– Може, ти ще трішечки в мене побудеш? – жалібно спитала Олена. – Ще тільки восьма година вечора. Твоя ж дружина нічого не запідозрить, вона мені довіряє, хоч і дарма, звичайно.

– Ні, люба, треба йти, – зітхнув Віктор.

– Щоб і далі зустрічатися, треба, щоб вона тобі так само довіряла. Повернутися додому ближче до ночі – це вже підозра, правда ж?

Віктор одягнувся, нахилився і поцілував Олену в ображений носик.

– Я тебе люблю! До завтра! Не сумуй, блондиночка моя!

Віктор пішов, а на душі у Олени стало важко. Що ж вона робить зі своїм життям і як розімкнути це коло? Віктор одружений, і про це вона знала від початку їхньої першої зустрічі.

Ну прийшов гарненький співробітник в їхній відділ, ну здружилися вони, навіщо потрібен був весь цей безперспективний роман, який явно нічим хорошим не скінчиться?! Розлучатись він не збирається, дітей залишати не хоче, а їх у нього троє! Отак і бути коханкою все життя до старості років?

Так, Олена не встояла перед чарівністю Віктора – ця його усмішка кого завгодно закохає, та й почуття гумору у нього на висоті – дуже тонко жартує. Ось так, кілька разів пожартував і закохав її в себе, але тільки вже всерйоз. Але поки що не було жодного роману – був щільний графік роботи, іноді доводилося працювати понаднормово, тому дружина Віктора і не хвилювалася, якщо він затримується.

Одного разу Олені довелося з нею познайомитися – вона відвозила Віктору додому забуті ним в офісі документи. Їх треба було трохи розібрати, і Олена залишилася на п’ятнадцять хвилин. Наталка – привітна жіночка, подала каву і привіталася. Діти галасували і сварилися між собою, наймолодший плакав у ліжечку – зосередитись було неможливо, тому Наталя все розуміла, якщо Віктор іноді вечорами почав заїжджати до Олени. Ось так і почався їхній таємний роман.

– Боже, та як же твоя дружина тебе до мене відпускає?

– Запитала якось Олена.

– Ти такий красень, я б ревнувала!

– А я їй сказав, що ти нібито живеш зі своїм коханим чоловіком, – відповів Віктор.

– У вас міцна родина, і ми навіть дружимо з твоїм неіснуючим Сашком, якого я вигадав. Наталка якось навіть на свято хотіла запросити вашу пару, але я сказав, що ви не можете – у вас романтичний похід в ресторан. Треба вміти обманювати!

– Мені дуже соромно перед твоєю дружиною, – зітхнула Олена.

– Я – негідниця!

– Не думай про це. Ти ж про неї не думала, коли ми вперше поцілувалися і лягли в ліжко. А наші з нею стосунки давно себе зжили – їй потрібні лише діти та мої гроші, а до мене їй справи немає. Приходжу пізно ввечері – значить багато працював, а це означає, що грошей більше буде, ось що її турбує. Вона вірить, що ти просто моя хороша подруга, а тому й спить спокійно. Ну то навіщо тобі про якесь там сумління думати?

– А якщо вона про все дізнається?

– Не дізнається. Ти мою дружину не знаєш – вона підозрювати не буде, якщо я ввечері вдома.

Ось так, вже майже рік і тривають такі стосунки, а зараз особливо складно – здається, все ж таки Наталка стала про щось здогадуватися. Начебто Віктор відмовляється, але все одно просить поводитися зараз обережніше – залишається тільки до восьмої вечора, і то не так часто – максимум пару разів на тиждень.

Раніше було частіше. Як прикро, адже відчувається, що він дуже її любить, і вона його теж, але треба якийсь час побути обережнішим, задовільнитися рідкісними зустрічами, щоб зняти з себе підозри. Добре, хоч вони на роботі бачаться і там ніхто ні про що не здогадується.

