Олена проплакала цілий вечір. Не помітила, як заснула, а прокинулася знову зі сльозами…

…Вчора була п’ятниця, короткий день. Олена прийшла додому рано з пакетами продуктів у руках. Вона перевдягнулася й одразу пішла на кухню.

Раптом у коридорі почувся якийсь шум. Олена побачила свого коханого Олега.

– Олеже, що ти робиш?! – здивувалась Олена. – Що це в тебе за сумка?

З Олегом вони були у шлюбі всього півтора роки.

– Я йду від тебе! – раптом сказав.

– Куди?! – ахнула Олена. – Як ідеш?!

– Я до іншої йду. Набридла мені ця одноманітність, свята хочу! А тут за квартиру заплати, їжу купи… Грошей собі не лишається!

Олена не розуміла, що відбувається.

– Та ти сам таку квартиру вибрав, могли б і дешевшу зняти! – обурилась Олена. – І гроші були б.

Олег зібрав усі свої речі. Озирнувся довкола. На очі йому трапився велика мʼяка іграшка – ведмедик. Він дарував його Олені на початку їхніх стосунків.

Поруч із іграшкою тихо спав їхній кіт. Маленьке кошеня колись хтось приніс до дверей. Оленка його виходила, вигодувала. Сама возила його до ветеринара кілька разів.

Олег жодної участі у цьому не брав. Зараз це був уже великий і гарний кіт. Звісно, простий з вулиці, але дуже вихований. Олена його дуже любила.

Олег мовчки посадив кота в сумку–переноску.

– Ти чого це?! – ахнула Олена. – Залиш кота! Він мій!

– Я тобі іграшкового ведмедика лишаю! А моя Даринка любить котів!

Олег відсунув Олену і вийшов, голосно гримнувши дверима…

Олена стояла і не вірила в те, що сталося.

– Та йди ти, – вона схопила іграшку і кинула її у вікно.

Вона опинилася саме під ногами Олега. Слідом пішла обручка. Олег мовчки усе забрав у свою червону машину.

Олена заплакала. Їй зовсім було не шкода Олега, який так з нею обійшовся.

Вона вже здогадувалась, що в нього з’явилася інша. Вона шкодувала тільки кота. Де його шукати, вона навіть не знала. Хто така Дарина і де вона живе, Олена навіть припустити не могла…

…Жити в квартирі можна було ще два тижні, настав час шукати житло подешевше. Це сама вона не потягне.

Їхати до батьків у своє рідне місто, хоч і близько, Олена теж не хотіла. Вона сильна і впорається. Хоч батьки і пропонували із самого початку допомогу в покупці квартири, але Олена вирішила почекати.

Може й роботу змінить, і місто теж…

У двері несподівано постукали. На порозі стояла її мати Галина Петрівна.

– Мамо, це ти?! – здивувалась Олена.

– Я ненадовго, – сказала жінка. – Чаю попʼю, тебе провідаю. У мене справи. Увечері мене забер сусід дядько Микола. Він на машині. У вас все добре? А де Олег? Де ваш котик Тимко? Чому він мене не зустрічає? Я йому смаколиків тут привезла.

– Мамо, Олег пішов до іншої, вчора… – Олена розплакалася. – Тимка теж забрав…

Галина Петрівна так і присіла від несподіванки.

– Ну все, доню, – нарешті сказала вона. – Годі плакати. Тобі кого шкода? Олега, чи Тимка?

– Та ну його, зрадника! Як я знайду свого котика?

– Ясно… Знайдеться твій кіт. Ти сама, що робити збираєшся? Жити тут будеш? Я маю на увазі місто.

– Звісно, тут. У мене робота. Підвищення обіцяли. У нас бухгалтерка іде на пенсію, мене на її місце готують.

– Значить так. Я думаю настав час купувати квартиру. Ми й так з батьком збиралися це вже робити. Будемо вибирати.

