Світлана з Олексієм прожили у шлюбі тринадцять років. Дітей народили не відразу – це Світлана, зайнята будівництвом кар’єри, просила почекати. І, треба сказати, кар’єру Світлана побудувала, у свої тридцять п’ять вона – заступник головного бухгалтера великої компанії.

Що будував усі ці роки Олексій? Незрозуміло.

Олексій та Світлана були повними протилежностями: серйозна Світлана та безтурботний жартівник Олексій. Як не дивно, саме своєю веселою вдачею хлопець колись і підкупив цілеспрямовану дівчину.

Мати відмовляла Світлану від шлюбу, як могла: «Не серйозний він чоловік, не вийде з нього нічого путнього. Тільки й уміє сміятися». Але закохана дівчина нічого не хотіла слухати і навіть ображалася на матір. Незабаром Олексій та Світлана одружилися.

Світлана поставила собі чітку мету: у двадцять п’ять років стати начальницею відділу, але, з незалежних від неї причин, досягти цієї мети не змогла. Не досягла вона її і через рік, тому вирішила: настав час у декрет!

Народився син Андрій. Більше дітей Світлана заводити не планувала, бо на чоловіка в плані матеріального забезпечення сім’ї надій не було ніяких. Але доля розпорядилася інакше, і рівно через рік та один тиждень у Андрія з’явився братик Артем.

Батьківство серйозності Олексію не додало. «Світлано, про що ти думала? – журилася її мати. – Двох дітей від цього ледаря народжувати!

Роботу Олексій міняв, як рукавички, ніде надовго не затримувався. Відповідальність – це не про нього. Світлані довелося вийти на роботу, як тільки Артему виповнилося півтора роки.

Після виходу з декрету кар’єра Світлана пішла вгору, вона стала начальником відділу. Пропрацювавши на цій посаді трохи більше півроку, була призначена другим заступником головного бухгалтера!

Зарплата у Світлани на новій посаді була хороша, мабуть, Олексій вирішив, що зарплати дружини буде цілком достатньо, тому просто взяв і звільнився з роботи. На запитання Світлани: «Коли шукатимеш нову роботу?» як завжди віджартовувася. Але якщо раніше вічні жарти чоловіка Світлану веселили, то останнім часом стали відверто дратувати. Доросла людина, а так себе поводить.

Минуло ще три роки і Світлана всерйоз задумалася про розлучення. За цей час вона кілька разів виставляла недбайливого чоловіка за двері. Він, розігравши сцену зі великою образою, йшов, але наступного дня повертався. «Чому це я повинен йти? Це і моя квартира теж» – смішно надував він щоки. Раніше б Світлана розсміялася, але зараз їй було зовсім не до сміху.

Світлана, якій остаточно набридло утримувати чоловіка, неодноразово розмовляла з ним, просила піти по-доброму, гукала до совісті, але достукатися до нього було неможливо. Звичайно, його все влаштовувало і йому зовсім не хотілося повертатися до однокімнатної квартири до своєї матінки.

– Якщо хочеш розлучитися, то давай офіційно. Квартиру нашу поділимо.

– Яку квартиру, Олексію? За неї іпотеку ще 10 років виплачувати.

– Десять років? – Округлив очі чоловік. – Правда чи що?

– Ось бачиш, ти навіть не знаєш, скільки років за неї платити лишилося і яку суму я щомісяця виплачую. Бо плачу Я!

– І скільки ти щомісяця платиш?

– Боже! Це ж ціла моя зарплата на попередній роботі! – Олексій вдав, що йому стало зле, коли дізнався суму. – Яка в мене таки дружина багата! Я не помилився у виборі!

– Зате я помилилася у виборі чоловіка!

Олексій знову намагався відбутися жартами. Його недоречні жарти остаточно вивели Світлану з себе. Чоловік був виставлений за двері. Повернувся він наступного ранку, коли Світлана вже мала піти на роботу, але з кухні долинали два жіночі голоси. Олексій прислухався. «Знову ця, Марина, – сердився він. – Напевно, Світлану проти мене налаштовує».

– Ну, і що ти збираєшся далі робити? – Запитала у Світлани подруга.

– Розлучатись… Мені порадили адвоката, недешево, звичайно, бере за свої послуги. Але це того варте! Він чоловіка мого без штанів залишить!

– Так йому і треба, цьому ледарю. Бач, влаштувався. Добре, що більше ні до кого прилаштуватися не зможе. Ти ж даєш йому те, що я тобі привезла?

– Так, двічі вже давала…

– От і добре. Днів через десять втратить він чоловічу силу.

– Може не треба, Марино, га? Навіщо це?

– Треба, Світлано, треба. Це, щоб він не зміг ще до якоїсь наївної жінки прилаштуватися. Жорстоко, але він це заслужив!

З чола Олексія капали великі краплі поту, йому здавалося, що він зараз опуститься прямо на підлогу. «От негідниця, ця Марина, чому дружину мою надоумила. Світлана до такого ніколи б не додумалася! Та обидві вони тепер негідниці! – думав він.

Олексій хотів піти тихо, все, що йому треба було, він вже почув, але вхідні двері гримнули від протягу. Подруги голосно засміялися. «Я впевнена, спрацює. Повірив! Спритно ми його? – не переставала сміятися Марина.

Наступного ранку Олексій прийшов до будинку рано-вранці, побачив, як дружина з дітьми вийшла з під’їзду – шлях вільний! Олексій швидко покидав свої речі до сумок і викликав таксі. Ні, тут він більше не залишиться ні на мить. Невідомо, що ще від дружини чекати.

Це ж треба, що хотіла з ним зробити!

Олексій зайняв грошей у матері і вирушив на курорт поправляти здоров’я.

Першого дня перебування на курорті Олексій познайомився з Вірою. Вже вночі Олексій підбадьорився. Віра була дуже задоволена, отже, план дружини не спрацював. «Дарма старалася, Світлана» – сяяв від щастя чоловік.

До кінця відпочинку Олексій остаточно зрозумів, що розлучатися з Вірою не хоче. “Я згоден на розлучення на твоїх умовах” – відправив він повідомлення дружині.

Умова була єдиною: Олексій не претендуватиме на квартиру. Аліменти на дітей Світлані були не потрібні, вона цілком могла забезпечити і себе, і дітей. Розлучилося подружжя на мажорній ноті. Олексій поїхав до міста, де жила Віра.

Минуло два роки. Подруги Світлана та Марина сиділи у кафе.

– Світлано, вже другий тиждень помічаю – у тебе очі так і світяться. Розкажеш, хто він? – хитро посміхалась подруга.

– Розкажу трохи пізніше, Марино. Ми якраз зустрічаємось лише другий тиждень. Не хочу наврочити…