Нічого не вдієш, він пішов і стало сумно. Ось і шарфик свій випадково залишив, треба на роботі непомітно віддати.

Ближче до десятої вечора Олена розстелила ліжко і вже збиралася лягти, як у двері подзвонили. Вона глянула в вічко і застигла – по той бік дверей стояла Наталка. Все, напевно, вона про все дізналася! Олена швидко сховала шарфик і відчинила двері.

– Вибачте мене за пізній візит, можна увійти? – тихо спитала Наталка.

Олена закивала – від переживання вона не могла вимовити й слова. Наталка увійшла і озирнулася.

– Сашко ваш вдома? Чи можна з вами поговорити тет-а-тет, чисто по-жіночому?

– Сашко … у відрядженні, – сказала Олена. – А що сталося?

Наталка пройшла в кімнату і сіла на краєчок крісла. В її очах з’явилися сльози.

– Допоможіть мені, мій чоловік загуляв, – почала вона. – Я знаю, що ви з Сашком хороші друзі моєму Віктору, він про вас часто розповідає, яка ви міцна родина, тому я і звернулася саме до вас. Вибачте, адресу я дізналася у секретарки вашого директора ще вчора, і телефон теж, але звернутися до вас наважилася тільки сьогодні. Ваш телефон не відповідав, тому я набралася сміливості та приїхала.

– Так, справді відключився, – сказала Олена і поставила телефон на зарядку. – А з чого ви взяли, що він загуляв?

– Розумієте, вже як два тижні, може трохи більше, чоловік сам не свій. Він пізно приїжджає майже на ніч і каже, що він своєму товаришу нібито допомагає з ремонтом заміського будинку. Але я відчувала, що він обманює – ремонтом від нього не пахне, а лише парфумами. А потім я знайшла в машині шпильку на задньому сидінні, на якій було декілька  волосин, чорного кольору.

Друг у нього такий, що завжди за нього заступиться і теж обманить, хоча деякі речі в їхніх версіях не стикуються, а то й взагалі на мої дзвінки не відповідає.

Але все це лише підозри, а ось вчора мені знайома розповіла, що бачила в центрі міста, як у машині мій чоловік цілувався з якоюсь брюнеткою. Чоловік все заперечує, але я ж знаю, що він мене обманює. Я ось і вирішила звернутися до вас як до жінки – ви про цю брюнетку нічого не знаєте? Він вам довіряє.

– Ні нічого, – у Олени стало важко на душі від ревнощів.

– Він нам теж про якийсь ремонт розповідав. Може, плітки це все?

– Ні, не плітки, – гірко зітхнула Наталка, нескінченно втираючи сльози.

– Я все це відчуваю і знаю, що він знову загуляв. Адже таке вже неодноразово було в нашому житті. Розумієте, я його дуже сильно люблю. А ще діти! Я вас прошу, Оленко, ви хороша людина, поговоріть з ним, будь ласка! І Сашку скажіть, щоб він з ним по-чоловічому поговорив.

Наталя зробила спробу стати на коліна, але Олена її втримала. Олена пообіцяла поговорити з товаришем-колегою, направити в потрібне русло, повернути в роботу та сім’ю.

Наталка пішла, а Олену застигла від таких новин, вона майже не спала. Наступного ранку Віктор, як ні в чому не бувало, весело підморгнув Олені. Вона підійшла, засунула йому в руки пакетик із шарфом і тихо сказала:

– Це все, що ти залишив у мене, прошу до мене більше ні ногою! А шарфик можеш тепер залишати у своєї брюнетки! І привіт тобі від Сашка!

Віктор зробив здивований вигляд. Він так не зрозумів, звідки Олена все дізналася, але все одно почав виправдовуватися, що це просто плітки, та брюнетка для нього нічого не означає. Але Олена вже подала заяву на звільнення – працювати їй тут не подобалося. Вона трималася за цю роботу тільки через Віктора, але більше її тут нічого не тримає.