– Олено, послухай, тут така справа… Навіть не знаю, як тобі сказати… – невпевнено розпочала розмову Світлана.

– Кажи як є. Що сталося? – стривожилась Олена.

– Мені здається, що твій зять… – знову почала Світлана і замовкла.

– Що не так із Ігорем?

– Загалом, схоже, зраджує Ігор твоїй Наталці.

– З чого ти це взяла? – Округлила очі Олена.

Донька Олени Наталя півроку тому вийшла заміж. З Ігорем вони зустрічалися більше року і, коли зрозуміли, що зовсім не можуть один без одного, вирішили одружитися.

Наталя саме диплом отримала, на роботу влаштувалася. Ігор був на чотири роки старший за Наталю і вже досить міцно стояв на ногах, непогано заробляв.

Олена та її чоловік Сергій були раді за дочку та задоволені її вибором. Ігор їм подобався. Ввічливий, добрий. Відмінна пара!

Жити молоді відразу вирішили окремо і зняли невелику затишну квартирку. Наталя сумувала за батьками і намагалася бодай раз на тиждень забігти до них після роботи, а іноді вони з Ігорем разом приходили. Олена завжди до приходу зятя пекла його улюблені пироги.

– Олено Петрівно, ви просто чарівниця, – щоразу вигукував Ігор. – Пироги ваші – просто диво! Зупинитися неможливо!

– Дякую, дорогий зятю, – трохи бентежилася жінка. – Їж на здоров’я. Я і з собою вам загорну, вдома чаю поп’єте.

Наталя поряд із Ігорем світилася від щастя, і він дивився на неї закоханими очима. Було помітно, що вони добре ладнають один з одним. Але все-таки одного разу Олена запитала у дочки:

– Ну як, Наталю, тобі життя сімейне? Подобається?

– Дуже, мамо. Ігор – чудовий чоловік.

– Не сваритеся?

– Приводу немає для сварок, сподіваюся, що й надалі так буде.

– От і добре, дочко. Ти щаслива, і в нас із батьком на душі спокійно.

І раптом Світлана повідомляє, що Ігор не вірний Наталі… Ця новина була для Олени просто як грім серед ясного неба.

Зі Світланою Олена дружила вже багато років. Жінки раніше працювали на одному підприємстві, там і познайомилися та почали спілкуватися. Потім Олена роботу змінила, але це не завадило їм зі Світлом зберегти дружні стосунки.

У Світлани теж була дочка, на п’ять років старша за Наталю. Виховувала її Світлана одна, бо з чоловіком розійшлася, коли Марині було вісім років.

Сьогодні Світлана подзвонила Олені та запитала, чи можна прийти у гості. Мовляв, давно не бачилися, хочеться побалакати.

– Звичайно, приходь, – зраділа Олена. – Мій Сергій сьогодні на чергуванні, я одна. Спечу тоді щось увечері, чай поп’ємо.

Олена одразу помітила, що Світлана виглядає напруженою. Подругу явно щось непокоїло. Але Олені й на думку не могло спасти, що це занепокоєння пов’язане з Ігорем та Наталією…

– То чому ти вирішила, що моїй доньці чоловік зраджує? – повторила своє запитання Олена.

– Я його бачила з іншою жінкою.

– Так… І де?

– У кафе, яке недалеко від мого будинку. Там смачну випічку продають, я беру іноді нам з Маринкою до чаю. І ось зайшла я днями туди, і бачу знайоме обличчя… Придивилась, а це твій Ігор. А з ним якась панночка. Ефектна така, брюнетка.

– І що далі? З чого ти взяла, що то його коханка?

– А це одразу було зрозуміло, він на неї так дивився! І за руки вони трималися… І поцілувалися…

– А це точно був Ігор? Може, ти помилилася? Бувають люди, які дуже один на одного схожі.

– У мене із зором поки що все гаразд. Це був твій зять, я певна.

– Так… І що мені тепер із цією інформацією робити? – Олена була розгублена і дуже ображена на зятя.

