Олена та Микола прожили щасливе життя. Їхні діти, 12-річна Рита та 6-річний Іван, були їхньою гордістю та радістю. Микола часто їздив на заробітки, добре заробляючи.

Одного вечора він отримав таємничий дзвінок, який глибоко стривожив його, але він відмахнувся від побоювань Олени.

Через два місяці він повернувся з поїздки з п’ятирічним хлопчиком Андрієм. “Він житиме з нами”, – оголосив Микола. “Хто він такий?” – вражено запитала Олена. “Він мій син”, – відповів Микола.

“Ти був мені невірний, і тепер я повинна ростити цю дитину?”

– Олена була скривдженою і сердитою. Микола коротко відповів: “Просто подбай про нього”.

Андрій був стриманим, майже не розмовляв. Олена боролася зі своїм почуттям зради, але шкодувала хлопчика. Рита бачила всю цю ситуацію, і одного разу запропонувала їм переїхати до своєї бабусі.

Олена погодилася: вона вирішила переїхати з дітьми до великого будинку своєї матері. Якось, коли вони ненадовго повернулися у свою стару квартиру, щоб зібрати речі, що залишилися, вони виявили, що Микола найняв няню для Андрія.

Незабаром Олена звільнилася з роботи та оселилася у своєї матері. Під час шлюборозлучного процесу Микола постійно висловлював гіркоту.

Але Олена заперечувала йому: “Я просто рада, що нарешті побачила твоє справжнє обличчя”. Минав час, і діти уникали свого батька.

Микола боровся з самотністю, а Олена, як і раніше, не цікавилася походженням Андрія. Вона рухалася далі, і минуле її більше не цікавило.