– Тітка Марія, а може, не потрібно? – жалібно запитав Олексій, але за стіл таки сів, як добре вихований юнак.

Він важко зітхнув… Одного погляду матері вистачило, щоб він послухався… І таке відбувалося не вперше!

Поза батьківським домом Олексій Вікторович був солідним, 24–річним чоловіком, бригадиром–будівельником з бездоганною репутацією та душею компанії.

Але варто було повернутися додому… Так уже вийшло, що мама виховувала Олексія сама. Батька не стало рано, ще сорока не було.

Тамара все зробила, про своє жіноче щастя забула заради того, щоб сина виховати! На дві роботи вийшла, але у хлопчика було все— фрукти цілий рік, відпочинок у санаторіях та на морі, гуртки й іграшки…

Олексій, коли підріс, дуже переживав через те, що мама так заради нього страється.

А вона не втомлювалася про це йому нагадувати. І особливо часто стала це робити, коли оексій став юнаком.

Якщо Олексій бувало десь провинився, Тамара бувало лягала на диван у залі, тобто найбільшій кімнаті в квартирі, й просила сина відкрити кватирку для свіжого повітря і пошукати її речі для лікарні…

Олексій тоді неодмінно починав переживати, просити у мами вибачення і… Їй різко ставало краще!

– Ось, переживання – вони корінь усього цього! – говорила мати, яка в мить ставала на ноги.

Вона гладила сина по голові, важко зітхала.

– Горе ти моє… Безбатченко… Одні ми з тобою на світі залишилися…

І якось так усе склалося, що ось, майже до двадцяти п’яти років, Олексій ще жодного разу не мав серйозних стосунків.

Ні, траплялися, звісно, ​​романи! Але кого б він не привів познайомитися з мамою, Тамарі ніхто не подобався!

Ця — не хазяйка, та — носить кільце в носі і має тату, в іншої — брат в поганій компанії, а ще одна — не хоче в перший рік шлюбу народити онуків…

– Нічого, синку! – казала мати і гладила його по голові, втішаючи після чергового розставання. – Щастя, воно, як кажуть, всюди тебе знайде!

Якоїсь миті Олексій особисте життя просто махнув рукою. Вирішив, що й справді, які ще його роки? Встигне!

А поки що краще зосередитися на роботі. Можна навіть напружитись і взяти іпотеку — щоб було куди молоду дружину привести…
Взагалі, на рахунок останнього у Тамари була власна і непохитна думка про те, що молоді спочатку мають жити з нею…

І рішення вчинити інакше Олексій тримав у великому секреті. Картали його докори сумління за це… Але він тримався і нічого не говорив.

Та виявилось, не в нього одного були секрети! Матінка вирішила, що дружина синові таки потрібна. І якщо вже в нього, недолугого, не виходить самостійно її знайти… Значить, допоможе сваха!

Дізнавшись про те, що до них прийде сваха, та не аби яка, а за сумісництвом — двоюрідна сестра мами, тітка Марія, Олексій дуже здивувався.

І ще напружився, бо не подобалася йому вся ця витівка!

Мати, коли він почав заперечувати, сказала, що тиск в неї щось піднявся… І Олексій махнув рукою.

Ну, посидять за чашкою чаю, поговорять… Потім ця сама сваха запропонує якихось дівчат…

Але ж ніхто не потягне його одружуватися, правда? Не мали би ж…

Сваха пришла в суботу. Налаштована вона була серйозно. Для початку, розстеливши на столі велику візерунчасту хустку, вона сказала, що розкладе карти на долю Олексія.

Він до такого не був готовий. І взагалі, вся ця затія його лякала!

– Бачу, знайдеться твоя суджена, – дуже серйозним голосом, навмисне розтягуючи голосні, сказала тітка Марія. – Хороша буде дівчина, нашої породи!

Тамара швидко закивала. Олексій вчепився за слово «породи» і насмішкувато пирхнув.

Потім тітка Марія нагадала ще непросте життя — що й хороше буде, і погане, буде достаток, будуть важкі часи…

Словом, на думку Олексія, яку він, звісно, ​​не став висловлювати, нагадала вона такого, що можна було б, по суті, передбачити кожній людині.

Тамара розсипалася в подяках, а тітка Марія їх із задоволенням приймала. А потім… Вони заговорили про те, за чим, власне, і прийшла сваха до них!

– А мене що, ніхто питати не буде, яка мені наречена потрібна? – не витримав Олексій, коли тітка Марія почала описувати Тамарі вже третю наречену.

