Олена дуже хотіла малюка. І коли вона випадково дізналася ,що чекає на дитину, від чоловіка, з яким провела лише одну ніч, вона зовсім не засмутилася. Навпаки, була рада.

Тому чоловікові вона, звичайно, повідомила, але він відразу заявив, що дитина йому не потрібна. І аліменти він платити не збирається.

Можна було б, звичайно, змусити його заплатити через суд, але Олена не хотіла. Немає його в їхньому житті, і добре. Вона все одно до цього чоловіка нічого не відчуває. А дитину вона і одна підніме.

Мама Олени була проти. Казала, що це необдумане рішення, що виховувати малюка треба в повноцінній родині.

— Мамо, мені вже двадцять вісім. Може, у мене і не буде повноцінної сім’ї. Та й хочу тобі нагадати, що я теж росла без батька.

— Не кажи дурниць! — обурилася мама.

— Тато у тебе був.

— Так, ось тільки він пішов від тебе до іншої жінки, коли мені було п’ять. І бачила я його після цього пару раз на рік.

Мама лише пирхнула. Це ж зовсім інше! Вона ж не бажала такого своїй дочці, так само вийшло. А ось Олена прирікає свою дитину на життя без батька. І це неправильно.

Подруги Олени теж були в шоці.

— І як ти збираєшся одна виховувати? — запитала Наталя, найкраща подруга ще зі школи.

— Я, он, з чоловіком ледве-ледве справляюся, та й грошей вічно не вистачає! Хоч аліменти оформи!

— Не хочу, — вперто хитала головою Олена.

— Немає батька у малюка, і не треба. Підкоплю грошей, буду підробляти з дому. Справлюся.

– Справиться вона, ну як же, – фиркала та ж Наталя.

– Всі так кажуть, а потім сльози ллють. Подумай краще.

Але Олена вже давно все вирішила. Вона шалено любила цю дитину, яка ще не з’явилася на світ. І знала, що вона все витримає. Адже це заради її ж щастя.

З пологового будинку Олену з синочком Ярославом зустрічали лише мама Олени та Наталя.

Подруга подарувала квіти і швидко втекла, сказавши, що чоловік не може довго сидіти з дитиною, і їй треба швидше повертатися.

Мама ж доїхала з Оленою до її квартири, побула годину, та теж пішла. Якоїсь радості від появи онука вона не відчувала, та й допомагати дочці не поспішала. Вирішила, нехай сама справляється, раз не стала її слухати.

Спочатку Олена навіть насолоджувалася материнством. Ярослав був спокійним хлопчиком, багато спав, майже не плакав.

Грошей вистачало, Олена не була марнотратницею. Візочок купила з рук, ліжечко взагалі знайома віддала. Одяг теж весь віддали, Олена навіть нічого не купувала.

Їй здавалося, що все досить просто. Подумаєш, прокидається часто вночі, подумаєш, буває заколисує дитину по дві години. Це не такі великі проблеми, щоб не справлятися.

Мама практично не з’являлася у Олени. А якщо і приходила, то ні краплі не допомагала. Одного разу Олена попросила її погуляти з Ярославом, поки вона буде займатися домашніми справами, так мама відразу її в це вказала.

— А я й казала, що так і буде! Виховувати дитину одній дуже важко, допомога потрібна! А я не готова вічно тобі допомагати!

— Мамо, я ж тебе вперше попросила, — ошелешено вимовила Олена. — І хто сказав, що мені важко? Просто справ накопичилося, і я вирішила, що раз ти заглянула до нас, можеш трохи допомогти.

— Я в гості прийшла, а не в ролі няні, — відрізала мама. — І в мене ноги болять, мені важко гуляти з коляскою.

— Я зрозуміла, мамо, — сухо промовила Олена. — Я сама все зроблю, відпочивай.

Краща подруга дзвонила тільки для того, щоб переконатися, що Олена страждає. Принаймні, Олені так здавалося.

— Ну, як ви там? — невинно запитувала Наталя.

