У Степана та Оксани закінчився медовий місяць. Почалося, звичайне, буденне життя. Звісно, вони як і раніше, кохали один одного, на роботі чекали вечора, щоб пошвидше побути удвох, кожна субота не обходилася без романтичної вечері.

Можна сказати, що з їхніми відносинами було все добре. Вони разом проводили час, разом відпочивали та розважалися. У них, навіть, вийшло відразу налагодити побут: Оксану мама всьому навчила, а Степан був не вибагливим  і не примхливим, він навіть іноді допомагав Оксані,  сам мив за собою посуд після їжі, виносив сміття за власної ініціативи. Одним словом і у сімейному побуті все у них було добре.

Перший, тривожний дзвіночок, пролунав челез п’ять місяців після одруження, перед Новим Роком. Оксана і Степан збиралися відзначати Новий Рік у Карпатах, разом з друзями, на базі відпочинку: три пари разом орендували маленький, затишний будиночок у сосновому лісі, єдиним мінусом якого була віддаленість від закладів громадського харчування. Тому готувати потрібно було самим.

Жінки, домовившись раніше, розподілили обов’язки, і Оксані дісталося приготування салатів. Вона різала овочі для «Олів’є», коли на кухню зайшов Степан. Він сунув ніс в тарілку:

– Ооо так… Пахне неймовірно..! Але.. – він придивився… А де морква?…

– Яка ще морква?.. Для чого в «Олів’є» морква? Я її ніколи не кладу..

Степан присів на стільчик та докірливо подивився на дружину:

– Оксано, і як це називається? Хто взагалі готує цей салат без моркви?

– Я

– Це я вже зрозумів. Я хочу тобі сказати, що це неправильно! Моя мама постійно кладе моркву у Олів’є.

– А моя мама не кладе! І я не кладу! І що з того?

– Оксано, отямся! Мама завжди наголошувала, що «Олів’є» без моркви – це не «Олів’є»! Ти хоч знаєш історію цього салату?

– Звісно знаю, але моркви ніколи не кладу!

– Оксано, я ж тобі пояснюю..! Мама ЗАВЖДИ робить його з морквою..!

Оксана не хотіла продовжувати цей беззмістовний діалог, не хотіла псувати собі настрій, та й роботи було ще багато. До того ж питання було не таке вже й принципове, а якщо для Степана це настільки важливо, то чому б не поступитися.! Тим більше відвареної моркви було вдосталь, – вона відварила її для іншого салату.Тому вона знизала плечима і порізала морквину – може, і їх друзі вважають за краще саме цей рецепт?

Оксана тоді не надала особливого значення цій ситуації, подумавши, що це дрібниці. Але це виявилося лише початком. Степан все частіше почав дорікати Оксані в тому, що вона все робить не так, як його мама. Почалося все з їжі: «а мама картоплю соломкою ріже» «а мама в борщ квасолю додає»  і таке інше…

Оксана поступалася, їй було не складно, а Степан згадував маму дедалі частіше. Мама мила посуд без рукавичок – щоб краще відчувати чи відмила. Мама не користувалася побутовою хімією, сода і господарське мило краще справляються. Мама мила підлогу руками, а не шваброю, так чистіше.

Також мама зашивала татові шкарпетки, а собі колготки. Мама сама шила штори, а не купляла готові…

Трохи пізніше Степан розповів, що манікюр мама теж робила сама – для цього їй вистачало ножниць і пилочки. Мамі не потрібна була косметика, їй вистачало яєчного шампуню і огіркового лосьйону. А всі маски для обличчя вона робила з того, що було вдома.

І саме головне – мама ніколи не скаржилася! Ні на що! Ні на самопочуття, ні на втому, ні на поганий настрій. Оце останнє – про «не скаржилася», Степан заявив, коли Оксана заслабла та валялася в ліжку. Але почувши цю претензію, Оксана зібрала всі сили і сіла на ліжку.

– Ти знаєш, Стьопа, у мене вже давно відчуття, що ми живемо в троьох – я, ти і твоя мама. ЇЇ в нашому житті так багато, що мені здається, що вона з нами живе, – сказала Оксана.

– Взагалі то, я не проти хороших порад! Але чому ти, кажеш все це у формі дорікань.! Я згідна, я багато що роблю не так, як твоя мама. Але це не означає, що гірше. Зараз інший час, і я інша людина.! – додала вона.

– Час завжди однаковий – перебив її Степан, але Оксана зупинила його:

– Хватить! Знає що…Якщо часи все ж однакові, і ти думаєш, що все робиш правильно, я згодна. Тому ось, що  я тобі скажу, запам’ятовуй, а хоч можеш записати…

– Мій тато працював в поганих для здоров’я умовах, тому зарплатню він отримував пристойну. Стільки, що ні я, ні брат, ні в чому собі не відмовляли. Мама наша, ходила на роботу просто так, щоб вдома не сидіти, а зароблені гроші витрачала тільки на себе – так вирішив тато.! Чому тоді я маю віддавати свою зарплату в спільний бюджет?

– Ще раз, мій тато працював в поганих для здоров’я умовах, але він ніколи, повертаючись з роботи до дому не падав на диван, і не казав, що втомився, він грався з нами, а пізніше, коли ми підросли робив з нами уроку. А ти що? Весь день сидиш за комп’ютером, але до вечора втомлюєшся так,  що не можеш піти зі мною в парк погуляти – ти відпочиваєш зі своїми комп’ютерними іграми.!

– Раз на тиждень мій тато звільняв маму від готування, він робив це сам. А ще сам займався пранням, причому прав навіть руками, поки ми не купили пральну машинку. Він сам пилососив, мив підлогу.. А ти? Часом помиєш за собою тарілку і думаєш, що зробив нереальний подвиг.

– Тато також самостійно робив ремонт в квартирі, сам ремонтував полки і шафи.. А ти? Щоб зібрати елементарну тумбочку ми наймаємо для цього людину.

– І саме головне! Звісно, моя мама не була ідеальна. Звісно, татові іноді щось не подобалося – як вона щось приготувала чи зробила.

Але він ніколи, чуєш – НІКОЛИ! – її ніколи не дорікав! Він вмів так висловити свою претензію і так підібрати слова, що мамі ніколи не було образливо. Мама розуміла, що це навіть не претензія, а прохання. Відчув різницю? А слів «а моя мама» я від тата не чула ніколи. Абсолютно НІКОЛИ!

– І найголовніше. Звичайно, моя мама не ідеал. Звичайно, бувало, що татові щось не подобалося – як вона щось зробила або приготувала. Але він ніколи, чуєш – ніколи! – її не докоряти. Він завжди вмів так підібрати слова і висловити свою претензію, що мамі не було прикро, вона розуміла, що це навіть не претензія, а прохання. Або рада. Відчуваєш різницю? А вже слів “а ось моя мама” я від тата не чула жодного разу. Ніколи!

Сили її вичерпалися і, захекавшись, вона лягла назад на подушку. А Степан з абсолютно розгубленим виглядом присів на краєчок ліжка. Те, що сказала Оксана, для нього виявилося повною несподіванкою …