Причому, описуючи, вона постійно вставляла такі фрази, як: «Ти просила, що потрібна з таким характером…», «Ти говорила, що в невістки мають бути такі навички…».

– Синку, ти ще молодий, – зітхнула мама. – Ти, помовч, будь ласка! Ось познайомишся потім із цими дівчатами і ми з тобою поговоримо про те, кого тобі за дружину в результаті брати…

– Так, мені набридло! – Олексій сам від себе такої поведінки не очікував.

Він встав, гримнув долонею по столу так, що брязнув чайний сервіз. Обвів обох жінок поглядом.

– Ми у двадцять першому столітті живемо! І я, перепрошую, чоловік! І я вже якось сам вирішу, на кому мені одружитися! Тітка Марія, дякую, що погадали. Дякую, що підказали… Дівчат на виданні! Тільки ви зі своїм ремеслом запізнилися. Років так на двісті! Все! Мамо… Я пішов! Ми з хлопцями домовилися в кафе сходити.

– Синку! – Тамара звичним жестом, який могла б виконати і спросоння серед ночі, взялася за чоло. – Ти що таке кажеш, га? Та чи є в тебе совість? Ти чому мою сестру ображаєш? Ти що… Хочеш все життя собі зіпсувати?

– А зараз я як живу? Мамо, я тебе дуже люблю, справді! Але ти… Я розумію, ти як краще хочеш. Тільки от лікар. Він же сказав що? Що ти здорова. І слаба ти від переживань стаєш…

– І хто мені переживання ці не робить? – тепер в голосі Тамари був просто «метал».

– Ти сама, мамо, – тяжко зітхнув Олексій. – Ти ж … Постійно турбуєшся через дрібниці! Ось, скажи, навіщо ти до мене на роботу почала приїжджати і перевіряти, чим я обідаю, га?! Та мені… Та мужики засміяли вже!

– Ти не можеш їсти, незрозуміло що! – підвищила голос Тамара.

Вона встала, вперла руки в боки.

– Що поганого в тому, що мати домашнього, гаряченького сину привезла поїсти?

– Мамо, там поруч два кафе через дорогу, – заходився загинати пальці Олексій. – Плюс, шеф зараз нам замовляє готові обіди із доставкою з однієї фірми. Все смачно, по–домашньому!

Тітка Марія багатозначно хмикнула. Тамара схлипнула.

– Ось значить, як… Значить, ти вже знайшов, де будуть годувати по–домашньому! Виходить, моє, материнське куховарство, вже не потрібне тобі…

– Ти мене не так зрозуміла, – зітхнув хлопець. – Я не говорю, що в тебе не смачно! Я говорю, що не обов’язково клопотати отак багато. І взагалі… Про що ми взагалі говорили? Ти мене зовсім заплутала!

– Ми говорили про те, що ти самотнім у житті залишишся, – подала голос тітка Марія. – Жодна пристойна, вихована жінка такого чоловіка терпіти не стане! А ти, між іншим, з таким характером не зможеш поставити дружину на місце…

– На яке місце? – не зрозумів Олексій.

– На таке, де вона має бути! – сплеснула руками тітка Марія.

– Де має бути? – не вгамовувався Олексій.

– От же ж… – сваха, підібгавши губи, похитала головою, а потім встала з–за столу і поважно, неспішно пішла в коридор і зашурхотіла там одягом. – Піду я з цього дому, де мені не раді!

– Марійко! Не треба! – помчала слідом за нею Тамара.

Олексій взявся за голову…

Він уже передчував розмову з матірʼю. Дуже довгу. Дуже ґрунтовну. І хоча він зовсім не вмів ворожити на картах, але міг стовідсотково передбачити, що після розмови відчує себе винним.

Але мати Олексію, попри очікування, нічого говорити не стала. Повернулась на кухню, мовчки прибрала зі столу. Потім мовчки пішла до своєї кімнати і взагалі ні слова не сказала…

…Через кілька днів вони помирилися.

Помирилися вони, а Тамара сказала, що треба їм сходити в гості до одних знайомих… Олексій погодився.

Знайомі ці щойно переїхали в їхнє місто, купили квартиру і ось, обживалися потихеньку.

Олексій познайомився з усіма. І навіть більше…

Його увагу привернула дочка господарів будинку — Надія.

На три роки молодша, студентка, майбутня вчителька. Надія любила поезію, а ще, як не дивно, футбол…

Потім Олексій заглянув на кухню навіщось, а вона, викладаючи красиво салат із великої миски в салатницю, по секрету зізналася йому, що не успадкувала талант матері готувати і їй вдаються тільки страви за готовими рецептами.