– Та нічого не роби. Ігор же від Наталки йти не збирається? От хай і живуть собі далі. Подумаєш, на сторону чоловік сходив, це звичайна справа.

– Як це звичайна…

– А ось так, багатьом жінкам чоловіки зраджують, але із сім’ї йти не збираються. Тож забудь те, що я тобі сказала. І дочці нічого не розказуй. Наталка ж щаслива з Ігорем.

– Та не вийде в мене забути, Світлано… Прикро за дочку. Вони ж лише півроку одружені, а він уже зраджував…

– Даремно я тобі, мабуть, розповіла. Не треба було… Пробач, Олено, не хотіла тобі настрій псувати. Просто я теж була обурена поведінкою твого зятя. І теж подумала, що добре б вони вже двадцять років у шлюбі перебували і приїлися один одному, а то одружені всього нічого … Але дівчина ця, з якою Ігор був, дуже ефектна … Гаряча брюнетка.

– Дивно… Ігор неодноразово при мені казав, що йому завжди блондинки подобалися. А тут раптом брюнетка…

– Та мало що він казав, ти б бачила цю дівчину. Така красуня! Як тут встояти…

Відмінний настрій, в якому з самого ранку була Олена, було зіпсовано. Після того як пішла Світлана, жінка місця собі не знаходила. Їй було до сліз прикро за Наталку. Адже вона така щаслива, так вірить своєму Ігорю, а він, виявляється, обманює її…

Олена вирішила, що доньці нічого розповідати не буде, а ось із зятем таки поговорить. Нехай сам, дивлячись їй у вічі, зізнається, що зраджує Наталі…

Наступного дня Олена відпросилася з роботи раніше і поїхала до офісу, де працював Ігор. Вона підстерегла зятя, коли він вийшов з будівлі і попрямував на автостоянку.

– Олено Петрівно?! – здивовано вигукнув зять, побачивши тещу. – Ось так сюрприз! Ніяк пиріжками мене пригостити приїхали?

– Пиріжків моїх захотів, негідник? – Усередині Олени Петрівни все клекотіло від образи на зятя.

– Не зрозумів… – напружився Ігор. – Я щось накоїв і не здогадуюсь про це?

– Ти навіщо з Наталею одружився?

– В сенсі? Я кохаю її. Та що відбувається, Олено Петрівно, можете мені пояснити?

– А якщо любиш, навіщо зраджуєш?

– Я зраджую? Що за маячня… З чого ви взяли?

– Тебе бачили з якоюсь ефектною брюнеткою. Ви сиділи у кафе та цілувалися…

– Хто бачив? І коли?

– Нещодавно. Що, виправдовуєшся? Скажи мені правду, Ігорю. Я Наталці все одно не розповідатиму, тому що це завдасть їй великого пережиття. Просто пообіцяй, що розлучишся з коханкою і не обманюватимеш мою дочку.

– У мене немає жодної коханки, Олено Петрівно. Я дуже люблю Наталю і ніхто, крім неї, мені не потрібен.

Олена дивилася на зятя і не знала, вірити чи ні. Якщо він говорить правду, то виходить, що Світлана помилилася. Напевно, в кафе було погане освітлення, ось вона і прийняла за Ігоря іншого молодого чоловіка. Чи це таки був Ігор? Олені так хотілося, щоб подруга помилилась.

– Добре, Олено Петрівно, – продовжив Ігор. – Якщо ви мені не вірите, то скажіть, у якому кафе та в який час мене бачили з дівчиною?

– Я не знаю конкретного часу, а кафе… Поруч із будинком моєї подруги, у Північному мікрорайоні…

– То це ваша подруга нібито бачила мене у кафе? І ви так легко повірили?

– А навіщо Світлані мене обманювати? Ми багато років дружимо.

– А це ви вже у своєї подруги спитаєте. Навіщо вона вас обманює. А моє сумління чисте. Я Наталці не зраджував і не збираюся цього робити. Я поїду додому. Вас підвезти?

