Олена поралася на кухні. Вона ставила тарілки на стіл, щось діставала з холодильника. А як же ж? До неї ж хлопець прийшов в гості! – Ось пригощайся, Андрію, мої фірмові голубці. Салатик покласти? – запитала Олена. – Слухай, а твій колишній вдома, чи що? Ти ж казала, що він піде, – тихо запитав Андрій. – Та ви що, як я піду? – на кухню раптом зайшов Іван. – Мені ж потрібно переконатися, що свою, хоч і колишню дружину, я віддаю в хороші і надійні руки! Іван безцеремонно сів за стіл. Олена рота відкрила від здивування

 

-Фух – обмахуючись свідоцтвом про розлучення, сказала Олена. – Нарешті це все закінчилося!

Іван озирнувся на двері ЗАГСу і жартівливо перехрестився.

-Сюди я більше ні ногою!

Олена різко повернулася до нього.

-Не зрозуміла, – сказала вона. – А ви хіба зі своєю Ганнусею одружуватися не збираєтеся?

Іван засміявся.

-Ні, звичайно! Я що зовсім, чи що, щоб знову в таке втрапити?!

Олена з надією запитала:

-Ну якщо ви не одружуєтеся, то з квартири ти сподіваюся переїдеш?

Іван похитав головою.

-І не сподівайся. Кімнати у нас дві? Дві. В одній ти, в іншій я.

Олена недовірливо фиркнула.

-Не смішно. Переїжджай до своєї Ганнусі.

-О Боже! – награно вигукнув Іван. – Ти моя хоч і колишня дружина, а хочеш, щоб я жив в однокімнатній квартирі разом із Ганнусею і її двома дітьми? Ні, я комфорт люблю. Чи тобі ж не знати про це, моя люба!

Олена скривилася.

-Не треба мене так називати. Я тепер не «твоя люба». І до речі, твоє нове кохання про це знає?

Іван легковажно похитав головою.

-Поки що ні. Потім дізнається пізніше. Думаєш я через неї розлучатися пішов? Ні. Я хочу волі. Ходити туди, куди я хочу, а не куди ти мене ведеш.

Хочу зустрічатися з друзями, їздити на рибалку, ходити в кафе. І вже не слухати в слухавці твоє вічне, де ти, коли приїдеш.

Олена образилася.

-Треба ж, які ми тендітні! Дружина спокою не давала. Як був самолюбом, таким і залишився! – і вона швидко пішла до зупинки.

-Може підвезти? – гукнув їй услід Іван.

Олена не озираючись, махнула йому рукою.

-Ой, ти знову з’їв мою запіканку? Он скільки вареників накупив, їх би і їв! Ми ж домовлялися, – кричала Олена до Івана.

-Ну не було в мене бажання хазяйнувати. А запіканочка так смачно пахла. Тобі, що шкода? – єхидно запитав Іван.

-Так, шкода, – тупнула ногою Олена. – Іди до своєї ганнусі, нехай вона тебе там і годує. А ми домовлялися, що ми не чіпаємо продуктів один одного.

-Не буде мене Ганнуся більше годувати, – розвів руками Іван. – Ми розлучилися. Вона мені вчора поставила умову. Або ми одружуємося і переїжджаємо сюди або щоб я йшов назавжди.

Я як чесна людина, вибрав останнє, – й Іван зареготав.

Олена витріщила очі.

-Боже, з ким я жила? Безсердечний, ось хто ти. Дав жінці надію і кинув. Не соромно? Я про себе взагалі мовчу. Десять років життя пройшли даремно!

Іван навіть образився.

-Можна сказати, тобі було погано зі мною. І взагалі в нашому розлученні, винна ти.

Олена застигла від здивування.

-Я? Знайшов крайню! Я по мужиках не бігала, вірність тобі берегла. Це ти мені зраджував. Нічого собі заявочки!

Іван сів за стіл і тихо сказав:

-А хто дітей не хотів? Хто казав рано? А я мужик, мені продовження роду потрібне.

Олена розізлилася.

-А ось цього я й не хотіла. Зараз би сиділа з дитиною, а ти жив би в своє задоволення. Так, до речі, сьогодні до мене гість прийде, будь ласка піди з дому або зі своєї кімнати ніс не висовуй. Зрозумів?

Іван зробив нещасне обличчя.

-І в туалет теж не ходити? Доведеться баночку в кімнату поставити…

-Ну ти й жартівник великий, – втомлено сказала Олена і вийшла з кухні…

…Олена поралася на кухні. Ставила тарілки на стіл, щось діставала з холодильника. А як же? До неї ж хлопець прийшов в гості!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