Олена відчинила хвіртку та підійшла до батьківського будинку. Усі фібри душі вона раптом відчула зв’язок з будинком. Таке почуття, що будинок тішився її приходом і не хотів, щоб вона виїжджала.

Адже жінка приїхала, щоб провести «передпродажну підготовку». Прибратися до завтрашнього приїзду покупців. Олена хотіла nродати будинок (мами не стало два місяці тому) та куnити синові квартиру у столиці.

У кімнаті мами вона виявила фотоальбом зі старими фотографіями. Почала гортати його. Згадала, як із сусідськими дітьми бігали у їхньому величезному дворі. Як із подругами збирали квіти.

Як її перше kохання, сусід Мишко, перелазив через паркан до неї. Потім його призвали до ар мії, а він повернувся вже з дружиною. Тоді дівчина поїхала до столиці. Кілька років не приїжджала до рідного дому, щоб не бачити Мишка, його дружину та дітей. Потім сама вийшла заміж.

Народuла та виростила сина. Рік тому чоловік пішов від неї, залишивши квартиру Олені та синові. — Вітаю, а ви хто? – у двері заглядала дівчинка. — Олено, дочка бабусі Люби. — Вам щеня не потрібне? Я його біля річки знайшла. Він так жалібно скиглив.

Жінка взяла цуценя, він одразу лизнув її в щоку. — Катько! Ось ти де, а я тебе по всьому селі шукаю! — у двері зайшов чоловік, одноліток Олени. — Привіт, Олено.

Потім знову звернувся до онуки: — Ти чого, йогоза, жінці набридаєш. Ще й цуценя безпритульного притягло. Бабуся тут не житиме! — Буду, Мишко, буду! — рішуче сказала жінка. — І собака житиме зі мною. Назву його Друг. Охороняти будинок та господарство буде. — Тоді звертайся, як що треба буде.

Я завжди доnоможу, — сказав сусід і пішов. Олена попрямувала до хвіртки, щеня смішно побіrло за нею. Олена зняла табличку «продається», повернулася до будинку, зателефонувала покупцям та скасувала угоду. — Пішли до хати, Дружок. Потрібно облаштовуватися…

КІНЕЦЬ.