В неділю зранку Олена Петрівна вирішила пропилососити в коридорі.

Вона почала діставати пилосос із шафи, як раптом відкрилися двері в кімнаті її сина Андрія.

Олена Петрівна обернулася й ахнула – Андрій вийшов зі своєї кімнати не один!

З-за його спини виглядала якась незнайома дівчина.

З кухні вийшов батько Андрія, Віктор Іванович.

-Мамо, тату, це Анжела! – радісно сказав Андрій. – Анжела житиме з нами, у моїй кімнаті, – твердо заявив він батькам.

Батько застиг від здивування і мовчки дивився на дівчину.

-Нуу… Добре, синку… – нарешті сказав він.

Мати далі мовчала, спостерігаючи за ситуацією.

У понеділок Анжела встала раніше за всіх, довго хлюпалася у ванній, і вийшла з квартири, залишивши не миту чашку і крихти на столі.

-І як це розуміти, синку? – батько встав у дверях його кімнати. – Ми ж з тобою домовилися, що особисте життя після диплома. Коли сам зароблятимеш.

-Екзамен через місяць, я вже все обдумав, щодо роботи домовився, і потім, Анжела працює, так що утримувати ми себе й самі зможемо.

-А ким Анжела працює? – спробувала пом’якшити ситуацію мати.

-У салоні краси, – сказав Андрій.

-У салоні? – обличчя у батька витяглося від подиву. – Ти, значить, університет закінчуєш, в аспірантуру збираєшся, а вона – в салоні!?

-Ну, ви ж самі завжди казали, що не місце прикрашає людину, а людина – місце!

Анжела найпрекрасніша дівчина на світі! І взагалі, скоро ми винаймемо квартиру, а потім візьмемо кредит.

Все, я побіг, спізнююся, бувайте, до вечора, – Андрій швидко поцілував мовчазну маму і, кивнувши батькові, зачинив двері.

-Ось так, значить! – Віктор Іванович роздратовано кивнув на брудні чашки на кухні, не складений диван у кімнаті сина і неохайно кинутий на крісло одяг. – Дожилися!

-Вітя! – Олена Петрівна взяла чоловіка за руку. – Андрій же ж сказав, що ввечері поговоримо.

-Що Вітю! Це все твоє виховання! І що, тепер ця салонна косметичка буде в нашому домі жити? – Віктор Іванович був обурений.

Не про таку дружину він мріяв для сина.

-Зрештою, це і його квартира теж! І плани його чув. Не думаю, що наш син міг закохатися в пустушку! – Олена Петрівна намагалася заспокоїти чоловіка. – І взагалі згадай, як твій батько був обурений, коли ти привів мене в дім твоїх батьків.

Адже я тоді була простою медсестрою, яка доглядала за тобою після того випадку… Це потім я стала лікаркою. А тоді що сказав твій батько, пам’ятаєш? Він думав, що я його не чую, а я почула:

-Ця хитра медсестричка зачарувала нашого сина! Треба рятувати Віктора! Але тепер-то твій свекор тебе обожнює, тільки й чутно:

“Оленочка сказала», «Треба запитати в Оленки», «У мене для Оленки подарунок».

-Тоді були інші часи! – обурився Віктор Іванович. – Ми були розумнішими! Подивися на Андрія! У салоні вона працює! Анжела! – знову почав заводитися Віктор Іванович.

-Вітю, а пам’ятаєш, як я вазу впустила? – засміялася Олена Павлівна. – У твоїх був такий вигляд, я думала вони нас з дому виставлять. Але твоя мама просто сказала:
-Це на щастя!

-Пам’ятаю, – пом’якшав Віктор Іванович. – Але ж це ти! Вони потім зрозуміли, що я зробив ідеальний вибір.

-Ось і ми давай спробуємо зрозуміти Андрія, гаразд, Вітю?

-Вмієш ти мене переконати, – Віктор обійняв дружину. – Гаразд, розберемося! Ну чашки вони хоч могли вимити?!

Увечері поговорити до ладу не вдалося.

Андрій з Анжелою надвечір приходили пізно, вранці йшли рано. Здавши екзамен, Андрій майже одразу влаштувався працювати.

-Подивись, як наш Андрій старається, – зауважила якось Олена Павлівна. – На відмінно здав, працювати пішов, з Анжели очей не зводить. Це любов.

-Схоже, ти починаєш звикати до неї? – посміхнувся Віктор Іванович.

-А що? Здається, вони щасливі? Хіба це не важливо? – відповіла Олена Павлівна.

Але одного разу Андрій з Анжелою прийшли рано, дуже веселі.

-Мамо, тату, ми винайняли квартиру. І подали в ЗАГС заяву! Тепер ми змогли це зробити!
Мамо, тату, дякую, що зрозуміли мене, ви в мене найкращі батьки!

Весілля зіграли гарне. Родичів, друзів зібрали.

Віктор Іванович був дуже радий. Його син Андрій одружився з чудовою дівчиною Анжелою.

-Гарних дітей ми з тобою виховали, Вікторе! – сказав сват Євген Васильович до Віктора Івановича. – Моя Анжела за коханого все віддасть! І дружина надійна, і донька гарна!

Я ж слабий був, а вона все кинула, в салоні працювала мені на процедури заробляла! У дві зміни працювала! А твій їй допомагав у всьому, підтримував!

-І не кажи, – Віктор Іванович переглянувся з Оленою Павлівною. – Гарне ім’я у твоєї доньки!

Діти, яких ми самі виховали, такі самі, як і ми самі. Тільки молодші, і їм потрібна підтримка.

Мудрість дорослих у тому, щоб зрозуміти своїх дітей та вірити в них!

Все на світі вдасться, коли тебе розуміють і люблять!