– Оксано, а що твій Дмитро в нашій хаті робить?, – запитала я дочку, коли повернулася з Польщі, де святкувала у сестри.

– Та… він вже йде, – тихо промовила дочка опустивши очі.

– Дітей провідував, вони ж скучають, як не крути.

А потім вияснилося, що Дмитро появився на нашому порозі, як тільки я за браму переступила. І взагалі, коли мене немає дома, вони таємно зустрічаються. Ще не дай бог, Оксана скаже, що вчетверте при надії. Я цього не переживу.

Ну для чого дочка це робить, я не знаю. Нам так добре без її чоловіка живеться. Я підтримую її, вона мене, онуки. Але ж ні, їй чоловіка повернути захотілося.

Ситуація ось яка. Зять мені ніколи не подобався. В дочки з Дмитром троє дітей. Трохи він такий, як то кажуть, ні риба, ні м’ясо. Мій чоловік був рішучий, балакучий, а той не такий. Пишу “був”, бо вже мого Сергія з нами немає, як рік часу.

Власне після того, як минуло сорок днів, я і сказала, щоб Оксана свого чоловіка прогнала з нашого дому.

– Дітей самі поставимо на ноги. Краще нікого не мати, ніж такого, – сказала я до дочки.

Оксана мене послухалася і вже за пару днів його речі були спаковані.

Свати, правда, приїжджали, просили одуматися. Вони вважають, що це я сім’ю дітей зруйнувала, але те, який їх син вони не помічають.

Так, Дмитро заробляє гроші, не захмарні, але заробляє, але в домі він не господар.

Десь інші дружинам і на кухні помагають і з дітьми, а той тільки б після роботи на дивані вилежувався. Ні, не скажу, що дітьми він не цікавився, але не був він таким батьком, як колись мій Сергій для Оксанки. Його в цьому житті ніхто не замінить.

І ось вже майже рік, як моя Оксанка прогнала Сергія. Все наче було добре. Вони ще не розлучені, але Дмитро і грошима помагав і подарунки на Миколая купляв, навіть мені перепала хустина гарна, яку я на святвечір на плечі накидала.

І все б було добре, але коли я повернулася з Польщі, де гостювала в рідної сестри, то застала дома Дмитра.

І тут дочка почала ніби й натякати, що він вже йде, що провідував Дмитро дітей, а потім вони таки призналися, що хочуть зійтися, бо в них діти і що вони погарячкували.

– Як зійтися, Оксано? Ти при своєму розумі? Для чого тобі такий чоловік? Нам вдвох було добре, для чого щось міняти? Діти з татом бачаться і все добре.

Але ви знаєте, ні, дочка вперлася. Оксану запросили на весілля по роботі, так вони разом туди планують йти.

Мені якось неприємно все це чути. Рік жили і нічого, а тепер їй чоловіка захотілося.

Як мені переконати дочку, щоб не робила цієї помилки?

Джерело