– Оксано, як думаєш, багато наших збереться? – схвильовано запитала Ніна.

– Наталя майже всіх обдзвонила. Думаю, багато хто прийде: як-не-як тридцять років випуску. До того ж сама знаєш, як наша староста вмовляє… Усім бути! Без варіантів! – Оксана хитро посміхнулася. – Ти ж не просто так цікавишся, так?

– Про що ти? – Ніна зніяковіла, її щоки стали рум’яні. Вдаючи, що нічого не сталося, подруга продовжила прикрашатися перед дзеркалом.

– Толік! – раптом сказала Оксана.

– А він тут до чого?

– Та годі тобі! Я все розумію…

– Він одружений, та й я вже не дівчинка.

Оксана поправила руді локони і зиркнула на кращу подругу.

– Знаю, знаю, – простягла Оксана і сказала. – Потрібно йти, а то спізнимося.

Закінчивши чепуритися, подруги вийшли з будинку і з насолодою вдихнули аромат квітучих яблунь. По дорозі в кафе вони обговорювали вечір зустрічі випускників, не вірячи, що з моменту закінчення школи минуло вже цілих тридцять років.

***

Здавалося зовсім недавно Оксана і Ніна, стояли на ганку школи в коричневих платтях і мереживних білосніжних фартухах. Вони посміхалися і раділи тому, що шкільні роки незабаром залишаться позаду, а їх чекає доросле та самостійне життя. Правда Ніна в той день була мовчазніше, ніж зазвичай, і її найкраща подруга, звичайно ж, знала в чому причина такої, здавалося б, нерозумної поведінки. Вона боялася, що зробила неправильний вибір.

Тремтячою рукою Ніна поправляла стрічки, вплетені у волосся, і скоса спостерігала за тим як її однокласники, Толік і Таня, тримаються за руки. А коли Анатолій кидав погляд на Ніну, та моментально відвела очі.

– Розслабся, – шепотіла їй на вухо Оксана.

– Не можу!

– Ти ж сама казала, що він тобі не подобається! Чи я щось плутаю?

– Говорила…

– Катя жваво обробила його. Тепер бач яка задоволена, дивиться на всіх зверхньо!

– Нехай, – випрямилася Ніна. – Я Женю люблю і ми скоро розпишемося!

– Не рано?

– В самий раз!

Оксана з недовірою подивилася на подругу і помітила:

– Женя, звісно, ​​тебе любить. Але мені здається, що він непоправний егоїст. Ти б подумала гарненько.

– Оксано! Я вже сто разів говорила…

– Що у вас кохання, – продовжила за неї Оксана і закотила очі.

Невдоволено затиснувши губи, Оксана дала собі слово більше не втручатися в особисте життя подруги, просто тому, що це було марно. Ніна втратила голову відразу після того, як почала зустрічатися з Женею. Оксана сподівалася, що це ненадовго і вона швидко одумається, а потім зверне увагу на їхнього однокласника Анатолія, який давно вже підбивав до неї клини. Проте, захоплення подруги виявилося дуже серйозним. Настільки, що Ніна прямим текстом заявила однокласнику: «Знайди собі іншу!». Не минуло й тижня, як про це дізнався весь клас, а потім, Катя, пустила в хід всю свою чарівність.

Тепер же Ніна намагалася переконати себе в правильності свого рішення, тому що дороги назад не буде.

***

З прочиненого вікна кафе лунала гучна музика. Оксана, танцюючи, попрямувала до дверей.

– Ох, Ви сьогодні понесете мене додому! Так що, Ніна, не вживай багато!

Ніна засміялася, залишаючись напруженою немов пружина. Тремтячою рукою вона притримала двері і увійшла до приміщення.

– Які люди! – Вигукнула Наталя. – Я вже хотіла посилати за Вами екіпаж! Запізнюємося?

– Ми не запізнюємося, а затримуємося, – незворушно відповіла Оксана.

– Ти нітрохи не змінилася, – махнула рукою староста. – Проходьте до зали.

Однокласники були дуже раді. “Дівчата” обіймaлися, а “хлопчики” дружно жартували. Ніна віталася і думала про те, як їй пощастило вчитися з такими хорошими людьми. А все завдяки Галині Павлівні. Саме вона, їхня класна керівниця, завжди була серцем класу, і завдяки їй вони прожили таке дивне, наповнене враженнями, шкільне життя. Випускники задарували Галину букетами, а вона, сидячи на чолі столу, не переставала сміятися.

Ніна відшукала очима Анатолія та помітивши його посмішку, кивнула. Він був один.

– Щось Каті сьогодні немає, – прошепотіла Оксана. – Може воно і на краще, хоч поговорите віч-на-віч.

– Оксано!

– Що? – Округлила очі Оксана. – Ти зробила помилку, але не пізно все виправити! До п’ятдесяти залишилося всього нічого, треба поспішати.

– Він одружений, – процідила Ніна.

– І що? Поговорити ви можете.

