– Оксано, ми платимо шалені гроші за цю новомодну і “найкращу”, як ти кажеш, школу. За що називається?, – на підвищених тонах звернувся я до дружини. В ту ж хвилину зайшов на кухню і сам “винуватець”, наш син Максим. Якби мені хтось сказав, що на “порядку денному” в нас буде ось така тема, я б не повірив

– Олеже, ти знову сваришся з нашим сином? – голос Оксани звучав спокійно, але я відчував у ньому легку напругу.

Я стояв посеред кухні, намагаючись вгамувати гнів. Наш син, Максим, знову залишився вдома, хоча мав бути на уроках у приватній школі, за яку ми платимо чималі гроші.

– Слухай, Оксано, – я ледь стримувався, – ти взагалі розумiєш, що робиш? Твоя надмірна любов та турбота зробили з Максима ледаря. Він не вчиться, нічого не хоче. А ми працюємо, щоб він мав усе. Як це можна терпіти?

Оксана, як завжди, стала на захист сина:

– Олеже, ну чого ти так? Він же молодий, ще встигне взятися за розум. До того ж, Максим – гарна дитина, не має шкідливих звичок, не прогулюється ночами. Чого ти ще хочеш?

– Хочу, щоб він зрозумів цінність нашої праці та своїх обов’язків! – я підвищив голос. – Це не нормально, що ми сплачуємо десятки тисяч гривень за його освіту, а він підробляє підписи на виправдувальних записках, аби просто не йти на уроки!

Максим саме зайшов до кухні, коли я сказав це. Він виглядав спокійним, навіть трохи роздратованим.

– Тату, ну навіщо ти перебільшуєш? Я пропустив лише кілька уроків. Усе під контролем! – його тон лише підлив масла у вогонь.

– Під контролем? – я не витримав. – Ти називаєш прогули та брехню контрольованою ситуацією? Максиме, ти дорослішаєш, настав час зрозуміти, що життя – це не розваги за наш рахунок!

Оксана спробувала втрутитися:

– Олеже, може, ти надто суворий? Він усе зрозуміє, тільки дай йому час.

– Час? – я втомлено потер чоло. – Оксано, ти все життя захищаєш його від наслідків. Коли він забував зробити домашнє завдання, ти сиділа до пізньої ночі, допомагаючи йому. Коли він прогулював, ти писала записки вчителям. А тепер, коли йому вже шістнадцять, ти продовжуєш закривати очі на його безвідповідальність!

Максим обурено вигукнув:

– Тату, ти просто не розумієш! У школі стільки нудних предметів, які мені не знадобляться. Чому я маю витрачати свій час на те, що не має сенсу?

Ці слова вивели мене з себе:

– А те, що ми з мамою витрачаємо свої гроші та сили, щоб ти міг навчатися, теж не має сенсу? Максиме, якщо ти так думаєш, то, може, настав час спробувати жити самостійно й зрозуміти, як це – заробляти на своє життя?

Оксана розплакалася:

– Олеже, не будь таким. Ми ж його батьки, наш обов’язок – підтримувати, а не карати.

Я глянув на неї. Її очі блищали від сліз, але я бачив там і впертість. Вона ніколи не зрозуміє, що її підхід лише шкодить нашому синові.

Після тієї розмови я вирішив діяти. На сімейній раді я оголосив:

– Відтепер Максим матиме певні правила. Якщо він хоче залишитися в приватній школі, то повинен довести, що вчиться і серйозно ставиться до обов’язків. Ми припиняємо виправдовувати його прогули й безвідповідальність. А якщо він продовжить у тому ж дусі, він сам шукатиме собі дорогу в житті.

Максим мовчав, але було видно, що він обурений. Оксана мовчки дивилася на мене. Її мовчання означало, що вона зі мною не погоджується, але сперечатися не буде.

Минуло два тижні. Максим почав частіше ходити до школи, але його ставлення мало змінилося. Я бачив, як важко йому звикати до нових правил. Інколи він намагався обійти їх, але я був непохитним. Оксана намагалася “підтримати сина”, але тепер робила це менш відкрито.

Одного вечора, коли я повернувся з роботи, Максим сидів на кухні й писав щось у зошиті. Я здивувався:

– Що це?

– Реферат з історії. Мені треба здати завтра. – він виглядав трохи напруженим, але я побачив у його очах щось нове – бажання спробувати.

Я кивнув і залишив його працювати. Ця маленька перемога була важливою, але я знав, що попереду ще довгий шлях.

Тепер я звертаюся до вас, дорогі читачі: як знайти баланс між суворістю та підтримкою, щоб виховати відповідальну дитину? Чи правильно я вчинив, взявши ситуацію у свої руки?

Поділіться своїми думками та порадами. Можливо, ваші слова стануть для мене новим кроком у вирішенні сімейної драми.

Джерело