Ось і одружився в Оксани Петрівни улюблений син Миколка. А радості не було…

Не те, щоб ця Тетяна не подобалася їй зовсім, але просто не таку дружину Оксана Петрівна хотіла синові. А, точніше, собі невістку.

Ну, по-перше, старша за нього на рік. По-друге  –самовпевнена.

Жили вони поки що разом, і Оксана Петрівна вся аж звелася – Тетяна все робила не так і по господарству, і на кухні! Не привчена до роботи, що вже там говорити!

Оксана, щоправда, намагалася не втручатися. Заради сина зрозуміло.

Але він і так розумів невдоволення матері і метався між ними двома.

Тетяна переживала, розпитувала, що саме вона робить не так, бачачи невдоволене обличчя свекрухи.

Але Микола тільки знизував плечима і говорив завжди те саме: – Не звертай уваги.

Становище врятував батько – допоміг молодим із покупкою квартири.

Знаючи характер своєї колишньої дружини, Борис Іванович викликав сина на серйозну розмову. Той зізнався, що нелегко їм із матір’ю. І він зробив усе, що від нього залежить, щоб врятувати шлюб сина.

З Борисом Оксана розлучилася років три тому. Вони практично не спілкувалися, навіть на весіллі сина вона вдала, що вони зовсім сторонні люди.

Він обіймав непогану посаду, завжди допомагав синові матеріально. І навіть кликав їх із Тетяною жити до себе.

Але Микола відмовився.

Зрозуміло, що це погано позначиться на їхніх стосунках з матір’ю, а вона завжди любила Миколу і заміж не виходила, щоб не відволікати свою материнську увагу від сина на стороннього чоловіка.

Оксана Петрівна нікому не зізнавалася, навіть своїй найкращій подрузі Тамарі, що дуже шкодує про розлучення, зроблене нею на ґрунті безглуздих підозр.

Вона вважала, що Борис їй не вірний, були дзвіночки. Він виправдовуватися не став. Але досі так і жив на самоті, повністю присвятивши себе роботі.

Оксана переживала, але назад не просилася. Ще чого! Нехай сам шукає шляхи до зближення.

Коли Микола з Тетяною переїхали від неї, вона була рада в глибині душі, що син нарешті став самостійним, відповідальним за сім’ю чоловіком. Подорослішав остаточно.

Але з іншого боку їй було важко подолати свій материнський егоїзм. Та й із самотністю було змиритися нелегко.

Рятувало тепер спілкування з Тамарою й часті візити сина на вечерю, а у вихідний і з Тетяною.

Оксана Петрівна вдавала привітну господиню, щоб син відчував її любов. А після їхнього відходу часто плакала й дзвонила Тамарі.

– Слухай, досить плакати! Думаєш мені було легко, коли дочка поїхала, а Петро пішов на небеса? І нічого, впоралася. Живу якось. А в тебе син у сусідньому районі живе! Насмажила б пиріжків, сходила б у гості сама. Чого ти киснеш?

– Дитину чекають уже, уявляєш?

– Радість яка, Оксано! Молодою бабусю скоро станеш, онуками займатимешся, якщо вже свою жіночу долю влаштувати не бажаєш.

– Та вона ж ні приготувати до ладу, ні нагодувати…

– Та облиш ти! Сама все вміла, коли вийшла заміж? То яєчня пересмажиться, то кава витече, то в борщі ложка стоїть: не зрозумієш, чи то перше, чи друге, – казала їй Тамара з усмішкою.

Так і спілкувалися подруги. А вечорами після роботи приходив Микола, іноді вечеряв, іноді просто пив чай. Заходив, щоб не засмучувати матір зайвий раз. Бачив, як вона радіє, годує його від щирого серця.

– Тетяна, мабуть, напівфабрикатами годує. Їж як слід…

– Мамо, нормально ми їмо, не нагнітай!

Вона обіймала сина за плечі, і була б її воля, нізащо не відпустила б від себе ані на крок. А тут ще знайомі почали говорити під час зустрічі, як подорослішав її син, як подобрішала Тетянка, вагітність їй на користь пішла!

– А Борис твій все один, – сказала їй якось спільна з колишнім чоловіком знайома.

І цього вечора Оксана вся в сльозах прийшла до Тамари.

