Яна знала, що свекруха її недолюблює і вже давно не намагалася з цим щось вдіяти. Вони з Олегом сім років жили у шлюбі, сина виховували та вважали себе щасливими людьми.

Траплялися, звісно, проблеми, але глобальних труднощів не було, тому всі питання вдавалося вирішувати у міру їх надходження. Спочатку вона намагалася зробити все для укладання миру з Галиною Іванівною, але потім прийняла ситуацію і заспокоїлася.

– Я пиріг спекла, завтра будеш до матері їхати, захопи, – часто казала вона.

– А давай утрьох поїдемо, – іноді пропонував Олег.

– Ну ні, я не готова вислуховувати чергові закиди і собі настрій псувати, – відмовлялася жінка.

– Не знаю, чому саме, але твоя мати мене з першого дня знайомства не долюблює.

– Не нвигадуй, – просив чоловік. – Мама має складний характер, вона нікому не довіряє, особливо після вчинку батька.

Гріх Геннадія полягав у тому, що п’ятнадцять років тому він покинув дружину та сина-підлітка заради іншої жінки. Вони й зараз жили разом, Яна була знайома зі свекром та стосунки з ним дружні підтримувала. А ось зі свекрухою не задалося від початку і з роками тільки гірше ставало.

Галина була завжди і всім незадоволена, бурчала без приводу і чіплялася за найменшої нагоди. У гості до сина з невісткою рідко приїжджала, тож Олег один відвідував її кожних вихідних або разом із Михайликом. Яна гостинці їм із собою збирала, і вигадувала приводи не їхати.

– Знову твоя дружина всякі нісенітниці напридумувала, а сама з’явитися не змогла, – бурчала Галина.

– Вона зайнята сьогодні, – лукавив Олег.

– Я за нею особливо і не сумую, просто факт констатувала.

У будинку сина Галина з’являлася двічі на рік: на день народження Олега та Михайла. Яну не вважала за потрібне особисто вітати, відбувалася дзвінком по телефону.

Невістка не була проти візитів свекрухи, завжди намагалася їй догодити і з порожніми руками не відпускала. Але, крім косих поглядів, нічого у відповідь не отримувала. Вона навіть якось спробувала дізнатися про причини її нелюбові, тільки нічого зрозумілого так не почула.

– Я у ваше життя не лізу, – сказала тоді Галина. – Я нікому і нічого не винна. Сина сама виростила чудового, та тільки ти не цінуєш.

– Я люблю Олега, у нас сім’я і ніколи проти вас поганого слова ніхто не говорить, – намагалася достукатися до неї Яна.

– Ще б у тебе совісті вистачило! – ображалася Галина, але далі тему розвивати не збиралася.

Переживши перший період образи на свекруху, Яна заспокоїлася і намагалася зберігати нейтралітет, хоча часто це давалося з великими труднощами.

Вона підозрювала, що свекруха чоловіка накручує, бо часто повертався від неї в поганому настрої і розмовляти не хотів. Михайлик зайвий раз до бабусі їхати не хотів і постійно відмовки шукав, що спричиняло сварки.

– Найімовірніше твоя дружина дитину проти мене налаштовує, – бурчала Галина.

– Ніхто його не налаштовує, – нервував Олег.

– Малому п’ять років, він вередує часто, він просто не хоче з іграшками розлучатися і від матері йти.

– Ну, зрозуміло, – не здавалася вона.

– Ти таким, до речі, не був!

– Так діти зараз зовсім інші, – не розумів суть претензій чоловіка.

– Ну звичайно, особливо якщо їх вихованням не займатися, – говорила Галина.

Зазвичай після таких розмов Олег повертався додому у поганому настрої та часто сварився на дружину чи сина. Яна ображалася і просила бути стриманим хоча б при Михайлику.

– Невже ти не розумієш, що син все розуміє і тому вередує і концерти влаштовує, – намагалася донести до чоловіка Яна.

– Мені вже набридло постійно вислуховувати від тебе докори, а потім від матері, – сердився чоловік. – Чому не можна жити у мирі та спокої?

– Ну так, це ж я винна, – засмучувалася Яна.