– Треба спочатку розлучитися…

– Ми все зробимо.

Квартиру вибрали. Батьки займалися оформленням документів. Олена працювала і тихенько збирала речі. Вона ні на мить не забувала про кота. Увечері вона все ще плакала. Одного з таких вечорів пролунав дзвінок Олега.

– Я слухаю, – сухо сказала вона в слухавку.

– Все ще за мною плачеш? Слухай сюди. У нас втік кіт. Раптом до тебе повернеться, ти подзвони. Даринка його дуже любить.

– Так любить, що він утік?

– Це мій подарунок їй був. Кіт їй дуже потрібен.

– Візьміть інше кошеня.

– Тебе це не стосується. Кіт прийде – дзвони.

– Та йди ти.

– Що–о–о?!

Олену ця новина втішила. Вона швидко написала оголошення в інтернеті про зникнення кота. І почала чекати новин. Новини були вже за годину. Прийшли два хлопчики років дванадцяти. Вона їх уже десь бачила.

– Це ви кота загубили?

– Я! А ви знайшли?!

– Там дуже схожий кіт під машинами ховається. Тільки він не виходить до нас. Боїться. Ми йому й ковбаски дали, а він не їсть.

– Від мого чоловіка він втік. Я як дізналася, то оголошення та написала. Ходімо швидше.

Це був дійсно Тимко. Він одразу вийшов до Олені.

– Тимко, як ти знайшов мене? Як я сумувала. Ходімо швидше додому! – кликала котика Олена. – Спасибі вам велике. Ви дуже добрі, – подякувала вона хлопцям.

Як і обіцяла Олена в оголошенні, діти отримали винагороду. Вони не хотіли брати, але потім сказали, що на ці гроші куплять корм для безпритульних котів та кішок.

А наприкінці зізналися, що маленького кошеня Тимка тоді давно підкинули до її дверей вони. Вони багато кошенят так прилаштували. Підкидали, а потім стежили, щоб кошеня взяли. Та й живуть діти у сусідньому будинку. Ось де їх бачила Олена. Вони ж постійно траплялися їй на очі.

Олена з Тимком переїхали у свою квартиру. Тимко зайшов першим.

– Ну ось, дочко, з новосіллям! Тепер тут все твоє. Ось документи, дарча. А ми завжди поряд. Коли в тебе розлучення? Завтра?

– Так…

Їх розлучили швидко. Спільно нажитого майна вони не мали. Про кота Олена колишньому чоловікові так і не розповіла.

Приблизно через два з половиною роки Олег подзвонив їй. Він розлучився з Дариною і йому не було де жити.

– А я тут причому? – запитала Олена.

– Ну ти мене хоча б тимчасово візьми до себе, у мене зараз грошей немає. Де ти знімаєш? Я приїду. Може спочатку все почнемо, га? Ти ж мене ще любиш.

– Ні!

– Я тебе знайду!

Олег чекав на неї наприкінці робочого дня біля роботи. Тільки ось вийшла вона не одна, а під руку з якимось чоловіком! Вони сіли в машину і поїхали. Його навіть не помітили.

– Олеже? А ти що тут робиш? Невже хочеш повернути Олену? – це вийшла їхня спільна знайома, яка їх колись і звела. – Пішов твій поїзд. Заміж вона вийшла. Все в неї тепер добре.

– Ну і хто цю безприданку взяв?

– Наш молодий директор. І чому це безприданку? У неї квартира своя, у нього теж. Машину купили. Дитина у них скоро буде.

– Квартира?! У неї?! Коли встигла?!

– А коли ви розлучалися. І підвищили її одразу після вашого розлучення.

– Чи не забагато їм всього?

– Це їхня справа. Я ж тобі казала, що дівчина вона перспективна. А ти до Дарини побіг. Ось і одержав своє. Шукай тепер своє щастя деінде!

КІНЕЦЬ.