Олена була в активному пошуку. Шукала собі чоловіка. Зустрічі, побачення, листування. Та ще п’ятирічний Антошка, її син, який завжди плутається під ногами.

Ідучи на чергове побачення, Олена відводила сина до сестри, Катерини, самотньої дівчини. Потворна, родима пляма на обличчі Каті поставила хрест на її мрії про щасливе, сімейне життя. Катя любила племінника і завжди була рада його приходу. Але була дуже незадоволена сестрою.

Пошуки чоловіка, звичайно, потрібна справа, але та зовсім закинула дитину. Та ще жодному з кавалерів не розповідає, що має сина… Антошка був щасливий.

Мама його знову повезе його до тітки Каті. А судячи з двох великих сумок не на один день, а на кілька. Тітка Катя його нагодує вранці смачним сніданком, відведе до дитсадка, а ввечері, коли вони разом підуть додому, тітка куnить йому морозиво та шоколад.

Вдома вони разом приготують вечерю, поїдуть, потім дивитимуться мультики.

Тітка його ніколи не лає, але й малюк приводу для цього не дає… Приїхавши, мама посадила хлопчика перед телевізором, подивитися мультики, а вони з тіткою зачинилися на кухні. Іноді говорили голосно, тож до Антошки долітали уривки їхньої розмови. — Днів на п’ять, можливо, більше…

— Малюк без тебе тужить… — Обов’язково розкажи про сина… Потім мама вийшла сердита. — Перестань мене вчити! Ні чоловіка, ні дітей не було, а вчить все, — випалила вона, і, не попрощавшись із сином, вилетіла й квартири. Тітка Катя, зі сльо зами на очах, підійшла та обійняла племінника.

— Не треба плакати. Хочеш я піду в магазин і принесу тобі морозиво? Я пам’ятаю дорогу, зможу знайти дорогу, — сказав малюк. — Ти мій любий чоловіче, — сказала тітка, цілуючи його.

— Я знаю, що ти зможеш, але до магазину ми підемо разом. А то мені буде нудно одною, без тебе. — Я тебе дуже люблю, — сказав хлопчик. — І я тебе люблю, мій добрий… «І чому мама мені ніколи так не каже? Напевно, не знає таких слів»…

КІНЕЦЬ.