Олена Петрівна дивилася по телевізору черговий серіал. Вона була так захоплена розвитком подій, що не з першого разу почула дзвінок у двері.

-Іду-іду, – гукнула жінка, підходячи до дверей.

-Петрівно, привіт. – Ти чого двері не відчиняєш? – безцеремонно сказала сусідка Марія Іванівна, заходячи в квартиру.

-Серіал задивилася, – махнула рукою хазяйка квартири. – Дуже цікавий.

-Не до серіалів мені зараз, – поскаржилася сусідка. – У мене пральна машинка зламалася.

-Погано, – похитала головою Олена Петрівна. – Нову тепер купуватимеш?

-А ти мені грошей даси? – різко запитала Марія Іванівна. – Мого Михайлика з роботи звільнили.

-Знову? – здивувалася Олена. – Він же ж тільки два тижні тому на роботу влаштувався.

-Та не цінують мого хлопчика, – обурилася сусідка. – Він у мене витончений, вразливий, а ці роботодавці – строгі. Все їм прибуток потрібен. Нема у них підходу до людей.

-Зрозуміло, – тихо відповіла Олена Петрівна. Вона знала, що сперечатися із сусідкою на тему її сина марна справа. Усі завжди були винні у негараздах Михайла, тільки не він сам.

Жінки познайомилися, коли їхнім дітям було по п’ять років. Олена Петрівна з дитинства показувала своєму синові Максиму, як важко вести домашнє господарство, а її чоловік, привчав дитину до чоловічої праці.

В результаті Максим виріс справжнім чоловіком, який міг і приготувати обід, і проводку в квартирі поміняти.

Щодо Марії Іванівни, то жінка балувала свого сина Михайлика, і чоловікові не дозволяла лізти до нього зі своїми настановами.

Так і вийшло, що виріс Михайло, до праці не привчений, нічого робити не хотів, або не міг. Його справою було лежати цілими днями на дивані й телевізор дивитися, тому на серйозній роботі більше місяця молодик не затримувався.

-Сусідко, я до тебе ось чого прийшла, – з надією глянула на Олену Марія Іванівна. – Коли до тебе прийде твій син?

-Сьогодні обіцяв, а що? – Олена Петрівна не розуміла, що від неї хоче сусідка.

-Та Михайлик глянув на пральну машину. Каже, що знає, що зламалося, але йому потрібна допомога, – похитала головою сусідка. – Ото б Максим до нас зайшов, допоміг би синові.
-Ну, я не знаю, – знизала плечима Олена. – Як приїде, я відправлю його до вас.

-Ой, дякую, сусідко, – зраділа Марія Іванівна. – Все, бувай, я чекаю на Максима.

Увечері в гості до матері приїхав син Максим зі своєю родиною. Олена Петрівна передала йому прохання сусідки.

-Знаю я, як він розібрався в проблемі, – посміхнувся чоловік. – Знову простоїть увесь час над душею, а потім пихкатиме від задоволення, який він майстер.

-Любий, ну не всім же бути таким майстрами, як ти, – усміхнулася дружина Максима Вероніка.

-Кохана, це не майстерність, це працьовитість, до якої мене привчив батько, – поправив дружину Максим.

-І все ж ти маєш допомогти Марії Іванівні, – твердо стояла на своєму дружина.

-Це я вже зрозумів, – важко зітхнув чоловік. – Гаразд, піду подивлюся…

Максим пішов до сусідів. Свекруха з невісткою, поки чекали на чоловіка, сиділи за столом і говорили за чашкою чаю.

Через пів години Максим повернувся назад.

-Ну, що, полагодив? – поцікавилася Вероніка.
-Та там засмітився фільтр, – махнув рукою чоловік. — Всього й роботи, що треба було його почистити. Дрібниця!

-А хіба Михайло цього зробити не міг? – здивувалася Олена Петрівна. – Ти ж показував, як це робиться.

-Мамо, він просто забув те все, що я йому пояснював, – посміхнувся Максим. – Але при цьому вдавав, що він усе знає і розуміє. І Марія Іванівна сказала, що якби не його допомога, я ще довго б порався з її машинкою…

Увечері, провівши гостей, Олена Петрівна знову сіла перед телевізором й увімкнула серіал.

Вона замислилась…

От чому один чоловік, якого привчали до роботи, не цурається будь-якої праці і допомагає людям, при цьому не виставляючи своїх досягнень напоказ?

А інший, якого балували з дитинства, завищує свою важливість, і при цьому готовий чужі перемоги та звершення привласнити собі, без будь яких думок про совість.