуктів додому, якщо не хочеться йти самій. Я зараз вільна та щаслива!

Так і живе Олена вже майже сім років, син навчається в інституті в іншому місті і приїжджає на канікули…

…Коли вони вийшли з Катериною з кіно Олена все ще захоплювалася:

– Як чудово, що ти мене витягла сюди! Катрусю, з мене смачна вечеря, ми з тобою неодмінно повинні відзначити цю справу. Завтра йдемо після роботи у кафе.

Катю не треба було вмовляти.

– А ви не скажете у яке кафе завтра збираєтесь? – раптом почули вони чоловічий голос за спиною.

Подруги озирнулися й Олена зустрілася поглядом із чоловіком, який сидів перед ними в одному ряду.

Йому там було зручно трохи повернувши голову, поглядати на Олену. Вона не знала, що він помітив її ще у фойє перед початком сеансу.

Вона тільки в залі помітила його пильний погляд, який він кидав на неї. Олена іноді зустрічалася з ним поглядом, а іноді намагалася не дивитися у його бік. Чоловік приємний, з теплим поглядом і з сивиною на скронях.

– А вам яке діло? – строго запитала Катя.

– А мені дуже сподобалася ваша подруга. Мене звуть Іван, давайте знайомитись?

Катя глянула на Олену, а та трохи почервоніла, кивнула головою, і до подруги дійшло, що та зовсім не проти знайомства.

– Ну добре. Я – Катя, а моя подруга – Олена, – бадьоро та весело сказала Катя.

– А я чомусь так і знав, що вас звуть Оленою, – дивлячись на неї сказав чоловік. – Це, до речі, моє улюблене жіноче ім’я.

У них почалася розмова і раптом Іван сказав:

– А навіщо чекати до завтра, я вас запрошую зараз у кафе, он на тому боці вулиці є чудовий заклад.

Подруги дивилися одна на одну, але Катя взяла ініціативу на себе.

– Ну добре, тільки недовго, бо мій чоловік буде незадоволений!

– Ой, я сподіваюся у вас, Олена немає чоловіка? І справді з цього треба було починати…

– Ні. Я вільна, – скромно відповіла вона.

Посидівши в кафе хвилин сорок, подруги вирішили їхати додому. Іван запропонував підвезти їх на машині. Але Катя сказала:

– Дякую, але мені зовсім недалеко, дві зупинки автобусом, а Олену, напевно, доведеться підвезти. Ти як скажеш подруго?

Олена погодилася, попрощалася з подругою, а Іван від радості посміхнувся і, взявши її за руку, попрямував до переходу.

Після того, як він підвіз Олену до будинку, вони попрощалися, а він взяв із неї слово знову зустрітися. І вона була не проти…

Олена знову відчула себе легко й радісно після знайомства з Іваном.

– Я думаю, самотня старість мені не світить, я симпатична жінка, і можливо, Іван виявиться моєю людиною. Тільки тепер я одразу позначу межі в стосунках, я знаю, як це зробити. Вчитель у мене в житті був хороший, я запам’ятала його уроки на все життя. Тепер я точно знаю, що після розлучення є життя, головне повірити в себе, – думала Олена, коли лягла спати.

Іван їй сподобався, ненав’язливий та освічений чоловік. А загальний інтерес – це вже багато чого означає.

Олена тепер не ходить похнюплена, а розправила плечі, посміхається.

Вона щаслива, вона кохана і сама кохає! Вона тепер точно знає, що є гідні чоловіки, головне не треба втрачати надії.

Іван просто обожнює свою Олену, і думає, як зробити їй пропозицію, сподіваючись, що вона її прийме.

А найбільше радіє за жінку її подруга Катя…

КІНЕЦЬ.