Олег та Ганна збиралися лягати спати, як раптом у двері подзвонили. – Це хто ще приперся на ніч дивлячись?! – здивовано спитав Олег, підвівши голову з подушки. – Не знаю… – не менш здивовано відповіла Ганна. – Може знову сусідка, щось позичити хоче? – припустив Олег і підвівся з ліжка. – Та лежи, я сама відкрию, – сказала Ганна, і, зітхнувши, пішла у коридор, швиденько накинувши халат. У двері продовжували наполегливо дзвонити. – Та іду я, іду, – сказала Ганна, відкрила двері і…ахнула від побаченої картини.

– Це хто ще приперся на ніч дивлячись?! – здивовано спитав Олег, підвівши голову з подушки.

– Не знаю… – не менш здивовано відповіла Ганна.

– Може знову ця сусідка? Сірники на цей раз закінчилися… Я схожу, відкрию, — Олег припустив, що в двері подзвонила сусідка знизу, яка регулярно навідувалась до них то за сіллю, то за цукром, то ще за чимось, і підвівся з дивана.

– Та лежи, я сама відкрию, – сказала Ганна, і, зітхнувши, пішла у коридор, швиденько накинувши халат.

У двері продовжували наполегливо дзвонити.

– Світлана… Ти чого? Щось сталося? – здивовано і водночас зхвильовано спитала Ганна, побачивши заплакану подругу.

– Сталося! Мене Микола з дому виставив і сказав, що я йому не потрібна! Уявляєш, негідник який?! – заплакала дівчина і, зробивши один крок із під’їзду, опинилася в коридорі.

– Зачекай, як вигнав… Я просто впевнена в тому, що Микола не міг так вчинити! — Ганна намагалася заступитися за Миколу, якого знала ще зі шкільної лави і ні на хвилину не наважилася б засумніватись у його порядності.

– Не міг? Ти взагалі на чиєму боці — на його чи моєму? Взагалі я твоя подруга! – трохи грубо сказала Світлана, схлипнула і зробила ще кілька кроків у квартиру.

Трохи здивована пізнім візитом і надто впевненою, навіть зухвалою поведінкою приятельки, Ганна зачинила двері і пішла на кухню, куди вже встигла переміститися непрохана гостя.

З кімнати вийшов Олег. По обличчю чоловіка було помітно, що він не дуже задоволений пізнім візитом Світлани. Він і без цього недолюблював істеричну Світлану, а вже перспектива весь вечір вислуховувати її скиглення і наступного дня снідати з нею за одним столом зовсім його не спокушала…

На його обличчі виразно позначилося мовчазне запитання, мовляв, що сталося. Але дівчина нічого на це не відповіла, тільки скорчила невдоволену гримасу і махнула рукою на чоловіка.

Ганна увійшла на кухню. До цього моменту Світлана вже зручно розташувалася на дивані, старанно зображуючи нещасну. Ганна, розуміючи, що тривалої розмови з приятелькою уникнути все одно не вдасться, дістала з холодильника пляшку ігристого, сир, ковбасу, ще якісь продукти і поставила все на стіл. Потім з верхньої шафи дівчина дістала два келихи, точно знаючи, що Олег приєднатися до процесу не захоче, та й до чого це, бо розмова мала виключно жіночий характер.

– Ну, розказуй, що там у вас сталося… – почала Ганна.

– Я тобі говорю, що він мене вигнав! Посеред ночі! — знову істерично промовила Світлана, і розповіла приятельці докладнішу розповідь про все, що сталося.

***

…Олег, Ганна та Микола були однокласниками. Вони завжди гуляли у спільній компанії, знали один одного дуже добре — хто на що здатний, а хто ні? За роки, проведені разом, було вивчено все докладно. Потім Микола познайомився зі Світланою і теж привів її до компанії.

Ганна спочатку взагалі ставилася до Світлани просто шанобливо, як до нареченої друга дитинства і не більше того. Але Світлана завжди наполягала на більш активному спілкуванні, побачивши в Ганні ту саму подругу, з якою можна разом пройтися по магазинах, сходити на манікюр, поплакатися, у разі потреби, позичити грошей. Ганна активність з боку дівчини Миколи сприймала без особливого ентузіазму, але не особливо чинила опір спілкуванню. Так вони й потоваришували, хоча, Олег, Світлану завжди відверто недолюблював, вважаючи її легковажною. Дружбу між дружиною та Світланою він теж не особливо заохочував.

Світлана і Микола стали жити разом. Дівчину весь час щось не влаштовувало, а Микола щосили намагався згладити кути у взаєминах. Світлана до того ж виявилася ревнивою до неможливості і влаштовувала нареченому із цього приводу періодичні сварки. Ганна та Олег спостерігали за всім, що відбувається збоку. Однак втручатися у взаємини не наважувалися, щоб не посилювати ситуацію і, у разі чого, не залишитися потім у числі винних.

Світлана вже вела розмови про весілля, хоча, сам Микола досі не зробив їй офіційної пропозиції. Вони просто разом жили в квартирі Миколи, що дісталася йому у спадок від бабусі.

Якось від роботи Світлану відправили на семінар. Відрядження мало тривати три дні. Проте програму заходу скоротили, і дівчина повернулася додому на день раніше. Весь час підозрюючи Миколу в зрадах, вона не стала попереджати нареченого про зміни і графік, що зрушився, вирішивши нагрянути в квартиру раптово.

Дівчина всіма силами намагалася застати благовірного зненацька. Яке ж було її здивування, коли увійшовши до квартири, вона почула жіночий голос і побачила в коридорі чужий, жіночий одяг.

– Ах ти ж… Як ти посмів? Притягнути якусь дівку до нашої квартири?! Я так і знала, що ти мені зраджуєш! — вигукувала Світлана, дивлячись на Миколу.

– Світло, та почекай ти! Заспокойся! Ти все неправильно зрозуміла! Це зовсім не те, що ти подумала! — намагався заспокоїти Микола.

– Ага! Усе я правильно зрозуміла! А ти чого розсілася тут, та ще мої тапочки взяла! Ану, негайно забирайся, і щоб я тебе більше не бачила поряд з моїм чоловіком! Геть!!! — вигукувала Світлана, розмахуючи руками перед схвильованою дівчиною.

Нещасна незнайомка, спостерігаючи за всім, що відбувається, злякано зняла тапочки і не знала, що їй робити в цю саму секунду, коли Микола намагався хоч якось вгамувати Світлану.

Сяк-так Світлану вдалося заспокоїти. Тільки коли вона вдосталь виговорилася, Миколі вдалося пояснити, що дівчина, що сидить на кухні, його зведена сестра Настя.

Микола розповів, що матері в нього не стало рано, коли йому ледве виповнилося тринадцять років. Як це часто буває, батько незабаром одружився. Але Миколі пощастило — у мачухи йому дісталася не якась зла тітка, а добра жінка Валентина. Вона вже мала доньку від першого шлюбу Настю — практично ровесницю Миколи.

Між ними одразу встановилися теплі взаємини. Звісно, тринадцятирічний Микола Валентину мамою не називав, але вони ніколи не сварилися. Стали жити разом дружною родиною.

Тільки ось щастя виявилося недовгим. Вже через два роки батька Миколи не стало. Нечисленні родичі від хлопчика відмовились. Після прощання з батьком йому була приготовлена пряма дорога до дитячого будинку. Однак у ситуацію втрутилася Валентина. Вона, подолавши всі труднощі, оформила над підлітком опікунство, і вони стали жити втрьох.

Коли Миколі та Насті виповнилося по вісімнадцять, Валентини теж раптово не стало. Наче й не стара ще була, але доля розпорядилася саме так. Але раптова втрата чоловіка, позови з опікою при оформленні документів на Миколу та інші переживання зробили свою погану справу – здоров’я у неї похитнулося…

Так Микола та Настя залишилися вдвох, але кожен пішов своєю дорогою. Настя за півроку після всіх подій вийшла заміж. А Микола закінчив місцевий технікум, продав батьківську квартиру і через три роки переїхав у місто якомога більше, де жили його шкільні друзі — Олег та Ганна.

І поки Світлана була у відрядженні, в гості до Миколи раптово приїхала Настя з п’ятирічним сином. Виявилося, що шлюб у дівчини не склався. Через кілька років Настя не витримала постійних вибриків чоловіка – негідника і подала на розлучення. А чоловік, не довго думаючи, виставив її на вулицю з маленькою дитиною. Йти дівчині не було куди, тому вона приїхала до Миколи — єдиної близької їй людини.

– І що, тепер вона житиме зі своїм хлопчиком?! Ми самі в цій однокімнатній тулимося. Ти хочеш, щоб ми спали тут на кухні на дивані? — шипіла Світлана, коли Настя пішла спати після поганої сцени ревнощів.

– А ти пропонуєш, маленьку дитину на кухні поселити? Світлано, я тобі ще раз говорю, що її мати колись мене від дитячого будинку врятувала. Якби не тітка Валя, я взагалі не знаю, що зі мною зараз було! — відстоював свою думку Микола.

– І що тепер, ти до кінця життя завдячує їй?! Її матір ніхто не просив тебе рятувати! Це було лише її особисте рішення! — не вгамовувалась Світлана.

Проте як би дівчина не обурювалася. Микола все одно залишив Настю з маленьким сином у квартирі. Дівчина збиралася влаштуватися на роботу, влаштувала синочка в місцевий дитячий садок. Тільки з’їжджати поки що було особливо нікуди — на орендовану квартиру в місті потрібні були гроші.

…Цілих два тижні Світлана всіляко не давала життя Насті і маленькому Андрійку, демонстративно не кликала їх до столу, надовго вечорами займала ванну кімнату і взагалі пирхала з будь-якого приводу.

Коли Настя з маленьким Андрійком нарешті з’їхали в орендовану квартиру, Світлана зітхнула з полегшенням.

– Господи, я навіть не вірю, що наша квартира знову повністю у нашому розпорядженні! Нарешті ця жінка з’їхала. Тепер доведеться ще не знаю скільки відмивати тут все від цього нашестя! – розповідаючи про свої враження, Світлана не особливо соромилася, і вирази не вибирала.

Микола уважно вислухав усе, що дівчина хотіла сказати йому. Особливо не заперечував, тільки наприкінці її монологу сказав:

– Знаєш що… Занадто ми з тобою різні, Світлано. Нічого хорошого з наших стосунків не вийде — я тепер у цьому абсолютно певен. Тобі треба поїхати і краще сьогодні.

Виникла сварка, і Світлана пішла…

…Ганна уважно вислухала розповідь приятельки. На ніч виганяти її не стала, але на ранок попросила піти. Світлана ображено гримнула вхідними дверима, попередньо назвавши Ганну, справжньою зрадницею. На цьому їхнє спілкування припинилося…

…А через рік сталася дивовижна подія – Настя та Микола зрозуміли, що насправді дуже близькі за духом. І не лише як брат та сестра, до речі не рідні. Вони одружилися і тепер щасливі разом. Ось така історія. І так буває…