Олена та Дмитро нарешті змогли купити квартиру.

***

П’ять років після весілля вони відкладали гроші.

Олена заробляла на третину більше за чоловіка.

– Ти ж хороший спеціаліст. Зміни роботу, знайди із пристойним заробітком.

Але зміна роботи не впливала на підвищення зарплати.

– Чому? – дивувалася Олена.

– У нас премій немає. Постійно хтось щось вчудить, а відповідають усі. А ще запровадили систему штрафів. Там різне, то чай довго пили, то не в той час. Сама розумієш.

– Не розумію.

– Тобі добре говорити, а мені скакати з одного місця на інше набридло. Та й колектив тут хороший. Я залишаюся.

З дітьми вирішили почекати, та й Дмитро взагалі не мав великого бажання стати батьком. Вони відклали цю розмову до придбання квартири.

Коли вони збиралися оформляти іпотеку, раптово не стало бабусі Олени. Її квартиру в іншому місті батьки продали, а гроші віддали Олені та її сестрі, розділивши порівну. Щоб не брати іпотеку, було вирішено почекати ще півроку.

І ось вся сума лежить на рахунках. Квартира знайдена, і одразу трикімнатна. Не треба платити за оренду, за іпотеку. Можна пожити собі, не економити і задуматися про дітей.

Олена поспішала, треба приготувати вечерю до приходу Дмитра, вона спеціально відпросилася на три години раніше. Доведеться все відпрацювати, але це пізніше. Сьогодні має приїхати у гості його мама. Лише години на дві, але це ж свекруха. До її приїзду має все сяяти і смачно пахнути. Ні пилу, ні сміття і свіжа їжа.

Олена відчинила двері і спіткнулася об черевики чоловіка. Скільки разів вона казала, що треба все ставити на місце. Поруч стояли туфлі свекрухи, на гачку висів її плащ та парасолька.

– Парасолька? Навіщо вона? Дощу немає! Але якщо Катерині Вікторівні він сьогодні потрібний, то піде дощ, – подумала Олена.

Вона роздяглася, прибрала свої туфлі на місце, підхопила пакети і попрямувала до кухні. Двері в кімнату були зачинені. Вона не стала турбувати свекруху, може та лягла відпочити.

– Дмитро, а де він? Черевики вдома. Ну не одні ж у нього черевики!

Дмитро прийшов за годину.

– А я маму зустрів і пішов знову на роботу.

– Вона, мабуть, спить. Дуже тихо. Нехай відпочине.

Але двері відчинилися.

– А я вже не сплю. Просто на сина чекала, трохи задрімала. Дуже погано сплю останнім часом. Ну, синку, що скажеш? Ти все залагодив?

– Мамо, давай потім.

– А чому потім? Я хочу знати, де і як житиме мій онук, і як до нього ставитиметься твоя дружина.

– Ви про що, Катерино Вікторівна?

– Олена не розуміла про що говорить свекруха.

– Мамо, ми поговоримо потім. Я тобі подзвоню, і про все розповім. Не можна так одразу.

– А чого тягнути? Я спеціально приїхала для цього. Не можеш сам – скажу я. Значить так, люба, у Дмитра є син.

– Що?

– Ти що не чуєш! Син є у Дмитра.

– Що?

– Важко з тобою буде. Син, дитина, хлопчик! Розумієш?

– Ти мені зрадив? – звернулася Олена до чоловіка.

– Як це все розуміти? Скільки йому, місяць, два-три?

– Це не те, що ти думаєш. Я тобі не зраджував. Хлопчик народився ще до нашого знайомства.

– Що?

– Йому дванадцять років.

– Значить, він народився, коли тобі було 20 років?

– Так. Ми з тобою ще не були знайомі.

– І ти мовчав усі дев’ять років, які ми з тобою живемо? Як ти міг?

– Ну, вибач, це минуле життя. Я допомагав йому.

– Тож ти казав, що отримуєш мало. Гроші йшли на дитину?

– Олено! Зараз йдеться не про це. – якось урочисто сказала свекруха. – Дмитро вирішив забрати дитину у матері. Вона дуже неблагонадійна.

– А до чого тут я? В мене будуть свої діти. А хлопчику дванадцять років, у такому віці від нього можна чекати будь-чого. Але це не головне! Ви мовчали усі ці роки! Дмитро мовчав, приховував. Стільки років приховувати дитину, а тепер коли ми купили квартиру, розповів. Молодець!

– Не переживай ти так. Подумай про дитину. Це син Дмитра.

– Чому я маю про нього думати? Чому? Я хочу своїх дітей.

– А від цього нікуди не дінешся. Він є і буде. Хочеш ти чи ні, а він житиме тут.

– Чудово. Але лише без мене і не тут. Я подаю на розлучення та на розділ квартири. І це не через дитину. Це через Дмитра.

– Не поспішай. Квартири ти не отримаєш, я пропишу його сюди.

– А хто ви така, щоби прописати його?

– Я бабуся!

– А ось ми побачимо, як це у вас вийде. А поки що йдіть. Не хочу вас бачити більше.

***

Розлучення було з великими сварками від свекрухи. Дмитро розлучатися не хотів. З Оленою було дуже зручно, гарна господиня, а ще гарна зарплатня. Без неї буде дуже важко з фінансами, адже на дитину так багато потрібно. Та й квартири в нього вже нема.

Квартиру продали, покупці знайшлися одразу. Дмитру дісталася приблизно одна четверта від суми, адже майже половина була спадкових грошей Олени.

Дмитро вибачався, просив її навіть після розлучення.

– Я нічого не маю проти твого сина. Можливо, я його й прийняла б, якби ти відразу все розповів. А тепер прощай. Довіри до тебе нуль.

Олена швидко купила собі нову квартиру, трохи меншу, але набагато зручнішу.

А Дмитро так і залишився при своєму. Переїхав до мами. Дитина сина бабусі у її квартирі був не потрібен. Це тільки за чужий рахунок і не на своїй квартирі бабуся добра і щедра. Та й син теж, але Дмитру довелося мовчати, бо свою частину грошей від продажу квартири він віддав матері.