– Не потрібно…

– Ну як хочете.

Постоявши якийсь час збентежено, Олена Петрівна попрямувала у бік автобусної зупинки і вже за півгодини була в під’їзді будинку, де проживала Світлана.

– Олена? – Здивувалася Світлана, відчинивши подрузі двері. – А ти чого без дзвінка? Сталося що?

– Скажи, будь ласка, коли ти бачила мого зятя?

– В сенсі? – не зрозуміла Світлана. – Сто років я його вже не бачила. На твоєму дні народження, здається, я його востаннє бачила.

– Тобто кілька днів тому у кафе ти його не бачила.

– Ах, ти про це! – схаменулась Світлана. – Точно тобі не скажу, я ж часто до цього кафе за булочками заходжу. Днів п’ять тому, мабуть, чи шість… Не пам’ятаю…

– І він там був із шатенкою?

– Так, яскрава така дівчина.

– А минулого разу ти сказала, що вона була пекучою брюнеткою.

– Брюнетка, шатенка, яка різниця? Темноволоса була дівчина… Що ти мені влаштовуєш допит? Ех, дарма я тобі все розповіла.

– Світлано, я тебе давно знаю, і зараз чудово бачу, що ти мене обманюєш. Я і з зятем уже поговорила, він запевняє, що любить Наталку і не зраджує її.

– Ну, а що він тобі ще скаже? – Усміхнулася Світлана.

– Світлано, навіщо ти це вигадала? Не відмовляйся, я впевнена, що ти мене обманула про Ігоря і цю брюнетку – шатенку. Ось тільки навіщо?

– Чому одразу обманула? Я просто, напевно, помилилася… Це і справді була людина, дуже схожа на Ігоря… Гаразд, давай забудемо цей інцидент, добре?

– Ні, не добре, – продовжувала наполягати на своєму Олена. – Я не піду, поки ти мені не скажеш, чому наговорила на мого зятя?

– Слухай, Олено, дістала ти мене вже, – раптово дуже розлютилася Світлана. – Дістала своїми оповіданнями, яка щаслива твоя донечка, який зять у тебе чудовий… А чим моя Марина гірша за твою Наталку? Чому моїй дівчинці не щастить із чоловіками? Їй тридцять скоро, а вона незаміжня.

– Світлано … Ти що через заздрість чи що? – не вірила своїм вухам Олена. – Я думала, що ми подруги, і ти порадієш за мою дочку.

– Я для своєї доньки щастя хочу, а не чужому щастю радіти, – випалила Світлана. – Все, Олено, йди, не хочу більше з тобою розмовляти…

Світлана буквально виставила Олену з квартири і зачинила двері.

Олена повільно йшла автобусною зупинкою і думала про те, що й не здогадувалася про заздрість Світлани. Так, вона часто ділилася з подругою тим, як рада за дочку, якій пощастило зустріти хорошу людину і створити сім’ю.

Але ж це нормально, ділитися з друзями не лише проблемами, а й радістю… Сама вона завжди була щиро рада, якщо у житті друзів та знайомих відбувалися добрі події…

Олені було гірко, що ось так через заздрість розпалася їх зі Світланою багаторічна дружба. А ще було соромно перед зятем…

Перед Ігорем Олена вибачилася, пообіцявши, що більше в ньому не засумнівається, хто б там і не розповідав би…

А незабаром дочка та зять порадували батьків чудовою новиною. Наталя чекає на дитину. І Олена перейшла на приємну думку про те, що скоро стане бабусею. Про Світлану вона намагалася не думати, хоча не так легко викреслити з життя людини, яку багато років вважав за близьку. Але іноді все ж таки доводиться це робити…

На жаль, заздрість часто штовхає людей на погані, підлі вчинки. І не дарма кажуть про те, що заздрісний друг гірший за ворога. Добре, що Олена швидко зрозуміла, що Світлана обманула її, адже цей підлий обман міг призвести до значно важчих наслідків.

КІНЕЦЬ.