Таня швидко йшла сходами вниз. Вона не стала чекати ліфт, що поїхав вниз, так як вона запізнювалася в школу.

У них почалася підготовка до іспитів, і вони сьогодні писали твір. І тут вона раптом згадала, що забула телефон.

Таня почала швидко шукати його в сумці і раптом на когось наштовхнулась.

То була незнайома старенька. Її сумка опинилася на сходах, і продукти вивалилися на підлогу.

-Ой, вибачте, будь ласка, я вас не помітила, – перепрошували Таня, збираючи все в сумку.

-Нічого буває. Ти так не хвилюйся, здаси ти всі свої іспити.

Дівчина з подивом подивилася на неї.

-Звідки ви знаєте про іспити?

-Онук у мене такий самий, як і ти, тільки він в іншій школі вчиться, ми сюди тиждень тому переїхали. А ти біжи, а то й справді запізниться, тільки на переході не поспішай – встигнеш.

Таня кивнула і побігла. Коли підбігла до переходу, зелене світло почало блимати, вона думала швидко проскочити і тільки хотіла зробити крок, тут же вирішила не ризикувати і цієї миті мимо пронеслася машина.

Їй аж недобре стало, а бабуся ж сказала — не поспішати на переході. Отак, зроби вона ще крок і…

Після обіду, коли вона поверталася додому і біля під’їзду побачила незнайомого хлопця. Тут відчинилися вхідні двері і вийшла та сама бабуся, яку вона зустріла на сходах.

-Вікторе, а ти чого так рано сьогодні?

-Написав твір, от і відпустили.

-О, ось і моя ранкова нова знайома, теж швидко написала твір? До речі, тебе як звуть? Мене Олена Петрівна.

-Дуже приємно. Я Таня.

-Познайомся з моїм онуком.

Хлопець представився:

-Віктор.

-Гаразд, молоді, поговоріть, а я пішла, у мене в духовці пиріг. Так що, Вікторе, запроси Тетянку до нас на чай.

І старенька велично зайшла до під’їзду. Віктор подивився на Таню, вона на нього, і вони дружно розреготалися, бо бабуся була в той момент схожа на англійську королеву, яка дала розпорядження своїм підданим.

І між ними одразу встановилися якісь теплі стосунки, хоч вони, звичайно ж, нічого одне про одного не знали.

Вони присіли на лавку, що стояла біля під’їзду і проговорили майже годину, вже навіть темніти.

Виявилося, що їм є про що поговорити, загальні теми з приводу іспитів, потім перейшли на навчання після закінчення школи і все таке.

Чай вони прийшли пити вже дещо, знаючи одне про одного.

Задоволена Олена Петрівна хитро й задоволено поглядала на них. Таня попила чай і зібралася додому, а перед відходом подякувала старенькій за смачний пиріг.

-Наступного разу я зроблю пиріжки з капустою, твої улюблені.

Таня здивувалася:

-Звідки ви знаєте, що вони в мене улюблені?

-Я багато чого знаю, якщо хочеш, розповім тобі, за кого ти вийдеш заміж.

Тетяна здивовано дивилася на стареньку.
-Ну про заміжжя мені думати рано, а от вийду чи ні, мене не дуже хвилює.
-Бабуся у нас провидиця, так що в тому, що вона тобі скаже, можеш навіть не сумніватися, – підтвердив онук, розбурхуючи цікавість у Тетяни.

-Я обов’язково прийду до вас у гості, а зараз побіжу, бо мене мама, напевно, шукає.

-Через три дні побачимося, – сказала Олена Петрівна. – До цього часу ти будеш зайнята, до бабусі поїдете з мамою. Але не хвилюйся, все буде добре.

У гості до нових сусідів Тані дійсно вдалося прийти тільки через три дні, бо з села, де жила бабуся, зателефонувала її сусідка і сказала, що вона погано почувається і вони поїхали до неї, повезли ліки.

Бабусі стало краще, мама Тані хотіла забрати її до них, але бабуся категорично відмовилася, подякувала за турботу, ліки і залишилася.

За першої ж нагоди Таня пішла в гості до Олени Петрівни, прихопивши яблука, яких їм бабуся повну сумку насипала.

-Прийшла дізнатися про своє майбутнє? А може, не варто цього робити, а то нецікаво жити буде, коли все наперед знаєш.

-А я вам казала, мені головне дізнатися, чи я вступлю чи ні, туди куди планую.

-Ти не переймайся, куди плануєш, тобі кілька балів не вистачить, але це й добре, бо якби ти вивчилася на юриста, то не змогла б довго працювати на своєму місці. Ось коли ти подаси документи в інший інститут, то здійсниш свою дитячу мрію і станеш чудовим фахівцем.

Таня одразу згадала себе в дитинстві, коли вона постійно «лікувала» ляльок, у неї й іграшкова аптечка була і бинти у бабусі з ватою випросила на додачу.

Вона хотіла стати лікарем. Може Олена Петрівна й права?

-Спасибі вам велике. Я побіжу.

-Ще одне скажу, твій наречений вже поряд з тобою.

Таня усміхнулася, подякувала ще раз і пішла.
І сталося так, як сказала Олена Петрівна.

Тані забракло двох балів для вступу на юрфак. Дівчина, побачивши списки, дуже засмутилася, а коли вийшла з будівлі, то побачила однокласницю на вулиці – Катя проходила повз.

Таня гукнула її. Побачивши сумне обличчя подруги, зрозуміла, що вона не пройшла і порадила.

-Таню, слухай, а спробуй медінститут, адже ти і біологію і хімію здавала теж.

Дівчина, не довго думаючи, забрала документи. Цього ж дня подала їх до медінституту… і вступила. Коли вона дізналася, що зарахована, то згадала Олену Петрівну і подумала: ну ось, звідки вона могла про це все знати?

Увечері вона зустрілася біля під’їзду з Віктором. Через метушню і важливі справи в останні два місяці вони бачилися буквально пару разів і то, мигцем.

А сьогодні вони вихвалялися своїми досягненнями. Віктор вступив куди хотів, теж до медінституту, але на інший факультет.

-Так ми з тобою разом навчатимемося, оце так. До речі, як там Олена Петрівна поживає? Я хотіла їй сказати, що вона всю правду мені тоді напророкувала.

-Бабуся поїхала до себе в село, у неї там будинок, вона приїжджала до нас погостювати. Але ми з тобою обов’язково відвідаємо її, якщо ти захочеш.

-Звичайно, захочу, вона така мила. Слухай, а звідки вона знає все наперед?

-Напевно, дуже мудра, – посміхнувся Віктор…