Олена кохала свого чоловіка, та сама запропонувала розлучuтuся, адже вважала себе поrаною хазяйкою.
Дружина до чоловіка:
– Коханий?
– Так, мила – відповідає він їй.
– Знаєш, я тут подумала…
– Ого, ну ти мене вже лякаєш. Надіюсь, щось нормальне? – запитав він з посмішкою.
– Емм, ну ти розумієш…
– Так не тягни, кажи як є. Грошей знову потрібно? Нову сумочку? Скільки тобі потрібно?
– Ні. Це зовсім не те. Я довго думала і дещо усвідомила.
Після довгої паузи вона продовжила:
– Я просто жахлива дружина. Тобі зовсім не така потрібна була і не про таку ти мріяв.
– Люба, ти чого? Що знову з моєю мамою поговорила? – кинув свою версію Михайло.
– Та ні, вона тут ні до чого. Я сама так подумала, позгадувала і вирішила, що зовсім тебе не варта. Ніколи не готую якихось кулінарних шедеврів, не драю дім сто разів на день, не прасую тобі сорочки та не складаю лоточок з їжею на роботу.
– Оленко, але ж ти також на роботі, постійно втомлюєшся. Коли ж тобі ще все це робити? Я все прекрасно розумію. З ніг падати теж не потрібно.
– Ні, я занадто погана для тебе. Потрібно якось тобі знайти іншу, з нею й жити. Давай розлучимось і підемо кожен своєю дорогою. Я впевнена, що не зможу зробити тебе по-справжньому щасливим. А наше спільне життя тільки мучить тебе. І я відчуваю це. Тому вже завтра ідемо подавати заяву на розлучення. – беземоційно протароторила жінка.
– Олено, ну що ти таке кажеш? Навіть не смій допускати такого, я люблю лише тебе і щасливий лише від того, що ти поряд. Не йди від мене, я ж не зможу сам. Хочеш навіть на коліна впаду.
– Ні, на коліна не треба. А ти точно говориш мені правду? – витираючи сльози говорила дружина.
– Звичайно, правду і нічого крім неї. Ми з тобою більше не повинні до цього повертатися.
Олена ще раз схлипнула та кивнула головою. Вона любила Михайла та точно не хотіла покидати його.
– І ніколи в життя більше не поговори з моєю мамою. Ти ж знаєш, що все це вона несерйозно. Лише й чекає, щоб такого цікавого людям сказати. Але вона не зі зла.
Жінка неохоче посміхнулась і кивнула ще раз.
КІНЕЦЬ.