— Та все добре, у Ярика зараз животик, трохи примхливим став. А так, все гаразд.

— Та годі, можеш переді мною не прикидатися! Я знаю, як з дітьми важко! Вже, напевно, на стіну лізеш від недосипання і криків.

— Та ні, правда, все добре, — відповідала Олена. — Та й сплю непогано, годин шість-сім на добу виходить. Неідеально, звичайно, але жити можна.

Наталя лише фиркала, явно вважаючи, що подруга бреше. Однак, незважаючи на те, що вона не вірила подрузі, свою допомогу запропонувати не поспішала. Хоча її дитині вже було майже два роки, можна було б і в гості прийти, і чимось допомогти.

Але Олена не переживала. У неї все і справді було добре. Так, часом важкувато, але в цілому навіть краще, ніж вона собі уявляла.

Але Ярослав ріс, а разом з ним росли і турботи, і проблеми.

Він став гірше спати, постійно прокидався вночі. Якось навіть всю ніч не спав, заснув лише під ранок. І через дві години прокинувся знову.

А вже коли він почав повзати, спокій остаточно зник з життя Олени.

До того ж, він не любив гуляти в колясці, не спав у ній. Олена намагалася його привчити, але після півгодинного крику здавалася і брала на руки.

Але навіть не це стало найголовнішою проблемою. Виявилося, що грошей, які Олена підкопила, не вистачає. Так, їй виплачували дитячі, але це була крапля в морі.

У неї до півроку дитини зникло молоко, перейшли на суміші. Суміш коштувала космічних грошей, на щастя, до того часу вже почали вводити прикорм.

А ще Ярослав ріс не по днях, а по годинах. І вже не вистачало того одягу, що їй віддали, доводилося купувати новий.

Зрозуміло, що були й свої витрати. Оплата квартири, продукти, транспорт.

Олена вирішила, що треба підробляти. Стала пару годин на день проводити за комп’ютером, і ця пара годин розтягувалася на всю добу. Тому що Ярославу не подобалося, що його мама не приділяє йому всю увагу.

Допомоги так і не було. Ще й зуби у дитини полізли, і він дуже гостро на них реагував. Бувало, коли Ярослав засинав, Олена, ніби, впадала в якийсь транс. І не спить, і ворушитися не може.

Ще їй не вистачало якогось спілкування. Краща подруга за ці півроку заглянула лише один раз, і то, ніби, щоб подивитися, як Олена справляється.

Правда, на прогулянці Олена познайомилася з жінкою в сусідньому будинку. У тієї була дочка, ровесниця Ярослава. Олена, на свій сором, їй заздрила, адже її дочка всю прогулянку спала, коли Ярослав заспокоювався лише на руках. На них же міг і заснути.

— Всі діти різні, — з посмішкою говорила Ніка, та сама жінка. — Мій старший був, як твій. Вічно на вулиці кричав. І я дуже здивувалася, коли дочка виявилася такою спокійною.

На відміну від Олени, у Ніки все було гаразд. Коханий чоловік, достаток. І іноді Олена замислювалася над тим, що, можливо, мама й права була. Все виявилося набагато складніше, ніж вона собі уявляла. І як витримати, вона не знала.

І в якийсь момент сили Олени вичерпалися. Цієї ночі Ярослав зовсім не спав. Він засинав буквально на п’ять хвилин, а потім знову прокидався. І так разів сто поспіль.

Олена сподівалася, що вдень він хоча б довше поспить, але, мабуть, він взагалі передумав спати, тому що його знову було не вкласти.

Ще й суміш, як на зло, закінчилася. Можна було б замовити доставку, але тоді потрібно було б ще щось купити. А грошей було впритул.

Олена зібрала Ярослава і вирушила в магазин. Мабуть, сьогодні зірки якось неправильно зійшлися, але Ярослав і в магазині кричав, Олена ледве утримувала його на руках.

І коли вони повернулися додому, малюк продовжував вередувати.

