Олег повертався з роботи пізно. Він дуже втомився, тиждень був дуже важкий. Ще й дружина заслабла, а вдома двоє маленьких дітей.

Всі домашні клопоти були на ньому. Він дивувався, як дружина з усім справлялася. Адже вона теж працювала.

Накрапав неприємний дрібний дощ. Автобус повільно відʼїхав від зупинки. На задньому склі він побачив табличку з номером свого маршруту.

-Знову спізнився, – подумав він. – Тепер доведеться стояти на зупинці щонайменше п’ятнадцять хвилин.

Раптом навпроти зупинки зупинився дорогий автомобіль. Затемнене скло на передньому сидінні опустилося і він почув знайомий голос із салону:

-Олег! Біжи швидше, поки не змок!

Олег застиг від здивування.

-Цього не може бути! Та це ж Марія… – подумав він.

Якусь мить він вагався і цього вистачило щоб хлопчина років дванадцяти, підбіг до машини і спритно шмигнув у салон.

Автомобіль повільно рушив, залишаючи його на мокрій зупинці самого і збентеженого.

Він згадав, як тринадцять років тому мама з його мовчазної згоди виставила на вулицю дівчину, яку він любив.

Вони разом навчалися в інституті. Марія приїхала з далекого маленького села. А він корінний киянин.

Звичайно ж, вона була йому не пара. А кохання, це міфічне почуття, яке пройде згодом.

Потім він одружився з дочкою подруги матері Оленою. Жили вони начебто непогано. Але життя якось не складалося.

З інституту довелося піти. Він пішов працювати на завод. Олена народила двійнят. Мама заслабла і дуже швидко її не стало.

Кохання у них з Оленою не було і все життя перетворилося на суцільну сіру смугу.

І ось ця зустріч. Він не міг помилитися. З мільйона людей він би впізнав її голос.

Вона часто йому снилася, і навіть коли в нього вже була сім’я, він постійно уявляв, ніби був щасливий зі своєю дівчинкою з села. Своєю Марійкою…

Від думок його відволік шум автобуса, що під’їхав до зупинки.

Ледве залізши у переповнений автобус, стоячи на одній нозі він поринув у реальність. Мрії юності відійшли на другий план.

Вдома чекали двійнята, теща вже втретє дзвонила і запитувала, чому він затримується. Вона забирала їх із садка, чим значно полегшувала йому життя.

З понеділка лікар обіцяв виписати Олену. Хоч легше стане.

Теща зустрічала його в коридорі. Вона невдоволено щось пробурчала і зникла за дверима.

Їй ще їхати в інший район міста.

Поклавши спати двійнят він сів за комп’ютер і надрукував прізвище Марії.

Після недовгих пошуків на екрані монітора з’явилася фотографія гарної самодостатньої жінки.

Він милувався своїм першим, і як він тепер зрозумів єдиним коханням.

-Якщо вона не змінила прізвище, то, можливо, не виходила заміж. А звідки тоді дитина, – міркував Олег.

У нього виникло непереборне бажання написати їй повідомлення. Трохи подумавши, він закрив її сторінку.

Минулого не повернути. Він має сім’ю. Дружина діти. Та й навіщо такій самодостатній жінці такий невдаха, як він.

Олег запустив пральну машину, помив посуд, протер підлогу і ліг спати. Цієї ночі йому снилася його перша зустріч із Марією.

На ранок він прокинувся від якогось шуму. Поруч на ліжку стрибали діти і голосно кричали. Все це було нестерпно…

Був вихідний. Нагодувавши дітей, він сказав їм, щоб вони тихо гралися у своїй кімнаті. Якщо слухатимуться, то після обіду, підуть до мами.

Двійнята зраділи, пішли до своєї кімнати і затихли.

Приготувавши обід, він знову присів біля комп’ютера. Довго гортав сторінку Марії. Уважно розглядав її фотографії. На всіх фотографіях вона була лише із сином або у колі друзів.

Думка написати їй повідомлення не полишала його. І він піддавшись бажанню, все ж таки зважився і написав їй.

Відповіді не було, мало того повідомлення не було прочитане ні одразу, ні через добу…

У понеділок він взяв вихідний. Потрібно було привезти дружину з лікарні.

У повсякденних клопотах він забув про те, що написав Марії повідомлення.

Дні йшли своєю чергою. Дружина почала одужувати. Домашня обстановка і турбота зробили свою справу. Олена видужувала семимильними кроками.

Олег уже більше не думав про свою Марію. І навіть забув про те, що написав їй у соцмережах.

На наступний день вони всією сім’єю вирушили до парку.

Було багато людей. І раптом він побачив Марію…

Вона йшла під ручку з високим чоловіком. Він ніжно підтримував її, а вона дивилася на нього закоханим поглядом.

Марія була без нього щаслива. А він без неї – ні!

Ми часто робимо якісь вчинки, а потім все життя жалкуємо.

Так і Олег. Послухав матір, що Марійка йому не пара і все життя тепер шкодує про це.

А він же ж міг бути щасливим… Чи ні?