Олена закохалася.

– Ну нарешті! – зраділа мама за доньку.

Олена з мамою мала повне порозуміння. Причому не таке, як у матері з дочкою. Вони були, як дві подруги чи сестри. Їх часто сприймали за сестер. Мама рано народила дочку, їй було 18 років. Мама та дочка дуже схожі між собою: яскраві, доглянуті, красиві та щасливі.

Високий статус чоловіка і забезпечене життя дозволяли матері підтримувати свою зовнішність на гідному рівні, а може їй просто дісталися хороші гени? Її бабуся та мати, хоч і були простими жінками, довгі роки виглядали молодими.

Олена з дитинства знала, що вона особлива, вона найкраща! У школі вона одягалася найкраще, всі однокласниці їй заздрили. Вона звикла отримувати від цього життя все, що її душа забажає.

Батько Олени – великий підприємець у будівельному бізнесі. Він був на 20 років старший за дружину, дуже любив і дружину, і єдину дочку. Він жив для них і нічого не шкодував для своїх дівчаток.

Залицяння ровесників Олена відкидала. Вона добре розуміла, що стан і становище в суспільстві будуть основними критеріями при виборі нареченого. Зрозуміло, що батьки ніколи не схвалять хлопця із проситих робітників.

Олена закінчила школу, вступила до університету на юридичний факультет. З однокурсниками вона трималася дещо зарозуміло і холодно. Не було серед них вартих її уваги. Серце її залишалося вільним.

Віталія вона зустріла у ресторані на своєму дні народження, відзначали її 18-ти річчя. Це вже потім вона зрозуміла, що їхня зустріч не була випадковою.

Батько Віталія був якось пов’язаний із бізнесом її батька, його компанія постачала для нього будівельні матеріали. Віталій працював зі своїм батьком, він був старший за Олену на 10 років.

Вона закохалася в нього зненацька. З першого погляду. Можливо просто настав її час закохатися? Навколишній сірий світ раптом став кольоровим, заграв усіма фарбами і заіскрився щастям. Олена була найщасливішою дівчиною на світі. Віталій став для неї центром всесвіту.

Вона, звичайно ж, розповіла про своє кохання мамі. Вони не мали секретів один від одного. І мама зраділа за свою дівчинку.

Віталій робив для неї все, про що тільки мріє жінка. Він гарно залицявся, гарно робив їй дорогі подарунки, говорив гарні компліменти, щодня їй приносили від нього розкішні букети.

Він запросив її з батьками до ресторану, де став перед нею навколішки і попросив вийти за нього заміж. Батьки не заперечували.

Йшли активні приготування до весілля.

Основну підготовку: вибір ресторану, меню, список гостей, вбрання для нареченої, запрошення – взяла на себе мати. Віталій допомагав їй у вільний від роботи час.

До весілля залишався тиждень. Олена продовжувала ходити на лекції, хоч у голові нічого не відкладалося. Віталій наполягав на продовженні навчання, а вона не хотіла його засмучувати.

У цей день Олена погано себе почувала, тому вона вирішила не сидіти на лекціях до кінця, і пішла додому раніше.

Олена відчинила двері своїм ключем, хотіла пройти до своєї кімнати непоміченою, але проходячи повз кімнату матері почула приглушені голоси.

– З ким вона може розмовляти? Батько на роботі, – подумала дочка.

– Як добре ти все придумала! Я буду завжди поруч і ніхто не завадить нашому коханню. Твоя наївна дочка навряд чи здогадається запідозрити мене у зраді з її власною матусею, – прозвучав голос з кімнати матері.

Олена застигла. Вона впізнала б цей голос із тисячі голосів. То був голос її коханого.

Олена відчинила двері. Її мама та Віталій вальяжно розкинулися на чорних атласних простирадлах ліжка. Мама любила атласні простирадла.

Час зупинився. Олена обернулася і побігла. Вона бігла, не розбираючи дороги.

– Чому?…Чому? – інших думок не було.

Минуло 5 років.

Батьки розійшлися. Олена не змогла продовжувати навчання, через пережиті пережиття. Вона живе із батьком.

Олена в душі пробачила матір, але зустрітися з нею та поговорити вона так і не погодилася.

Віталія Олена не згадує, наче його ніколи не було. Батько їй не нагадує про нього.

Батько довго і вперто намагався знайти його і віддячити, але безуспішно.

Ось така історія. Історія однієї зради.

Зрада найріднішої та близької людини – це дуже важко.

КІНЕЦЬ.