Олена прокинулася від звуку сусідського перфоратора. Шоста ранку, субота, а ці зверху знову затіяли ремонт. Вона лежала, дивлячись у стелю, і намагалася збагнути, що взагалі відбувається.

Вчора ввечері вони з чоловіком, Сашком, лягли пізно – сперечалися до півночі, як краще організувати сімейний бюджет.

Сашко пропонував записувати всі витрати у додаток, а Олена лише фиркала:

– Ти серйозно? Я й так знаю, куди гроші йдуть.

Розмова закінчилася нічим, як завжди.

Вона потяглася до телефону, щоб перевірити час, і тут почула приглушені голоси за стіною. Свекруха Тамара Іванівна приїхала вчора в гості й ночувала в них.

Мабуть, вона вже встала і щось обговорювала із Сашком на кухні. Олена мимоволі дослухалася.

– …Ти тільки дружину раніше часу не лякай! – долинув голос Тамари Іванівни, низький і з якоюсь дивною інтонацією. – Це треба акуратно, Сашко, акуратно!

Олена завмерла. Не лякай? Кого лякати? Її? Серце тьохнуло, але вона відразу себе обсмикнула. Напевно, просто щось не так зрозуміло.

Може, це про сюрприз якийсь. Сашко любив влаштовувати їй несподіванки – чи то квитки в кіно притягне, чи то квіти без приводу. Але щось у тоні свекрухи напружувало.

Вона тихенько встала, накинула халат і пішла до кухні, намагаючись не рипіти підлогою. Двері були прочинені, і Олена зазирнула в щілину.

Сашко сидів за столом, уперши лікті в стільницю, і кивав, дивлячись на матір. Тамара Іванівна, як завжди, була у своїй фірмовій кольоровій сукні й з ідеально покладеним волоссям. Вона щось говорила, але тепер уже тихіше, і Олена не могла розібрати слова.

– Доброго ранку! – Олена відчинила двері, намагаючись виглядати бадьорою. – Вже спілкуєтеся?

Сашко здригнувся, а Тамара Іванівна обернулася з усмішкою, ніби нічого й не було.

– Ой, Оленко, доброго! Я тут Сашу навчаю, як макарони варити, а то він завжди переварює їх, – свекруха розсміялася, але Олена помітила, як вона швидко подивилася на сина.

Макарони? О шостій ранку? Олена примружилася, але вирішила не лізти. Поки що.

День пройшов, як завжди: Олена прибирала квартиру, поки Сашко лагодив машину у дворі, а Тамара Іванівна раз у раз втручалася з порадами.

– Олено, ти підлогу не так миєш, треба від кута до центру. – Саша, ти колесо не так хитаєш, дай я покажу.

Олена тільки зітхала. Свекруха була з тих, хто завжди знає, як краще і не соромиться це демонструвати.

Але фраза про «не лякай дружину» не виходила з голови. До обіду Олена вже накрутила себе до краю. А якщо вони щось приховують?

Може, Сашко у боргах? Чи у нього проблеми на роботі? Чи, не дай боже, щось із Тамарою Іванівною? Здоров’я? Олена навіть уявляти не хотіла.

Вона вирішила довідатися хоч щось. За обідом, коли всі сиділи за столом, Олена недбало кинула:

– Сашко, ти вчора казав, що на роботі щось важливе. Що там?

Сашко завмер із ложкою біля рота.

– А, та нічого такого. Звичайні справи, – він знизав плечима і швидко змінив тему. – Мамо, як у тебе успіхи із в’язанням?

Тамара Іванівна відразу підхопила, розповідаючи про нові візерунки, які вона почала освоювати. Олена дивилася на них і розуміла: щось не так. Вони надто швидко змінюють тему.

Надвечір вона вже не могла терпіти. Поки свекруха приймала душ, Олена схопила Сашка за рукав і затягла до спальні.

– Ану кажи, що ви з матір’ю задумали? – прошипіла вона, зачинивши двері.

