На днях мені колежанка Оксана стала скаржитися, мовляв справи у неї не дуже, а поговорити ні з ким. Так ми з нею і пішли на чашечку кави, щоб поговорити, як то кажуть, по душах.

– Останнім часом відчуваю себе служницею якоюсь. Весь домашній побут залишився лише на мені. Тільки те й роблю, що прибираю за всіма одна. Причому, добре ще за своєю сім’єю прибирати: за чоловіком і дітьми. Але на мені ще й свекруха, останнім часом, повністю. Вона абсолютно нічого не робить вдома, абсолютно і найгірше те, що робити нічого й не хоче. Я вже не можу так, сил більше у мене немає.

Оксана молода жінка, їй 35 років.

Свекруха Оксани жінка ще зовсім не стара, навіть навпаки – активна і повна сил, я б сказала так.

Їй немає ще навіть шістдесяти, вона відмінно себе почуває, працює, спілкується з подругами, постійно їздить на дачу, до сина і його дружині з порадами і повчаннями не лізе, просто тримається осторонь всього. Золота, начебто, мама, як на перший погляд сказати.

Проблема тільки в одному мати чоловіка абсолютно не хоче ніяк брати участь в господарських домашніх справах, наче це все зовсім не стосується її.

Оксана з чоловіком ось уже вісім років живуть разом з мамою чоловіка, у великій чотирикімнатній квартирі, що належить матері його і її синові навпіл.

Втім, зараз вже квартира не здається такою вже великою, як раніше, адже за роки шлюбу у Оксани з чоловіком народилося троє дітей.

Старшому синочкові сім років, другому хлопчику п’ять, а молодшої донечці тільки два роки, і турбот у жінки, звичайно, сила-силенна кожнісінького дня.

Прання, годування, прибирання, школа та готування їжі.

А тут ще й безсовісна свекруха підкидає роботи. Як четверта дитина, чесне слово.

– Навіть за собою прибрати не може, точніше сказати, просто навіть цього робити не хоче, – сумно каже Оксана. – В кімнату її я вже давно не заглядаю навіть, там нехай як хоче, але є ж і місця загального користування для всієї нашої сім’ї, так би мовити, де ми всі з дітьми постійно знаходимося. Вранці встаю – підлога у ванній мокра, рушник кинуто на крісло, на кухонному столі гора брудного посуду і крихти, це наша бабуся снідала і на роботу збиралася. Не прибирати за нею не можу, адже нам усім тут знаходитися – мені треба дітей вмивати, збирати в школу і в садочок. Тому доводиться хапати з ранку ганчірку і наводити порядок. І це з самого ранку, як тільки я прокинулася лише.

Чоловік Оксани практично не допомагає їй вдома нічого, він дуже багато працює, а приходить додому пізно.

Максимум, на що його вистачає – це поспілкуватися ввечері з дітьми: почитати книжку, зібрати конструктор, взяти участь в купанні.

Діти чекають цих хвилин з татусем з дуже великим захопленням, і Оксана намагається звільнити чоловіка від господарських робіт, нехай краще побуде з малюками, адже вони чекають дуже цих хвилин, щоб хоч трішки провести часу разом.

Свекруха приходить з роботи набагато раніше, але допомоги від неї якоїсь по дому не дочекаєшся в жодному разі.

Після роботи мати чоловіка відпочиває, лежить на дивані, читає або сидить в інтернеті. З онуками, особливо, теж не спілкується, якось вважає, що вони втомлюють її, ну може мимохідь щось там сказали, ось і все.

Свекруха просто бере їжу, яку я приготувала на вечерю і несе її до себе в кімнату, їсть там біля комп’ютера, ввечері виносить і ставить в мийку гору брудних тарілок.

– А якщо тобі просто залишати все як є, а не мити за нею? Нехай сама все це робить, – порадила я своїй подрузі, адже розумію, що це просто дуже велика наглість і все.

– Якщо я не митиму за нею, то вона просто чистий наступного разу візьме, і все, – зітхає Оксана. – Брудний посуд її так і буде стояти й далі в мийці поки не засохне, або поки я її не помию його сама. Я вже й так пробувала, думала вона зрозуміє, та де там.

– Тобі треба з нею поговорити начистоту. Попроси допомоги, скажи, що тобі хотілося б, щоб вона теж брала участь в конкретних жіночих домашніх справах. Склади графік чергувань, нарешті – коли кому мити підлогу і чистити сантехніку.

Як виявилося, зі свекрухою домовитися Оксана намагалася вже давно, але якось зовсім безуспішно.

– Вас п’ятеро, а я одна, – знизала плечима свекруха. – Чому це я повинна мити за вами підлогу? Мийте самі. Та й їсти я вам готувати не можу, у вас сім’я велика, кожен любить щось своє. Не наготуєшся на вас. А як ти готуєш на всю сім’ю і я візьму ту тарілку супу, чи котлету одну, то тобі й не помітно буде, я вас не об’їм. Тим більше ти в декреті, вдома постійно, а я працюю, ледь не щодня на роботу ходжу. І взагалі, я вас пустила жити до себе додому, ви зобов’язані. Ні, ну як? Ми, взагалі-то, на своїй площі живемо. Дві кімнати з чотирьох в цій квартирі – точно наші. Мій чоловік також має право на половини цієї квартири.

Оксана, звичайно, прибирає і миє підлогу, адже у неї ж маленькі діти, вони не можуть жити в брудних кімнатах, тут без варіантів.

Але при цьому моя колежанка дуже ображається на матір свого чоловіка, адже і вона могла б взяти на себе ну хоч щось. Хоч якусь роботу по дому, щоб дітям своїм допомогти.

Я добре бачу, що Оксані, через це, дуже сумно, адже вона нічого не може вдіяти, у неї виходу немає. Куди вона може піти з трьома дітьми, прикро, що її мають, як безкоштовну домашню робітницю.

А я й сама не знаю, що їй порадити. Що тут можна зробити? Як на матір вплинути?

КІНЕЦЬ.