Після таких історій подружжя кілька днів не розмовляло, потім мирилося, але так було до наступного візиту Олега до матері. Вони йому останнім часом ставали зовсім нестерпними, тому чоловік почав прикриватися роботою. Намагався заскочити до матері серед тижня, щоб з порога залишити пакет із гостинцями, обмінятися парою чергових фраз і знову втекти у справах.

– Чому ти так ставишся до невістки? – Запитувала Галину сусідка. – Я розумію, що вона може не найкращий варіант, про який ти мріяла. Але живуть діти добре, онука виховують і що тобі потрібно?

– Зухвала вона і дуже нахабна, – невдоволено висловлювалася Галина. – Мало того, що на сина мого впливає, то ще й з моїм колишнім чоловіком спілкується.

– Ну і що? – не розуміла пенсіонерка. – Ви з Геннадієм сто років у розлученні, він батько твого сина та дідусь онука. Це нормально, що вони спілкуються.

– Не нормально, я стільки років синові розповідала про підлість та зраду батька, – продовжувала Галина. – Він з ним не спілкувався до одруження з цією дівчиною. А вона з’явилась і помирила їх.

– Ось ти дивна, – не розуміла її жінка.

– Для мене її вчинок означає, що вона готова підлість виправдовувати, а отже, і сама так само може вчинити, – продовжувала Галина.

Ця думка давно не давала їй спокою, тому вона й чіплялася до невістки з будь-якого приводу. Навіть сумнівалася у тому, що Михайло справжній син Олега. Все порівнювала їх і шукала подібності, та тільки не знаходила.

А згодом налаштувалася на рішучі дії і зібралася тест потай від сина та невістки зробити. Вмовила онука в гості привезти, потім Михайлика підкупила обіцянкою сходити до кафе та розважального центру, якщо з ночівлею у неї залишиться. Хлопчик погодився, задоволений батько повернувся додому один, Яна переживала та постійно телефон із собою носила.

– У нас із бабусею вчора була дивна гра, – розповідав Михайло батькам наступного дня.

– Яка? – поцікавилися батьки.

– Вона казала, що вміє робити магію, але для цього потрібно в мене кілька волосин на голові взяти, – продовжував хлопчик.

– Це було неприємно, але я не плакав. А коли буде магія?

– Ти розумієш, що зробила твоя мати? – здивовано запитала Яна чоловіка.

– Нічого, гра така в них була, – розвів руками чоловік.

– Я не наївна, і на таке не поведуся, – намагалася стримуватись жінка. – Якщо ти теж сумніваєшся в тому, що Михайло твій син, нам більше говорити нема про що.

Олег не сумнівався, тільки не знав, як зараз до матері підступитися, щоб розпочати розмову.

– Мамо, у нас два варіанти для подальшого життя, – говорив він, зібравшись із силами.

– Я розумію, що тобі не подобається Яна, але я її люблю і не дозволю ображати.

– Ніхто її не збирається ображати, – сказала жінка.

– Не знаю, що там Михайло наговорив, ми просто грали.

– Якщо ти не перестанеш у такі ігри грати далі, то мене втратиш, – сказав Олег.

– Втомився я між вами метатися. Грошами допомагатиму, продукти купуватиму, але приїжджати і дзвонити більше не хочу.

– Ну і давай, роби, як твій батько, – розходилася Галина.

– Кидай мене!

– Якщо батько так вчинив, не означає, що всі у світі зрадники, – підвищив голос Олег.

– Я щасливий, жити хочу, а не за чужі помилки платити!

Він пішов, голосно гримнувши дверима, жінка залишилася сидіти на кухні. З одного боку, вона розуміла сина, але з іншого – не могла після розлучення бачити в людях добре. Ось і на невістку з’їлася, бо не могла їй пробачити відновлення стосунків Олега з батьком.

Через тиждень Галина отримала результат тесту, що доводить батьківство Олега. Жінка передбачала такий варіант, і, чесно кажучи, залишилася незадоволеною. Тепер козирів не залишалося, вона мала обирати: жити в гордій самоті або миритися з вибором сина і поважати його рішення.