– Ти про що? – Сашко дивився на неї з таким щирим подивом, що Олена на мить засумнівалася.

– Я вранці чула, як твоя мама сказала, щоб ти мене не лякав раніше. Що це означає?

Сашко зам’явся, потім усміхнувся.

– Олено, ти що, Шерлока Холмса начиталася? Нічого такого. Мама просто… ну вона хоче тобі сюрприз влаштувати. Не лізь, гаразд? Зіпсуєш все.

Олена недовірливо подивилася на нього. Сюрприз? Ну, припустимо. Але щось підказувало, що річ не у квітах і не у квитках у кіно.

Наступного дня Олена вирішила взяти справу у свої руки. Якщо Сашко та Тамара Іванівна щось приховують, вона це з’ясує.

Вона не з тих, хто сидітиме і чекатиме, поки все само виясниться. До того ж свекруха нарешті поїхала вранці – сказала, що має справи вдома, – і це був шанс.

Насамперед Олена перевірила телефон Сашка. Не те щоб вона любила копатися в його речах, але ситуація вимагала.

Телефон лежав на тумбочці, без пароля, бо Сашко завжди казав, що йому нема чого приховувати. Олена залізла в повідомлення.

Нічого незвичайного: пара робочих чатів, листування з другом про футбол, нагадування стоматолога. Але у листуванні з Тамарою Іванівною було щось цікаве.

– Не забудь про п’ятницю. Я все організую», – написала свекруха.

Сашко відповів:

– Мамо, я ж сказав, акуратно. Вона не любить таких сюрпризів.

Олена спохмурніла. П’ятниця? Це за три дні. Що вони там організовують? Вона перегорнула далі, але нічого конкретного не знайшла. Тільки якісь загальні фрази про «місце» та «час».

Тоді вона вирішила піти далі. Почуваючись героєм шпигунського фільму, вона залізла в сумку Сашка. Там були звичайні речі: гаманець, хустка, якісь папірці.

Але в боковій кишені вона знайшла складений аркуш з адресою:«вул. Садова, 17, 18:00, п’ятниця». І приписка: «Не запізнюйся, Сашко».

Олена сфотографувала аркуш, та повернула його на місце. Садова, 17. Це десь у центрі міста. Може ресторан? Чи якийсь захід? Вона вирішила, що у п’ятницю сама туди поїде та все з’ясує.

Весь наступний день Олена була, як на голках. Вона намагалася поводитися, як завжди, але Сашко явно щось підозрював. Він раз у раз питав:

– Олено, ти чого така задумлива? або – Ти гаразд?

Вона відмахувалась, але в голові вже будувала плани.

У четвер увечері, коли Сашко пішов на зустріч із колегами, Олена сіла за ноутбук і почала гуглити адресу.

Садова, 17 – виявилася старою будівлею, де раніше був якийсь клуб, а тепер, судячи із сайту, там проводили різні заходи – від лекцій до вечірок. Жодних афіш на п’ятницю вона не знайшла, що тільки посилило її підозри.

Олена вирішила діяти сама. Вона відчинила гугл карту міста і проклала маршрут до Садової. План був простий: приїхати туди трохи раніше, озирнутися та зрозуміти, що за «сюрприз» готують Сашко із Тамарою Іванівною.

У п’ятницю вранці вона сказала Сашкові, що поїде до батьків на кілька годин. Він тільки кивнув, навіть не здивувавшись. Олена відчула укол провини – може, вона даремно себе накручує? Але відступати було запізно.

Увечері Олена стояла біля будинку на Садовій, 17. Це була стара будівля з фарбою, що облупилася, на фасаді, але всередині, судячи зі світла у вікнах, щось відбувалося.

Вона одягла темні окуляри, хоч і розуміла, що це виглядає безглуздо, але так їй було спокійніше, і ввійшла всередину.

У холі було людно: якісь жінки в яскравих сукнях, чоловіки в піджаках, усі метушилися і перемовлялися.