– Ну що таке? Тобі знову недобре? Що ти все плачеш, Оксано?

– А ти не розумієш? Самотність, Тамаро! Микола рідше приходив, все за дружиною своєї бігає, а на матір все одно.

– То ти сама винна. Все тобі не те і не так. Душу вклади в сім’ю сина, і все зміниться. Ось побачиш! І чоловік тобі потрібен, щоб ти із сина на нього переключилася.

А він дбатиме про тебе, і Миколі легше стане…

– Ще чого! – скривилася Оксана, а в самої в голові промайнув Борис. – Ближче за сина в мене немає нікого!

– Так син не в тебе вже, люба моя. Сім’я у нього своя, незабаром батьком стане.

Так і пішла додому з важким серцем. А на тижні дзвонить їй Тамара і каже:

– Оксано, я тут ремонт невеликий затіяла. Приходь у суботу, допоможеш шпалери поклеїти. А то важко одній. А я торт приготую.

Оксана Петрівна погодилася. Але й Миколі зателефонувала, щоб теж прийшов, допоміг меблі посунути.

– Так я вже й так іду, мамо. Тітка Тамара покликала.

Оксана здивувалася, але промовчала. У суботу одягла свій спортивний костюм, красиво підібрала волосся обідком, фарбуватися не стала – на роботу все ж таки йде, не на гулянку.

Микола уже був на місці і при зустрічі обійняв її та поцілував.

У душі розлилося якесь тепло, радість, і народилося хвилююче очікування чогось нового й доброго. З кухні пахло ваніллю, на них чекав торт Тамари, і вони взялися за справу.

– Ну як ти? – запитала Тамара? – Виглядаєш чудово…

– Ой! Так я тобі й повірила, знайшла красуню! – відповіла Оксана і посміхнулася.

Години через три все було готове. Тамара мила підлогу, а Оксана із сином вирушили на кухню зробити кави і заварити чаю.

Щоки Оксані порожевіли, з обличчя не сходила посмішка і, щасливо дивлячись на сина, вона запитала:

– Ну, як ви там, синку? Як Тетяна почувається?

Микола нічого не відповів, глянув на годинник, і тут же ж пролунав дзвінок у двері.

– А ось і вона! – сказав син і вибіг у коридор.

Оксана поспішила за ним, а в душі сколихнулося чи то ревнощі, чи якесь занепокоєння.

Микола квапливо відчинив двері, пропустив у коридор сяючу Тетянку, а за нею зайшов ще один гість…

Оксана так і стала від несподіванки.

У коридор зайшов трохи збентежений Борис з букетом квітів.

Тетяна підійшла до свекрухи, обійняла її й сказала тихо:

– Здрастуйте, мамо…

А в неї не знайшлося слів, щоб відповісти.

– Нас із Тетянкою на торт запросили, – сказав Борис і простягнув колишній дружині квіти.

– До столу, до столу, до столу! – по-хазяйськи запросила Тамара, і Оксана зрозуміла, що вони тут змовилися, коли Борис поставив на стіл ігристе.

Спеціально продумано все. Але як їй стало добре, легко, радісно.

Вона не могла надивитись на Бориса, якого не бачила з дня весілля сина. А він поглядав на Оксану так тепло, що вона розуміла: все можна виправити, все ще можна і потрібно повернути назад.

В обіймах сиділи її красень син і гарненька, щаслива Тетяна, майбутня матуся з добре помітним животиком. Клопоталася над усіма її люба і незмінна подружка Тамара.

І все, що було колись хорошого в її житті, раптом повернулося до неї, зігріло теплом і щирістю. У серці знову ожило тонке, дзвінке почуття любові. А всепоглинаюче материнське самолюбство поступилося місцем радості за сина і подяці невістці, яка робить його таким щасливим…

…Коли всі почали розходитися, Оксана обійняла Тамару, прошепотівши їй:

– Дякую, – з усмішкою помахала вона рукою Миколі з Тетяною і подивилася на Бориса, який її чекав.

– Ну що, ходімо? – якось просто спитав він.

Оксана взяла його під руку, і вони стали спускатися сходами, щоб залишитися наодинці і багато про що поговорити…

Вони обоє вступали в новий період свого життя, щоб більше не розлучатися…

КІНЕЦЬ.