– Твоїй мамі потрібен догляд! Я працюю, ти також. Лікар сказав…

– Оксано, давай пізніше обговоримо це, – роздратовано зупинив її чоловік, – Ніколи мені зараз.

***

Оксана стояла в коридорі поліклініки і розгублено слухала короткі гудки в трубці телефону.

“Ось так. Йому ніколи. А я? А мене запитали: чи є мені коли чи ні? – думала жінка.

Потім подивилася на свекруху, Марію Вікторівну, яка сиділа на стільці, кутаючись у принесену Оксаною шаль. Вона виглядала безпорадною. Ще недавно Оксана, можна сказати, недолюблювала цю жінку. А зараз… Зараз вона сама не знала. Стільки подій промайнуло за короткий час.

Таксі під’їхало, і Оксана допомогла літній жінці обережно спуститися по сходах і сісти в машину. Добре, що незнайомий молодий чоловік, який стояв у холі біля входу, допоміг Оксані і підтримав свекруху з іншого боку. Одна б вона не впоралася. Марія Вікторівна була ще дуже слабка. Та й не думала Оксана справлятися одна! Чоловік обіцяв приїхати та сам забрати маму з лікарні. А потім, в останній момент, у нього знайшлися термінові справи. Поки свекруха була в лікарні, Оксана раз у раз поривалася завести розмову про те, хто доглядатиме за літньою жінкою, коли її випишуть, і де вона буде цей час перебувати, але чоловік постійно уникав розмови, поки не залишив Оксану з цим питанням. один на один”.

І тепер вони їдуть до них додому. А куди ще? Оксана домовилася на роботі і взяла три тижні за свій рахунок відпустки, попрощавшись із мрією про повноцінний відпочинок…

***

…П’ять років тому, коли Оксана та Степан тільки одружилися, вони жили разом із свекрухою. Тут молода жінка і сьорбнула всіх принад такого життя. Марія Вікторівна була невдоволена всім, що робила невістка, постійно бурчала і монотонно бубніла. Оксана щодня ніби складала іспит з готування, прибирання та інших домашніх справ. І весь час вирушала на «перездачу». Марія Вікторівна прискіпливо зазирала в усі кути, проводила пальцем по полицях, намагаючись знайти залишки пилу, який недбайлива невістка не дотерла, відкривала шафи і перекладала речі, зітхаючи від того, що вони знову «неправильно лежать». На кухні та у ванній теж все було не так.

Сама Марія Вікторівна не працювала, була на пенсії. Оксана працювала п’ять днів на тиждень. Проте якось вся домашня робота була перекладена на невістку. Марія Вікторівна із задоволенням поступилася їй місцем біля плити, залишивши за собою лише контроль. Жінка похилого віку була твердо переконана, що жінці місце на кухні. Вона навіть за свого сина не соромилася заводити розмови про те, що якщо жінка робитиме успіхи на роботі, і перебуватиме там більше, ніж удома, то ризикує втратити чоловіка. Він точно стане поглядати «набік», а там і до розлучення недалеко.

Оксана справді робила успіхи на роботі, добре просувалась кар’єрними сходами, і Степан нею цілком заслужено пишався, але на свекруху це ніякого враження не справляло. Степан намагався припиняти такі розмови, проте лаятись з матір’ю не хотів, а натяків вона не розуміла і продовжувала гнути свою лінію.

Оксана почала ловити себе на думці про те, що вже починає вірити в те, що чоловік справді може піти від неї до якоїсь «дівки» (як заявляла свекруха), яка нахабно «влізе в сім’ю». Адже вона, і справді, була зайнята на роботі і часто затримувалася.

Як вона все встигала — Оксана і сама дивувалася, але жити в такому графіку постійно не хотіла і тому наважилася запропонувати чоловікові винаймати квартиру, щоб жити, нарешті, окремо і не слухати щодня це бурчання. Чоловік зненацька легко погодився. Мабуть, і його Марія Вікторівна примудрилася «дістати». Ну а гроші на винаймання квартири «знайшлися» завдяки тому, що Оксана на роботі отримала підвищення, зарплату їй теж додали, і можна було зітхнути вільніше.

Марія Вікторівна образилася. Як так? Що такого вона зробила, щоб від неї з’їжджати на орендовану квартиру, платити гроші, аби її не бачити? Син запевняв матір, що це не так. Що бачити вони її дуже навіть хочуть, але не так часто і взагалі… Справа молода, хочеться якось одним уже побути… в лікарню час сходити, перевіритися:

— Чотири роки живете, а дітей все немає, — розвела вона руками.

У тому, що саме її син був здоровий, а невістка «мала проблеми» вона анітрохи не сумнівалася, як і не сумнівалася в тому, що люди одружуються для того, щоб одразу ж негайно завести купу дітей та зажити «як усі». Оксанину кар’єру вона в розрахунок не брала. Вона ж вважала, що щастя жінки зовсім не в цьому, і прийде такий час, коли невістка пошкодує, що не зайнялася своїм здоров’ям і не вчасно народжувала діток. Переконувати Марію Вікторівну було марно. На тому й розлучилися.

На орендованій квартирі спочатку жили добре. Але потім між подружжям почало виникати непорозуміння. Степан, як і передбачала свекруху, почав дратуватися на Оксану, за пізній прихід з роботи, за те, що вона не встигає нічого зробити вдома і майже не готує.

Одного разу, коли Оксана все-таки вирішила зробити чоловікові сюрприз і прийшла раніше з роботи, щоб і справді приготувати щось смачніше і порадувати чоловіка, то застала вдома чоловіка та Марію Вікторівну. Оксана, ніким не помічена, увійшла до квартири, бо на кухні, де вони сиділи, закипав чайник. Свекруха годувала Степана своїми пиріжками і знову вела ті самі розмови. Про те, що Оксана йому не пара, про те, що у тієї проблеми і вона, очевидно, це приховує, (а інакше, чому у них досі немає дітей?) І, напевно, треба якось з нею розлучитися поки не пізно і знайти «нормальну», яка сидітиме вдома і варитиме борщі, а не бігати на наради та здавати нікому не потрібні звіти. Останні слова Оксана розібрала досить чітко. Жінка обережно прикрила вхідні двері та вийшла назад на сходовий майданчик.

Весь вечір вона безцільно тинялася вулицями та магазинами, обмірковуючи почуте. Було дуже прикро. І найприкріше те, що Степан, схоже, і справді став думати про Оксану погано. Вони стали частіше лаятись. Те, що дітей подружжя поки що не планувало заводити, влаштовувало їх обох. І вони це рішення обговорили на початку подружнього життя. Але чому чоловік не скаже про це матір? Тільки з дружиною він підвищував голос і сперечався, а перед Марією Вікторівною ставав зовсім іншим. Мабуть, вона дуже впливала на нього. А тепер, схоже, вона надумала Оксану та сина розвести…

Коли Оксана таки повернулася додому, Марія Вікторівна вже пішла, і було видно, що вона знову засунула свій ніс скрізь, де тільки можна. Речі лежали не на своїх місцях, рушники у ванній були замінені на нові.

— Мама купила посвіжіше, — пояснив Степан, — Сказала, що рушники та постільну білизну треба міняти частіше, а наші ще й прати було час.

— Вона і постільну білизна перевірила? – обурилася Оксана.

— Не заводься, — втомлено сказав чоловік, — Мама маєш рацію, ти справді, не дуже хороша господиня. Але я все одно тебе люблю і…

–  Ну дякую! Похвалив! – саркастично заявила Оксана. — А чи не можна зробити так, щоб вона тут не з’являлася і не втручалась у наше життя? Бо я за себе вже не ручаюся.

— Ми щось придумаємо,— якось невпевнено пообіцяв Степан.

Але свекруха «придумала» швидше. І незабаром вийшло так, що, насправді, подружжя мало не розлучилося. Добре, що Оксана виявила адекватність і швидко з’ясувала все. Виявилося, що свекруха вигадала план. Щоразу, коли вона приходила до них додому без Оксани, вона непомітно забруднювала помадою коміри сорочок Степана, сподіваючись, що Оксана це помітить і влаштує скандал. Невістка помітила і спочатку мало не повелася, навіть посварилася зі Степаном, який нічого не знав про це. Але, зіставивши деякі факти, зрозуміла, чиїх рук це діло.

– Мамо! Навіщо ти це робила?

— Це не я, синку! Ти придивися краще до дружини своєї, вона намовляє на мене, бреше, може вона сама все влаштувала?

– Марія Вікторівна! Як же так? Що я зробила вам? – Докірливо сказала Оксана. — Ця помада належить вам. Безглуздо заперечувати, це досить рідкісний колір.

Розсварилися вони сильно. Марія Вікторівна зрозуміла, що перегнула палицю. Вибачалася і вибачалася перед Оксаною, а син категорично не брав слухавку, коли вона дзвонила, і не пускав матір на поріг. Не спілкувалися близько півроку.