Олена помітила вивіску: “Вечір любителів ретро-танців”. Танці? Серйозно? Вона пробралася ближче до зали й зазирнула всередину. Там уже грала музика, і люди танцювали повільний фокстрот.

Найкращі пропозиції навушників

І тут вона побачила Сашка. Він стояв у кутку, ніяково переступаючи з ноги на ногу, а поряд з ним була Тамара Іванівна, яка щось йому пояснювала, розмахуючи руками. Олена відчула, як усередині все стислося. Це що вони тут танцювати зібралися? Без неї?

Вона вже хотіла увірватися та влаштувати сцену, але тут музика змінилася, і ведучий оголосив:

– А тепер запрошуємо всіх охочих на танцювальний майстер-клас!

Найкращі пропозиції навушників

Сашко раптом ступив уперед, а Тамара Іванівна підштовхнула його зі словами: «Іди, йди, не соромся!» Олена завмерла. Куди він?

І тут вона побачила, як Саша підходить до літньої жінки в блакитній сукні, бере її за руку і виводить на танцмайданчик. Тамара Іванівна сяяла, наче вона сама танцювала.

Олена дивилася, як її чоловік, який удома навіть під «Модерн Токінг» не притупував, намагається вальсувати з якоюсь бабусею. Це було так безглуздо, що вона мало не засміялася в голос. Але що це за цирк?

Олена дочекалася кінця танцю і підійшла до Сашка, який весь червоний витирав чоло хусткою. Тамара Іванівна помітила її та ахнула:

– Оленка? Ти як тут опинилася?

– А я дуже хотіла знати, що тут за вечірка, от і прийшла, – Олена схрестила руки, дивлячись на чоловіка.

Сашко зітхнув і почухав потилицю.

– Оленко, це… коротше, мама записала мене на ці танці. Сказала, що я маю навчитися, щоб… ну щоб тебе здивувати. Типу романтика.

– Романтика? – Олена глянула на свекруху. – І цим ви мене лякати збиралися?

Тамара Іванівна сплеснула руками.

– Та яке лякати! Я просто хотіла, щоб Сашко підготувався, а потім тебе привів сюди! А ти, Оленко, вже шпигунські романи вигадала!

Олена подивилася на них, потім на танцмайданчик, де літні пари продовжували кружляти під музику, і раптом розреготалася.

Найкращі пропозиції навушників

Це було так абсурдно – її чоловік, інженер, з руками вічно в машинному мастилі, вчиться вальсувати з бабусями, щоб влаштувати їй романтичний вечір. А вона, як недолуга, шпигувала і будувала теорії змови.

– Гаразд, – сказала вона, відсміявшись. – Але тепер ти, Сашко, будеш зі мною танцювати. І без відмовок.

Сашко зблід, але кивнув. Тамара Іванівна посміхнулася, явно задоволена собою. А Олена раптом подумала: може це і є сімейне життя? Коли ти чекаєш каверзи, а отримуєш безглуздий, але щирий сюрприз.

Вечір закінчився тим, що Олена з Сашком таки вийшли на танцмайданчик. Вони тупцювали, плуталися в кроках і сміялися, як підлітки. А Тамара Іванівна знімала їх на телефон, примовляючи: «Оце я розумію, сімейна ідилія!»

І тільки вдома, коли вони з Сашком лягли спати, Олена раптом подумала, що свекруха так і не пояснила, чому говорила про «не лякай».

І в глибині душі вона й досі підозрювала, що Тамара Іванівна щось недомовляє. Може, наступного разу вона запише їх на конкурс із бальних танців? Чи, не дай боже, на караоке?

З цією думкою Олена заснула, вирішивши, що сімейні сюрпризи – це, звичайно, мило, але краще тримати ніс по вітру…

Ось так можна себе накрутити, якщо підслуховувати під дверима! І сюрприз, не сюрприз. Як кажуть, чув дзвін, та не знав де він…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях