Олег працював за комп’ютером, до вечора потрібно було здати звіт. Дружина пішла за продуктами в магазин. А син Ігорчик грав у своїй кімнаті. Чоловік зосереджено працював, як раптом почув якісь дивні звуки. Олег насторожено прислухався, звуки долинали з кухні. Він підвівся вийшов в коридор, відкрив двері на кухню і застиг на місці
З останніх сил Олег спробував зосередитись на роботі за комп’ютером. Але Ігорчик, який сидів з ним у кімнаті, постійно батька відволікав.
— Не бовтай ногами, — зупинив він п’ятирічного синочка.
Той слухняно зупинився. Правда, ненадовго.
Вигадав нову забаву. Взяв зі столу аркуш паперу, зробив з нього літачок і тепер запускав його, підкидаючи вгору. Літак виявився неслухняним, ніяк не хотів злітати.
— Припини, — наморщив лоб Олег.
— Краще візьми олівці та помалюй.
І коли вже Іра повернеться? Година минула, як пішла до магазину. Напевно, зустріла когось із приятельок і балакає собі безтурботно. А йому віддувайся, із сином сиди. Адже ясно сказав: робота термінова, до вечора треба все завершити. Та де тут…
— Тату, а пінгвіни літають? – Запитав Ігорчик, витягаючи олівці з пеналу.
— Їх яким олівцем краще малювати? Синім?
– Яким завгодно! — не стримався Олег.
— Можеш хоч ненадовго дати мені спокій і не ставити питань?
Син ображено засопів. Вже за п’ять хвилин заговорив.
— А дзьоб червоним зробити чи жовтим?
– Господи, дайте мені спокійно попрацювати! — Олег взяв ноутбук і подався до іншої кімнати.
Але не минуло й десяти хвилин, як двері прочинилися, почувся голос Ігорчика.
— Тату, я хочу пити. Налий мені соку.
– Сам налий, – не відриваючись від екрану, сказав Олег.
— Він високо у холодильнику стоїть, я не дістану.
— Табурет візьми, — швидко друкуючи, озвався батько.
Двері зачинилися, потім пролунав гуркіт і плач.
Олег вискочив на кухню. Так і є. Син був на підлозі.
– Ні, в цьому будинку спокою не буде, – сказав нещасний татусь, вирушаючи у ванну за ганчіркою.
І де Ірину носить?
Він швидко протер підлогу і повернувся до роботи. Через годину схаменувся: Ігорчик надто довго не давав про себе знати. Знову щось накоїв?
Сина застав у дитячій. Той лежав на дивані, відвернувшись до стіни. Плакав.
– Що за сльози? Що сталося?
Олегові стало соромно за власну нестриманість та грубість перед маленьким рідним чоловічком.
— Ти не пошкодував… — заїкаючись від сліз, сказав Ігорчик.
— Ти не любиш мене, ніколи зі мною не граєш…
— Ігорчик, у мене ж робота, — почав виправдовуватися батько.
І раптом згадав: багато років тому йому теж говорили такі слова…
… Маленька тісна хрущовка. Батьки, що вічно втомилися, постійно проводили час на роботі. Окрім Олега, у сім’ї ще Сергій, молодший братик. У старшого обов’язок — завжди його доглядати.
Хочеться піти надвір, побігати з іншими хлопчиками.
Сергій звично скаржиться матері:
— Олег іде, хоче гуляти без мене.
– Олеже! – Суворий вигук батька.
— Негайно повернися та візьми з собою брата. Інакше вдома залишишся.
Батько працював на заводі. Приходив вичавлений як лимон. Вечеряв і сідав перед телевізором.
– Тату, у мене конструктор не виходить зібрати, – підходив до нього маленький Олег.
– Маму попроси, – той навіть не повертав голови в його бік.
А так хотілося сходити з батьками до парку! Покататися на атракціонах, поїсти цукрової вати.
Сини росли. Але інтересу до них у батька з роками не побільшало.
Іноді у старшого виникало цілком резонне питання: навіщо взагалі їх із братом народжували?
“У мене в сім’ї все буде по-іншому” пообіцяв тоді собі маленький Олег.
І ось у нього своя родина. Теж син. Але на прогулянки та ігри з ним часу вічно не має. Завжди багато роботи. Так і життя минає.
А якщо Ігорчик теж почне замислюватися: чи любить його батько? Навіщо вони з Іриною народили сина, якщо їм постійно не до нього?
— Ти мене вибач, синку. Знаєш що, а давай підемо до парку? Тільки маму дочекаємось. Хочеш, навчу тебе на роликах кататися?
Ігор перестав плакати і повернувся до батька з заплаканим обличчям.
— Тату, я до зоопарку хочу. На пінгвінів подивитися. І морозиво. А ти не жартуєш? Правда, підемо?
– Чесне слово. А поки що неси папір. Будемо з тобою літак робити.
КІНЕЦЬ.