Почалася розмова… І так вийшло, що Олексій запросив Надію в кіно, на побачення!

Через тиждень Олексій вибачився перед мамою за викинуту з дому фігурку грошової жаби і подарував їй її точну копію.

Мама була здивована – адже це сталося чотири роки тому, вже й забула про це!

Олексій продовжив потихеньку зустрічатися з Надією.

Але від мами ці стосунки тримав у секреті. Тому що був певен — вона скаже покласти край цьому, як тільки про дізнається!
Тому що у Надії було крихітне тату на плечі — метелик.

І ще вона поділилася з Олексієм, що нізащо в житті не садитиме город на дачі, максимум — квіти.

Так минуло пів року… І одного разу Олексій зрозумів, що так більше не може тривати!

Він зробив Надії пропозицію. Але ще треба було сказати про це матері…

…Олексій зайшов в магазин, купив коробку дорогих шоколадних цукерок і тортик.

Він вийшов на вулицю і попрямував в сторону свого дому.

По дорозі він заскочив в квітковий магазинчик, з якого вийшов з шикарним букетом лілій. Ці квіти дуже любила мати.

Олексій дійшов до свого підʼїзду. Там його вже чекала Надійка.

Вони разом підійшли до дверей квартири матері і Олексій натиснув кнопку дзвінка.

– Мамо привіт! – почав з порога Олексій, коли мати відкрила двері. – Привітай нас! – глянув він на свою наречену. – Ми одружуємось!

Тамара глянула на дівчину й спочатку оторопіла. Але потім раптом посміхнулася…

Ну проходьте, – ласкаво сказала вона.

Вони посиділи пару годин і Надія пішла.

Олексій був здивований, коли мати заявила йому, що дуже схвалює його вибір!

– А я думав, Надія тобі не сподобається, – чесно сказав він.

– Ну, взагалі–то, – хитро глянула на сина Тамара. – Про цю дівчину ще Марія говорила.

– Тітка Марія?!

– Так. Вона хотіла її запропонувати, як наречену тобі, думала, ви б дуже підійшли один одному… Але ж ти ж у нас найрозумніший! А в результаті бачиш, як все обернулося…

Виходить, не дарма я запрошувала сваху! Чи ти думаєш, що якби за її порадою ти з Надією познайомився б, то не покохав би її?

Олексій зітхнув. І подумав, що в принципі можна навіть вибачитися перед тіткою Марією.

– Ні, я так не думаю. Але я все ще вважаю, що з вашого боку це було погано — ось так просто ставити мене перед фактом, що вже обрали дівчат мені в наречені! Могли б якось… Не знаю… Інакше це все подати!

– Гаразд, – усміхнулася Тамара. – Це вже в минулому! Ти краще ось що скажи… Де ви жити збираєтесь, молоді?

– Я беру кредит на житло.

– Он як…

– Та що ти, мамо! Будинок через дорогу! Значить, будемо сусідами.

– Он як… Сусідами, а не однією великою, дружною родиною…

– Ну, мамо, – сказав Олексій. – Може, обійдемося без цього, га? Може, ми хоч іноді з тобою можемо спілкуватися як дорослі, рівноправні люди?

Тамарі це важко далося! Але вона погодилася. Останнім часом вона бачила, як син змінився. Став веселішим, активнішим… Та що там! У нього просто очі щастям світилися!

Ще через пів року пара одружилася. Тільки квартиру забудовник здав із запізненням… Тож якийсь час довелося таки пожити однією родиною.

Але на подив Олексія його дружина та його мама більш–менш порозумілися між собою… Навіть про дачу домовилися!

Надія чесно сказала, що її нізащо не змусити доглядати помідорами з кабачками!

Тамара відповіла, що й не підпустила б таку дівчину до дорогоцінних своїх овочів… Але пообіцяла, що виділить шматочок землі під квітник, якщо невістка матиме бажання.

А ще через рік, після того, як Олексій переїхав у власний будинок, мама розповіла йому дивовижну новину!

Виявилося, що вона зустріла випадково у місті свого давнього друга, з яким роман у неї був, коли вона ще сама студенткою була…

Він удівець. І так сталося, що вони вирішили зійтись. І весілля Тамара зіграла рівно через два роки після того, як одружився її син.

Навіть обрала ту саму дату. Щоправда, навіщо так зробила — до пуття так і не пояснила…

Олексій навіть наполягати на цьому не став — йому, по суті, було байдуже.

Головне, що мама тепер дуже часто називала себе щасливою жінкою!