Знайомі та друзі дивувалися, чому така красива, освічена та доброзичлива Оксана досі одна!

Вона вже переступила сорокарічний рубіж. Син розумник навчається в інституті.

І ніби їй потрібно влаштовувати своє особисте життя, а не виходить…

У першому шлюбі Оксані не пощастило. Вийшла вона заміж рано, вважала, що кохання навіки в неї.

Але проживши близько п’яти років, Оксана розлучилася з чоловіком, який любив погульбанити, друзі у нього були на першому місці, а сім’я так – аби було.

Одним словом не дозрів він для сім’ї, а можливо таким і залишився на все життя.

Оксана не цікавилася долею колишнього, де він, що він і з ким. Викреслила його зі свого життя назавжди…

Все життя її було присвячене вихованню сина, і треба сказати, сина Оксана виховала гідного й розумного. Не дарма вкладала в нього свою любов і турботу…

Квартиру вона купила давно. Правда, не без допомоги батьків.

Так і жили вони вдвох із сином, доки він не поїхав вчитися.

А після навчання, син зробить крок у доросле життя вже самостійним і освіченим.

Подруги і навіть мати Оксани в один голос стверджували:

– Настав час тобі подумати про себе! Одній нудно, знайди гідного чоловіка, який розділить із тобою щастя й тепло. Не годиться такій красуні бути одній!

Оксана теж це розуміла, але не могла вона просто так бути з кимось.

Були у неї два нетривалі романи, але як потім з’ясовувалося, чоловіки траплялися одружені.

І вона швидко ставила крапку у цих стосунках…

…Оксана прокинулася від телефонного дзвінка. Була субота. Вона ще з вечора вирішила, що треба відіспатися за тиждень.

Глянувши на годинник, Оксана здивувалася – восьма ранку!

Дзвонила її подруга Марина.

– Оксанко, вибач, але я зараз до тебе приїду! – раптом сказала Марина і кинула слухавку.

Оксани встала з ліжка, нічого не розуміючи. Треба тепер зустрічати подругу…

Жила Марина недалеко і примчить швидко.

– Що в неї цього разу? – думала Оксана. – Знову її Станіслав? Настав час їй з ним розлучитися, нічого хорошого у них далі не буде. І як Марина цього не розуміє? Ну може мені з боку видніше, а вона все ще в рожевих окулярах…

…Марина приїхала швидко. Вона зайшла в квартиру якась дуже засмучена.

– Привіт, Маринко, проходь на кухню! – сказала вона з порога подрузі. – Що в тебе там сталося?

Оксана зробила їй каву, а собі налила чаю.

Марина сіла на табуретку і почала швидко помішувати ложкою каву.

Оксана глянула на неї. Подруга готова була розплакатися! І тут Оксана все зрозуміла…

Вона не знала, що сказати і мовчки пила чай.

Оксана вже звикла до таких несподіваних візитів подруги. Вона знала, що ввечері Марина відключить телефон і миритиметься зі своїм Станіславом. А вранці напише подрузі, що все в неї добре…

– Оксанко, ну от скажи ти мені, що цим мужикам потрібно?! – почала жалітися Марина. – Все для нього, а йому хоч би що, так і хоче скочити в чуже ліжко! Застала я вчора свого Станіслава на роботі в його кабінеті з новою колежанкою! Прямо прийшла я не в той час і не в те місце, як то кажуть. У найгарячіший момент…

Всю ніч він мені дзвонив, але я вимкнула телефон, і не відкрила двері.

Що мені робити, Оксанко? Знову пробачати? – плакала Марина.

– Ну, ти даєш подруго, що робити?! Нічого не робити! Зібрати його речі, виставити за двері, і не надумай пробачати! Це вже втретє, наскільки я пам’ятаю, – заявила Оксана.

Марина мовчки кивала головою, плакала, а потім заспокоївшись, рішуче сказала:

– Дякую подруго! Цього разу – це все! Не піддамся ні на які його вмовляння…

– От і добре… А давай сьогодні поїдемо з тобою на виставку? Відволічешся від свого зрадника. Давай, Маринко! Треба тобі навчитися жити без Станіслава. Ну його такого…

…Подруги ходили напівпорожніми залами, уважно розглядаючи картини. Оксана спостерігала непомітно за Мариною. Та заспокоїлася і навіть захопилася картинами.

Інтерес у неї з’явився в очах, і розмовляючи тихо з подругою, вона навіть усміхалася.

Оксана стояла перед якоюсь картиною, як раптом відчула, що хтось підійшов до неї за спиною.

Озирнувшись, вона побачила ЙОГО! Чоловіка її мрії!

Зустрівшись поглядом з ним, Оксана зовсім розгубилася. Високий красень з сірими очима і легкою сивиною на скронях, з правильними рисами обличчя.

– Ось саме так і виглядає моє щастя! – промайнуло миттєво у неї в голові, хоча вона ще нічого не знала про цього красеня.

Марина спостерігала, як раптово Оксана змінилася, і зрозуміла одразу – закохалася подруга!

…Вони розмовляли довго. Олег, так звали чоловіка виявився хорошим співрозмовником.

Багато цікавого почули від нього Оксана й Марина.

Розлучатися не хотілося, але Олегу треба було йти і, обмінявшись номерами телефонів, вони розійшлися.

Через три дні Олег подзвонив і запросив Оксану в кафе.

Чесно й відверто, він зізнався, що одружений, причому вдруге, і має доньку, ще школярку…

Доньку він обожнює, а дружина, як він висловився:

– Вона не зовсім мого кола. Звичайна домогосподарка. Я поспішно одружився, а вже потім зрозумів, що немає у нас спільних інтересів.