А потім свекруха зателефонувала Оксані з лікарні та розповіла, що у неї сталася серйозна проблема. Вона плакала і просила про допомогу. Потрібні були гроші, потрібно було поговорити з лікарем, та багато іншого. Марія Вікторівна знову плакала і просила вибачення. Оксана миттю вибачила літню жінку і помчала до лікарні.

Степан же, дізнавшись про сумну новину, повівся дивно. У лікарню до матері з’їздив лише один раз, а потім взагалі став цуратися цієї теми. Оксана знала, що чоловік не любить всього, що пов’язане з лікуванням, та й багато чоловіків такі, але щоб так? Це ж його мама!

Поки Оксана носилася зі свекрухою, постійно відпрошуючись із роботи, Степан став від неї віддалятися. Розмови про здоров’я матері йому були не цікаві, вони його напружували, і не хотів навіть думати, як усе це «розрулити».

З усім впоралася Оксана. Вона знайшла доглядальницю, яка виходжувала Марію Вікторівну, вона ж розмовляла з лікарем, вона ж і забирала свекруху додому.

А вдома, щойно вони з Марією Вікторівною приїхали, Оксану чекав ще більший сюрприз. Степан зателефонував і заявив, що поки мама перебуватиме у них (якщо Оксана так вирішила), то він тимчасово поживе у матері вдома. По-перше за квартирою догляне, а по-друге… Ну тісно буде всім разом, квартира маленька, двокімнатна, та мама ще зовсім слабка. Ото поправиться, переїде назад і Степан тоді повернеться.

Марія Вікторівна заплакала, коли почула такі новини. Вона і так ображалася на сина за те, що той виявив до неї таку байдужість, і нескінченно дякувала невістці за допомогу та участь, а тут вже зовсім засмутилася. Вона багато плакала і знову вибачалася. А Оксана з сумом думала про те, що, мовляв, звичайно, хто б їй допоміг раз не вона? Ніхто не чекав від Степана такого.

Минуло три тижні. Марії Вікторівні ставало краще, стала цілком непогано пересуватися і обслуговувати себе самостійно. Оксана не шкодувала грошей. Вона купила все, що потрібно для її відновлення. Та сама стала називати Оксану не інакше як «дочка».

— Дякую, доню, смачні котлетки вийшли, — усміхнулася Марія Вікторівна і обійняла невістку, — Один вже день залишився і треба мені повертатися. Тобі ж на роботу час. Йди звичайно! Дякую тобі величезне! Тепер я вже сама звикатиму, без допомоги. Та й Степан засидівся там у мене, настав час і честь знати.

Степан так і жив у Марії Вікторівни у квартирі всі три тижні. Одного разу приїхав, відвідав матір, посидів п’ять хвилин біля неї і знову «злиняв». Оксана думала з ним поговорити, та не встигла навіть…

***

– Синку! Ти з глузду з’їхав! Як я Оксані в очі дивитися тепер буду? — жахнулася Марія Вікторівна.

— А тобі що? Ти можеш дивитися нормально. Це я з нею розлучаюся, а не ти.

– Ти що? Спеціально чекав, поки вона мене виходжувала? І тільки тепер їй вирішив повідомити? — мама була обурена до глибини душі.

— Я не розумію, що тобі не подобається? — почав заводитися Степан. — Ти ж увесь час хотіла, щоб ми розлучилися, і я знайшов собі іншу? Знайшов. Тепер що?

— Ти мені не син більше, — твердо сказала Марія Вікторівна. — Іди до неї і живи там. Бачити тебе більше не хочу.

Після розлучення Оксана та Марія Вікторівна продовжували спілкуватися. Від колишньої неприязності між жінками не залишилося й сліду. А незабаром Оксана знову вийшла заміж. Вона боялася повідомляти цю новину колишньої свекрухи, боячись, що вона на неї погано відреагує. Але та схвалила рішення:

— Звичайно, люба, тобі треба сім’ю будувати, ти ще молода. А зі Степаном моїм, мабуть, не доля тобі була жити. А те, що він таку підлість до тебе вчинив, за те отримує. Як і я свого часу, — за цих слів Марія Вікторівна заплакала і обійняла колишню невістку, — Якби не твоя допомога тоді, не знаю, як би я була…

А отримав Степан те, що ніяк не могли вони з тією жінкою, до якої він пішов від Оксани, дітей завести. І проблема була саме у ньому. Марія Вікторівна, яка давно помирилася з сином та спілкувалася з ним, переживала, звичайно, але вважала, що Степан сам винний. Адже у житті за все доводиться платити.