З переноски почувся слабкий писк.

— Він мені не потрібен, хворий, — байдуже сказала блондинка, поставивши переноску на стійку ветеринарної клініки. Рита працювала адміністратором вже два роки і бачила багато різних випадків. В основному господарі приносили «важких» хворих, до останнього намагаючись їх врятувати.

Іноді лікарі буквально вмовляли зробити укол, щоб тварина перестала страждати. Але і в таких випадках господарі не завжди погоджувалися. Їх можна було зрозуміти, адже тварини як діти. Для багатьох вони були справжніми членами сім’ї.

Але того дня Рита була здивована. Вона намагалася не оцінювати клієнтів клініки і не вішати ярлики, але аж надто впадала в очі байдужість і навіть презирство цієї дівчини по відношенню до свого вихованця.

На обличчі у блондинки не було ні натяку на співчуття. Вона постійно дивилася на годинник і не звертала уваги на притихлого кошеня, яке втомилося плакати.

— Підпишіть ось тут. І тут. Ви ознайомлені з тим, що робити далі? — запитала Рита.

— Ні. Я хочу залишити це… у вас.

— У нас? — не зрозуміла Рита.

— Мені ніколи з цим возитися! Скільки повторювати?

— Заспокойтеся, будь ласка. Мені треба уточнити. Ми не займаємося похованням…

— Мені й не треба поховання! Просто утилізуйте його або викиньте куди-небудь! — нервувала блондинка.

— У мене виліт через три години. Я повинна їхати, а ви мене затримуєте!

— Хвилинку, будь ласка, — намагаючись зберегти ввічливість, сказала Рита і зникла в кабінеті.

Ветеринарний лікар, Олег, закінчував операцію. Складний випадок, але Олег був лікарем від Бога. Рятував таких «хвостиків», за яких не брався жоден фахівець.

— Скажи господині, що ми закінчуємо. Врятували бідолаху, на щастя. Можеш порадувати її. Вона там страшенно хвилюється, так? — запитав Олег.

— Так… але я по наступній… клієнтці.

— Що там?

Рита відвела погляд.

— Зрозуміло. Зовсім погано? Ти сказала, що я спочатку повинен оглянути тварину? Бувають помилкові діагнози… постарайся заспокоїти її.

— Там складний випадок, — Рита накапала валеріани. І випила сама.

— Наскільки?

— Господиня поспішає. Просила… позбутися кота якнайшвидше, — Риті було неприємно повторювати таке, але їй потрібно було швидко і дохідливо пояснити лікарю ситуацію.

Олег стягнув рукавички і в серцях кинув їх на стіл. Більше за все на світі він любив тварин. А менше за все… жорстоких людей. Але Олег сподівався, що Рита щось не так зрозуміла. Що є шанс на порятунок і… на адекватність.

— Свєта, будь ласка, закінчи тут і все прибери, — сказав він своїй асистентці, а потім звернувся до Рити: — проведи цю дамочку в оглядову.

— Добре. Зараз.

Олег очікував побачити кого завгодно, але не таку дівчину. Вона була молода, красива, доглянута. На перший погляд цілком мила, як з картинки. Але при спілкуванні вона виявилася холодною, як мармурова плита. Хоча навіть у мармуру можна було вловити більше емоцій.

— Я вас зрозумів. Ви можете йти, — кількох слів було достатньо, щоб Олег зробив висновки.

— Вирішите питання?

— Вирішимо.

— Скільки це буде коштувати? — блондинка полізла в дорогу сумочку від відомого бренду.

— Для вас безкоштовно. Раз вам все одно, як це буде.

— Так. Мені байдуже. Ну… якщо не хочете грошей, то чудово. Мені й самій знадобляться, я й так за це непорозуміння купу грошей віддала. Вдалого дня, — розслабилася блондинка і впевненим кроком покинула кабінет, навіть не поглянувши на вихованця.

Таке Олег бачив вперше. Бували випадки, коли господарі не надто шкодували про своє рішення, але будь-яка людина, у якої було серце, не стала б поводитися так, як повелася ця блондинка.

Олег подивився їй услід і закрив долонями обличчя. Здавалося б… скільки разів він робив це, не з власної волі, звичайно, але завжди ніби втрачав частину душі.

Через пару хвилин після її відходу в кабінет зайшла Рита.

Вона просто подивилася на Олега, не знаючи, що сказати. Ні діагнозу, ні аналізів у них не було. Просто слова блондинки.

— Вона купила його в подарунок подрузі, а він їй не підійшов за кольором і фасоном… — Олег перервав тишу. З переноски почувся слабкий писк. — Принеси мені шприц, будь ласка.

Рита ковтнула слину.

— Олег… може бути…

— Неси.

Поки Рита ходила за інструментом, Олег відкрив переноску. У куточку, згорнувшись в клубок, тремтіло маленьке кошеня. Пухнасте. Сіре. Воно дивилося на ветеринара так, ніби все розуміло.

Олег обережно доторкнувся пальцями до грудочки. Кошеня поповзло назад, втискаючись у решітку переноски, і тихо запищало.

— Тихіше… тихіше. Все добре.

Олег не знав причини, з якої блондинка вирішила позбутися «дефектного» кота. Крім неправильного прикусу, про який вона сказала кілька разів, нічого більш зрозумілого він не почув. Йому потрібно було оглянути кошеня, щоб прийняти важливе рішення.

