-Олексій! Синочок мій! Олексій! Ой, ой! – розносився на всю вулицю голос Петрівни.

Вона йшла вулицею, низько опустивши голову, голосно кричала і плакала.

Із найближчої хати вибігла подруга Галини Петрівни Наталя Михайлівна:

-Галю, що трапилося? Ти чого так кричиш?

-Олексій мій! Одружитися надумав!

Михайлівна здивовано дивилася на подругу.

-Та ну тебе! Я вже думала, трапилося щось, а ти…

Петрівна обурилася:

-Та як же не трапилося? Мій синочок… Єдиний! Рідненький! Уууу…

-Петрівно, хлопець має біля тебе все життя сидіти чи що?

-А що таке? Що погано нам удвох було із синочком? – Галина Петрівна знову заплакала.

-Та ну тебе, Петрівно! – махнула рукою подруга. – Он внуки у тебе зʼявляться, бабусею тебе називатимуть! Пиріжки твої будуть їсти!

-Ой, не знаю, не знаю, Михайлівно! Сказав, із райцентру наречену привезе!

-Та почекай! Ну був у тебе один синок, а тепер буде ще й донька! – Наталя Михайлівна хотіла хоч якось заспокоїти подругу.

-Я ж завжди мріяла з тобою поріднитися, щоб мій Олексій з твоєю Оленкою…

-Оленці рано ще! Їй про навчання треба думати!

Галина Петрівна ображено підібгала губи:

-Ех, Михайлівно! Що ти розумієш! – сказала Галина і пішла додому, бурмочучи собі під ніс:

-Все одно я їм влаштую ще. По-моєму, буде!

Олексій і Юлія не збиралися влаштовувати пишне весілля, вони просто розписалися.

Додому до мами Олексій привіз уже законну дружину.

Галина Петрівна уважно розглядала Юлю:

-Сину, а що ж ви так поквапилися з весіллям? Є причина? – вона уважно подивилася на живіт Юлі.

-Ні, мамо! Просто ми вирішили, що завжди хочемо бути разом. Правда, Юлю?

Дівчина ніяково кивнула.

Наступного дня Петрівна розповідала своїй подружці Михайлівні:

-Господи! І що в ній такого? Нічого особливого… Худа, невисока, голосок писклявий!

-Значить, чимось іншим Олексія взяла, – підморгнула Наталя Михайлівна.

-Все тобі смішки! Гаразд, піду, там ця дівка одна вдома залишилася…

Галина Петрівна побачила Юлю, яка читала якусь книгу.

-Юля, давай допоможи мені картоплі начистити на обід! Потім дочитаєш.

Дівчина відклала книгу і взялася до справи. Добра свекруха не пожаліла невістку, картоплі насипала багато. Вона вирішила зварити борщ, картопляне пюре і пиріжки з картоплею посмажити.

Юля чистила і чистила, здавалося, що немає цій роботі ні кінця, ні краю.

Увечері, коли з роботи прийшов Олексій, дівчина знову сиділа за книгою:

-Ти що ще вчишся?

-Твоя мама попросила картоплю почистити, – тихо відповіла Юля.

-Мама! Ти, будь ласка, Юлі дуже роботи багато не давай. Ти мені краще скажи, я все сам зроблю. У Юлі завтра залік, а вона не встигає підготуватися, бо весь день картоплю чистила!

-Вона вчиться, чи що? Так би одразу й сказали,— ображено сказала Галина. Самі все мовчите, ну звідки мені було знати!

Юля навчалася заочно на виховательку, зараз у дівчини розпочалася сесія, здавати яку треба було їздити до райцентру.

Сесію Юля здала. І влаштувалася працювати в дитячий садок, поки що помічницею виховательки.

Галина Петрівна тим часом не здавалася. Вона все ще сподівалася вижити синову дружину.

Якось вона помила підлогу Юліною кофтинкою.

-Ой, вибач, Юлечко, я не розгледіла, що беру. Вона ж на підлозі лежала, я й подумала – моя ганчірка для підлоги лежить!

У вихідні Галина Петрівна вставала раніше і бралася гриміти посудом на кухні – готувала молодим сніданок.

Олексій просив матір дати їм поспати, але та ображалася, адже вона хотіла, як краще, щоб вони встали та поїли гаряченького.

Якось прийшла Наталя Михайлівна в гості до Галини Петрівни, дві куми сіли на кухні:

-Ну що, бачила наше непорозуміння? – запитала Петрівна.

-Дівчина, як дівчина! Що ти чіпляєшся?

-Ой, не знаю, як її вижити! Ну, не пара вона моєму Олексію! І слова проти не скаже. Що не скажу, все робить. Не суперечить…

-А дівка – кремінь! Петрівно, згадай себе у її роки. Чи добре тобі жилося зі свекрухою? Як ти скаржилася мені, пам’ятаєш?

-Все я памʼятаю, – уїдливо сказала Галина Петрівна.

-Ось і пошкодуй дівчину! Їй і так непросто у чужому домі. Недаремно, мабуть, твій син її вибрав. Придивись, Петрівно!

-Наталя, ти мені подруга чи хто?

-Галю, подруга я тобі, не сумнівайся. Тому й хочу застерегти. Адже любить Олексій цю дівчину! Чи пробачить він тебе, якщо ти її виживеш?

-Ой, Наталко, не знаю, – задумалась Галина Петрівна.

Загалом Галина не була проти дівчини і чимось Юля їй навіть подобалася. Але визнати це ось так одразу Петрівна не могла! Вона образилася на сина через те, що він не порадився з нею, не познайомив із нареченою. Поставив рідну матір перед фактом!

Петрівна йшла з магазину і міркувала про щось своє. Вдома вона побачила розгублену Юлю, яка тримала щось у руках.

Жінка подивилася на невістку – та явно була дуже засмучена.

-Юль, що сталося? – запитала Петрівна.

-Галино Петрівно, – Юля схлипнула. – У мене ось… Дві смужки!

-А чого ж ти плачеш?

-Я не знаю, як Олексію про це сказати. Адже він хотів, щоб я вивчилася спочатку, попрацювала. А воно он як повернулося…

-Не плач, якщо хочеш, давай разом поговоримо з Олексієм?

Галина Петрівна і Юля дочекалися повернення Олексія з роботи. Юля одразу ж і розповіла все чоловікові.

Петрівна побачила, як розквіт від щастя її син, як взяв на руки і розцілував свою дружину.

Галина дивилася на них і згадувала свою молодість. Вона сама не помітила, як з її очей пішли сльози.

До неї підійшов син, обійняв:

-Мамо! Мамо, ти станеш бабусею. Ти рада?

-Мені здається, Галина Петрівна буде найкращою бабусею! – щиро сказала Юля і теж обійняла свою свекруху.

А Петрівна думала, що права була її подружка, Наталя Михайлівна.

Їй уже хотілося готувати пиріжки для внука, чи внучки. І щоб хтось називав її «бабусею»…