Олена поверталася додому в чудовому настрої. Сьогодні її зміна закінчилася раніше, ніж зазвичай, і вона вирішила зробити сюрприз для чоловіка. Зайшовши в улюблений Дмитрів суші-бар, вона замовила сет «Імператор» і вирушила додому.

Наближаючись до будинку, Олена почула знайомий голос. Дмитро стояв біля під’їзду й розмовляв телефоном.

– Цікаво, що він тут робить? – подумала вона, усміхаючись.

Олена вже хотіла було підійти, але раптом уривки його розмови змусили її зупинитися.

– Так, о сьомій, – сказав Дмитро з таким захопленням, яке Олена не чула від нього вже давно. – Я просто не можу дочекатися. Це буде чудово!

Вона застигла за рогом будинку.

– Ні, дружина нічого не знає, – додав він, і його голос пролунав для неї як грім серед ясного неба.

У грудях щось похололо. Олена відчула, як пакет із суші стає нестерпно важким. Що відбувається? Кому Дмитро призначив зустріч? І чому він приховує це від неї?

Коли Дмитро закінчив розмову й зайшов у під’їзд, Олена залишилася стояти на місці. Її думки були хаотичними. Чи могла вона щось неправильно зрозуміти? Можливо, це була робоча розмова? Але слова «дружина нічого не знає» звучали надто підозріло.

Піднявшись у квартиру, вона побачила чоловіка за комп’ютером. Він швидко закрив якісь вкладки, коли почув, що вона заходить.

– О, ти сьогодні рано, – сказав він, обертаючись до неї. – Що це в тебе?

– Суші, – відповіла вона, ставлячи пакунок на стіл. Її голос був глухим.

– Ти чого така? Щось сталося?

– Діма, – почала вона, намагаючись говорити спокійно. – Я чула твою розмову біля під’їзду.

Він завмер.

– Яку розмову?

– По телефону. Про зустріч о сьомій годині.

На його обличчі промайнуло хвилювання.

– Олено, ти все не так зрозуміла, – почав він.

– То поясни мені, – перебила вона. – Що я мала зрозуміти? Ти був таким схвильованим, ти сказав, що я нічого не знаю. Що це означає?

Він ступив до неї, але вона відступила.

– Послухай, це не те, що ти думаєш.

– Тоді що? – її голос зірвався. – Дмитре, скажи правду.

Він зам’явся.

– Я… не можу пояснити зараз. Але я присягаюся, це не те, що ти уявляєш.

– Знаєш що? – Олена почала збирати сумку. – Їдь, куди збирався. А я, мабуть, поїду до мами.

– Олено, стій! – Дмитро схопив її за руку. – Поїхали зі мною.

– Куди?

– Просто поїхали. Сама все побачиш.

Вони їхали в таксі мовчки. Дмитро здавався напруженим, а Олена не могла перестати думати про його слова. Машина зупинилася біля старого будинку. Дмитро вивів її до непримітних дверей із табличкою «Книжкова крамниця».

– Добрий вечір! – привітав їх сивий чоловік у окулярах. – О, Дмитре! Ви якраз вчасно. І дружину привели?

– Так, це Олена, – відповів Дмитро.

Чоловік зник у підсобці, а Дмитро звернувся до дружини:

– Зараз ти все зрозумієш.

Незабаром той повернувся з масивною книгою у шкіряній палітурці. Олена не могла повірити своїм очам: це було рідкісне видання кулінарної книги, про яку їй колись розповідала прабабуся.

– Дмитре, як ти її знайшов?

– Я випадково побачив оголошення. Місяць торгувався, щоб викупити її. Хотів зробити сюрприз до річниці нашого знайомства.

Очі Олени наповнилися сльозами.

– А я думала…

– Що? Що я тебе зраджую? – Дмитро усміхнувся й обійняв її. – Олено, ти – все, що мені потрібно.

Того вечора вони гортали сторінки старовинної книги, плануючи приготувати страву за одним із рецептів. І тепер Олена знала напевно: іноді серце може помилитися, але любов завжди знайде шлях показати правду.

КІНЕЦЬ.