Оксана переживала й ділилася з подругою:

– Треба ж мені було закохатися в одруженого?! Втретє на ті самі граблі… Мабуть, Бог любить Трійцю! Маринко, що робити, не можу я його виставити! Саме таким я собі й уявляла чоловіка своєї мрії.…

– Ох, подруго, не знаю, що й порадити. Тобі самій вирішувати. Глянеш, що далі. Так одразу не вирішиш. Тим більше, що ти закохана по вуха, я ж бачу…

Вони зустрічалися двічі на тиждень у Оксани в квартирі, можна сказати за розкладом.

Кудись сходити, наприклад, у кіно, чи в кафе вдвох – про це навіть не було й мови!

Олег не хотів натрапити на знайомих. А Оксана вже мріяла, що він піде із сім’ї…

Вона намагалася бути ласкавою. Всі його бажання виконувала миттєво, старалася всіма силами створити коханому душевну рівновагу, яку він не отримував від дружини.

І десь через рік Оксана досягла свого. Олег не на жарт захопився нею і пішов від дружини…

…А якось Оксана побачила його дружину в супермаркеті!

Майже вже на виході, та жінка підійшла до них і, дивлячись на Олега, сказала:

– Значить ось вона яка, твоя кохана жінка! Нічого така, гарна…

І гордо пішла геть…

– Звичайна простачка, справжня домогосподарка, – подумала тоді Оксана.

Вона була щаслива. Нарешті здійснилися її мрії й бажання.

Поряд завжди був коханий чоловік і вона вже не сиділа на самоті у вихідні та на свята, не плакала ночами від образи…

Ось воно щастя! Виявляється небагато для щастя потрібно – був би коханий поряд!

Єдине було тільки те, що з офіційним розлученням Олег не поспішав.

– Але це справа часу, – заспокоювала себе Оксана.

Минуло зовсім небагато часу і безхмарне щастя Оксані почала порушувати банальна рутина. Виявилося, що Олег любить ідеальний порядок у всьому.

Кожна річ повинна мати своє місце, сорочки повинні бути ідеально попрасовані.

А Оксана і не уявляла, що значить «ідеально попрасовані».

Після її прасування, Олег прискіпливо оглядав сорочку і повертав їй, якщо раптом бачив якийсь недолік.
А потім він вирішив, що Оксана і готувати не вміє, тому настав час їй навчитися.

– Оксанко, ти тільки псуєш продукти, треба тобі записатися на курси, зовсім ти не вмієш готувати!

Оксана тепер після роботи поспішала додому. Вона має встигнути приготувати свіжу вечерю, переробити купу хатньої роботи.

Вона втомлювалася так, що вже ні про які кіно і кафе навіть і не думала. Іноді дзвонила Марина і запрошувала кудись сходити, але Оксана відмовлялася, а подруга її не розуміла.

– Що раптом трапилося з Оксанкою, – думала вона. – Стала домогосподаркою… Чи то Олег на неї так впливає?

А Оксана вже й сама розуміла, що поступово побутова рутина її затягує.

Вона догоджала Олегу, щоб він був задоволений і щасливий. Вона бачила, що він іноді буває сумний, каже, що нудьгує за донькою. Часто ходить похмурий, занурений у свої думки…

І Оксана мимоволі почала замислюватися:

– Треба щось міняти в житті. Як добре було тоді, коли ми познайомилися. Тоді був найпрекрасніший час, і він був у моєму будинку найбажанішим гостем. А зараз мабуть сумує за донькою, та й за своєю дружиною, яка так добре готувала і прасувала йому сорочки. Не рівня я їй, у мене так не виходить…

…У суботу зранку Олег повідомив, що поїде до доньки на вихідні.

– Оксанко, донька просить провести з нею вихідні, і я не маю права їй відмовити. Вона ж моя дочка…

– Звичайно, звичайно, я не проти, – поспішно сказала Оксана, хоч і знала, що навіть якби вона й була б проти, він все одно пішов би.

Олег поїхав і нічого не сказав про своє повернення…

…І ось уже вівторок. Оксана приготувала вечерю, дивиться у вікно, а його все нема. Дзвонити вона йому не стала, це вирішила ще в понеділок.

– Дивно якось усе, – думала вона. – Чому я не відчуваю жодного жалю, образи, а навпаки, навіть якось легше стало на душі? Чому так сталося, чому так сталося? Все у мене склалося так, як я хотіла. Зустріла чоловіка своєї мрії, досягла свого, а щастя швидко кудись зникло! Я себе вже не відчуваю щасливою. Невже так набридла рутина? Не дарма ж кажуть – на чужому нещасті, свого щастя не збудуєш. Зберу я його речі, нехай забирає і йде…

Вона зібрала його речі і поставила валізу біля порога.

З’явився Олег у четвер і побачивши свою валізу біля дверей, все зрозумів.

Без зайвих розмов він залишив на тумбочці ключі від квартири, забрав валізу, кивнув на прощання й просто пішов…

Оксана навіть не підійшла до вікна, щоб подивитись йому вслід… Вона зітхнула з полегшенням!

З сьогоднішнього дня вона знову вільна від приготування, прасування його сорочок, не потрібно заглядати йому в очі і читати в них, чого він хоче!

– Як добре, яке щастя! – зітхнула вона полегшено. – І дійсно, не можна на чужому нещасті, своє щастя збудувати…

…А через пів року Оксана познайомилася з Миколою. Він був удівець, діти вже дорослі… І чоловік виявився зовсім невибагливим у побуті!

– Так, може він і не супер красень, – думала Оксана. – Але я впевнена, що щиро кохаю його! Може цього разу мені пощастить і він і виявиться тим самим чоловіком… Моєю долею…

КІНЕЦЬ.