Рита повернулася. Вона була спокійною, хорошою медсестрою. Але в той момент у неї тремтіли руки і блищали очі.

Вона подивилася на кошеня в руках Олега і, похитавши головою, сказала:

— Можна я вийду?

— Залишся, Рито. Мені знадобиться допомога.

— Я не зможу… вибач, будь ласка. Нехай краще Свєта.

— Гаразд. Поклич її.

Олег ретельно оглянув кошеня. Лапи, вуха, очі, шерсть, шкіра… все було в порядку. У нього була невелика асиметрія в щелепі. Але це не впливало на здатність кота вести нормальне життя.

— Чим допомогти? — запитала Свєта, зайшовши в кабінет.

— Треба взяти аналізи. Повне обстеження, терміново. Мені не подобається, що він такий млявий. На мій погляд, у кошеняти зневоднення.

— А коли його годували?

Олег не знав, тому не відповів.

— Іван приїхав?

— Так.

— Треба сказати йому, щоб він взяв наступного пацієнта. Моя зміна майже закінчилася, але я залишуся по своїх справах.

— Добре, — кивнула Світлана.

Олег набрав у шприц води і дав кошеняті. А потім обережно загорнув у свій шарф і притиснув до грудей. Неробочий час перетворився на час боротьби з самим собою і очікування результатів експрес-аналізів.

Кошеня тремтіло. Але відчувши тепло, заспокоїлося. Заснуло на його руках.

— Можна? — через деякий час до нього зайшла Рита.

— Так.

— З лабораторії надіслали аналізи…

Олег надів окуляри і пробігся очима по результатах. Вони його дуже здивували.

Кошеня було повністю здорове, але виснажене. Схоже, що його не годували кілька днів.

— Так… я так і знав. На дотик за пухнастим хутром ховалося худе тільце. Шкіра і кістки. Він був малий не по віку… Ну і сволота ця блондинка! Згубити невинну душу! — сказав Олег Риті.

— Це м’яко сказано, — схлипнула Рита, дивлячись на клубок хутра, загорнутого в шарф. — За що вона його так? І ви, Олег… вибачте мене, але я думала, що ви добрий! А ви…

Олег підвів очі і сумно посміхнувся.

— Я його не присипляв. Він живий. Але що з ним робити, я не знаю. Його треба лікувати і… кудись прилаштувати. У мене вдома вже живе чотири кішки. Та й у тебе, як я пам’ятаю… шість.

— Правда? Живий? Просто спить?! — Рита витерла сльози і посміхнулася. Вона була готова розцілувати чудового лікаря і найкращого ветеринара, якого вона знала.

— Так. Просто спить, — зітхнув Олег і накрив кошеня своєю великою долонею.

— Ми його вилікуємо! Він буде жити! — змахнула сльози Рита і пішла зустрічати нових пацієнтів.

Через два місяці.

— Доброго ранку!

— Доброго, Рито, — Олег зайшов до клініки в гарному настрої. — А де наш Зевс?

— Пробрався в операційну і доглядає дворняжку після наркозу, — винувато відвела погляд медсестра.

— Чудеса…

— Я його не стала виганяти. Вчора він вас покликав, ось чесно… Це неймовірний кіт! — сказала Рита, розводячи руками.

Про цей дивовижний випадок вже знала вся клініка. Кіт, якого врятували, врятував іншого кота! Операція, яку проводила молода практикантка, завершилася невдало.

А Олег якраз прийшов на зміну і готувався до роботи, коли в його кабінет з криками влетів Зевс. Сірий кіт, який з виснаженого кошеняти перетворився на доглянутого кота і став справжнім символом клініки.

— Привіт, мій хороший. Ну що? Що ти мені хочеш сказати? — здивувався Олег, коли зазвичай спокійний і ласкавий кіт почав стрибати на нього, буквально хапаючи за халат і виводячи з кабінету.

— Що там? — запитав Олег.

— Не знаю, — знизала плечима Світлана, — операція пройшла. Начебто все спокійно. Скоро відійде.

Олег пішов перевірити і ахнув.

— Відійде! У інший світ! Швидко сюди, Світлано! Рито! — покликав Олег, подивившись на неправильно прооперованого кота. А Зевс сидів поруч і чекав. Він свою місію виконав.

На щастя, все закінчилося вдало. Його «побратима» вдалося врятувати.

Так і повелося, що Зевс став негласним «доктором і оберегом» клініки, зігріваючи тварин, що відходили від анестезії, «заспокоюючи» їх якимись своїми, тільки їм зрозумілими способами і контролюючи стан важких «пацієнтів».

Зевс прослужив клініці довгих десять років. Про нього дбали всі. Щасливий кіт був обдарований увагою і ситий. У нього був свій «кабінет» і затишна лежанка поруч зі столом Олега.

У цілодобовій клініці завжди були люди, тому Зевс не відчував себе самотнім або покинутим, навіть коли Олег був вдома. Кота обожнювали і лікарі, і пацієнти, що приходили.

— А чий це такий гарний котик? — запитували вони.

— Він наш. Спільний. Дух нашої клініки, оберіг, — посміхався Олег, згадуючи, як врятував «відмовника», від якого потрібно було позбутися.