Промовчавши, Ніна знову підняла очі і з подивом виявила, що Анатолій, анітрохи не збентежуючись, дивиться на неї.

Через годину, коли однокласники вже реготали над спогадами про шкільне життя, до Ніни підійшов Толік. Він опустився на стілець, на якому колись сиділа її подруга, і сказав:

– Ти виглядаєш чудово.

– Дякую, – зніяковіла Ніна і раптом ляпнула: – Катя не змогла прийти?

– Вона трохи занедужала, – неохоче відповів він. – А ти як поживаєш?

– Добре…

– Я чув, що в тебе двоє дітей.

– Так, дві дівчинки: старша вже закінчила школу, а молодша ось-ось стане випускницею. У тебе що, є діти?

– Ні, – сухо відповів Толік і знітився. – Життя дуже дивна штука: мрієш про одне, а отримуєш… інше.

Він уважно глянув на Ніну. А вона, сама того не бажаючи, згадала своє життя після випуску зі школи. Як вступивши до університету, розташованого у великому місті, вона вже через рік завагітніла. Як важко було вирощувати спочатку одну дочку, а потім другу, з чоловіком, який їй зовсім не допомагав. Як, не витримавши його безкінечної ревнощів, вона подала на розлучення і пішла, покинувши все, а рік тому повернулася до свого рідного містечка.

– Я ж був у тебе закоханий, пам’ятаєш?

Ніна невпевнено кивнула.

– Не думав, що так вийде… – продовжив Толік. – Ти в розлученні, а я…

Він замовк.

– Так…! – вигукнула Наталя. – Піднімаємось і танцюємо! Толік, Ніна… Давайте, давайте…

Староста ніби вихор пробігла по залі, піднімаючи всіх, хто засидівся.

– Ідемо? – Усміхнувся Толік.

Він підвівся і подав Ніні руку. Коли вони встали один навпроти одного, а Толік обняв її, у Ніни закрутилася голова.

– Все добре?

– Я так давно не танцювала.

– Ніно, скажи чесно, ти кохала мене? – раптом спитав він.

– Кохала, – швидко відповіла вона.

– Тоді чому? Навіщо ти так вчинила?

– Молода була.

Він здивовано глянув на неї.

– Правда, – зітхнула Ніна. – Женя, мій колишній чоловік, закрутив мені голову. Слова говорив красиві, думав правильно. Я вирішила, що з ним мені буде краще. Тільки от нічого доброго із сімейного життя не вийшло. Одне радує, у мене тепер дві донечки … А ти щасливий у шлюбі?

– Я? – перепитав він.

– Ну так. Ви ж із Катею стільки років разом.

– Я нікому ще не говорив, – тихо сказав він, притискаючи її до себе, – але Катя не прийшла сюди не від того, що занедужала. Ми розлучилися.

– Як? – ахнула Ніна.

– Вона знову збирається заміж. Я сподіваюся, що тепер вона буде щасливою. Адже я її не любив, а їй так цього не вистачало.

Ніна незрозуміло дивилася на Толіка, навіть не помітивши, що музика давно скінчилася.

– Гайда за стіл! – хихикнула Оксана.

Вони зупинилися. Толік знехотя випустив Ніну зі своїх обіймів і проводив до столу.

– Дивлюся все навіть краще, ніж я думала, – зауважила Оксана, коли Ніна опустилася на стілець.

– Він розлучився…

– Що? Так це ж чудово!

Ніна присунула до себе келих і мовчки стала дивитися як бульбашки ігристого повільно піднімаються на поверхню.

– Ніно, ну, прокинься ти! Це ж гарна новина, – шепотіла Оксана. – Я вже втомилася дивитись на тебе. Давно час почати нормальні відносини і всю хандру як рукою зніме. Тим більше що він в тебе закоханий!

– Чому ти так вирішила?

– Якщо чоловік весь вечір дивиться на красиву жінку – це говорить багато про що.

Ніна глянула на Толіка. Що ж, Оксана мала рацію…

Вечір добігав кінця. Однокласники ніяк не могли розлучитися, а за вікном уже почало темніти. Розпрощавшись з усіма, Ніна та Оксана повільно побрели у бік будинку.

– Я Вас проведу? – Запропонував Анатолій, наздогнавши їх.

– Звичайно! – весело заспівала Оксана. – А то раптом нас хтось вкраде? Особливо Ніну. Дивись яка краса!

Ніна невдоволено подивилася на подругу.

– Не сердися, – заспокоїв її Толік. – Оксана права. Я не хочу, щоб тебе вкрали. Тим більше тепер, коли ми нарешті зустрілися.

Він узяв її за руку і посміхнувся. Оксана, хитаючись, крокувала поруч і думала про те, як може перемінитися людина, лише зустрівши своє колишнє кохання. Ніна світилася від щастя, а це дорогого варте. Оксана не знала, чи вийде у них, але хотіла вірити, що тепер усе буде добре, як і мало бути.