Олена зрозуміла, що їй потрібна хоча б година, щоб видихнути. Щоб просто поспати, посидіти в тиші. Її нерви були на межі. Вперше в житті вона дивилася на дитину, а в душі зріло щось, схоже на ненависть.

Звичайно, вона розуміла, що це всього лише втома і роздратування, але їй так хотілося, щоб Ярослава зараз не було поруч.

І тоді Олена вирішила попросити допомоги. Вперше за весь цей час дійсно попросити.

Вона зателефонувала мамі, сказала, що їй сьогодні дуже важко. Майже благала приїхати, хоча б на годинку посидіти з онуком.

Але мама відрізала, що вона нікуди не поїде. Погода погана, та й взагалі, вона відразу її попереджала. І сама вона сьогодні спала погано, не до дітей їй.

Тоді Олена зателефонувала Наталі. Запитала, чи можна закинути до неї на годину Ярослава.

— Слухай, ну як я з двома впораюся? — нахмурилася подруга.

— Буквально годинку, будь ласка. Я, правда, зараз вже з розуму зійду.

— Ну, а ти як хотіла? — хмикнула Наталя. — Я ж попереджала. Вибач, але я й справді не впораюся з двома. Може, ввечері, коли чоловік прийде…

Олена просто поклала слухавку. Вона зрозуміла, що абсолютно одна в цьому світі. І їй раптом різко перехотілося жити. Вона думала про те, що далі буде тільки гірше, що вона не впорається. Так навіщо взагалі мучитися?

І в цей момент пролунав дзвінок.

– Так, – безжиттєвим голосом відповіла Олена.

– Привіт! Ми випадково вашу іграшку на прогулянці потягли, тільки зараз помітила! Можу тобі занести.

Дзвонила Ніка. Вони вчора разом гуляли.

— Як хочеш, — пробурмотіла Олена.

— Все добре?

Жінка зітхнула. Подивилася на сина, який вже не плакав, але все ще канючив.

— Я втомилася…

— Зараз буду.

Ніка і справді примчала через п’ять хвилин. Дочку залишила зі старшим братом, а сама прибігла до Олени.

— Так, на тобі обличчя немає, що відбувається?

— Я не справляюся… Ніч не спала, та й зараз Ярик вередує. Не можу більше.

Ніка схопила Олену за плечі, змусивши подивитися їй в очі.

— Ти можеш. Просто зараз тобі потрібно відпочити.

— Та як…

— А просто. Ярика, збирай, він йде до нас в гості, — посміхнулася Ніка.

— Ти його візьмеш? Мені хоча б годинку…

— Нехай у нас до вечора буде, — посміхнулася сусідка.

— А як же твої? Ти впораєшся?

— Пфф, не сміши мене. Відпочивай, ні про що не думай.

Ніка забрала Ярослава, а Олена завалилася спати. Їй снилося, що її синочок підріс і більше не вередує. І уві сні вона була такою щасливою.

Коли Олена прокинулася, навіть не відразу зрозуміла, що відбувається. Виявилося, що вона спала чотири години!

Олена відразу зателефонувала Ніці, але та її заспокоїла. Мовляв, у нас все добре, відпочинь ще трохи.

Вперше за довгий час Олена спокійно поїла. А після зрозуміла, що сили повернулися. Як за помахом чарівної палички.

Сина вона вже забирала із задоволенням. Разів десять сказала Ніці «дякую».

— Кинь, коли потрібно буде, кажи, я посиджу.

Це був єдиний раз, коли Олена мало не здалася. Вже потім вона розповіла Ніці, що навіть думала скоротити собі віку. І що та, вважай, її врятувала.

А ще розповіла про те, як їй відмовили в допомозі мама і подруга. І від тієї думки, що вона одна, їй було найгірше.

Звичайно, Ярослав виріс, проблеми були забуті. Олена спокійно висипалася, добре заробляла.

Ніка з родиною переїхали в інше місто, але вони з Оленою все одно продовжували спілкуватися. Адже Олена ніколи не забуде той день, коли близькі від неї відвернулися, а проста сусідка простягнула руку допомоги.