Оксана згадала, що давно не відвідувала свою улюблену тітку в селі. Після розлучення із чоловіком ще там не була. А минуло майже сім років. Чоловік її Андрій був безвольним, це Оксана зрозуміла, коли прожили з ним років зо два. Нічого його не цікавило робота, друзі після роботи, будинок.

Згодом все посилилося, почав загулювати. Знайшлися якісь підозрілі друзі, і так поступово скотився на дно. Прожили вони майже чотирнадцять років. У Оксани звичайно терпіння величезне. Вона все надіялася змінити чоловіка, але не змогла. Так у тридцять сім років подала на розлучення. Розлучилися.

Із донькою Вірою поїхали до сусіднього міста, там живе її старший брат із сім’єю. Він віддав їй свою двокімнатну квартиру, сам із сім’єю живе у заміському будинку.

Займається бізнесом, спочатку допомагав сестрі, та й зараз підкидає допомогу племінниці Вірі, все-таки студентка, закінчує інститут. А батьків Оксани давно не стало. В селі залишилася тільки тітка Ніна, молодша сестра матері.

Півтора роки тому познайомилася Оксана з Віктором, він прийшов до неї на прийом. Сподобалася йому Оксана, запросив прогулятися, так і зустрічатися стали. Коли Оксана зібралася в село до тітки, Віктор теж зібрався з нею. Оксана попередила його:

– Вітя, у селі зараз сінокос, треба допомогти тітці. Ти зможеш? Ти міська людина. Важко доведеться тобі.

– Звичайно, зможу. Я чоловік у розквіті сил, так що не хвилюйся, допоможемо! – сміявся Віктор.

Тітка Ніна бачила племінницю сім років тому. Оксані зараз сорок чотири, виглядає добре. У них у роду чудові гени, навіть тітка у свої шістдесят три роки виглядає свіжо, зморшок мало, очі блищать, незважаючи на те, що сільське життя у багатьох свій відбиток залишає на обличчі. Вона енергійна та життєрадісна.

Оксана розповідає Віктору:

– У селі повітря свіже, дихається чудово, легко. Всі сільські добрі та життєрадісні, готові будь-якої миті прийти на допомогу.

Коли Оксана з’явилася перед тіткою, та дуже зраділа:

– Яка ти схожа на свою матір. Вона теж була струнка, з іскоркою в очах. А це з тобою хто, чоловік чи наречений?

– Тітко Ніна, це Віктор, поки що не чоловік, але ми живемо разом. Там побачимо.

Дядько Іван щиро зрадів, побачивши улюблену племінницю. Своїх дітей їм Бог не дав, і вони з Оксани з дитинства здувають порошинки.

Після обіду Оксана з Віктором пішли на річку, викупалися, потім вона показувала йому місцеві пам’ятки. Віктору все подобалося, і повітря, і річка, стрекотіння коників та цвіркунів.

Вранці покликав Іван племінницю та Віктора на луг збирати сіно у копиці. Оксана вправно керувалася граблями, все-таки в селі виросла. А Віктор поколупав трохи і приліг у тінь. Втомився. Оксана поглядала з усмішкою на нього:

– Вітя, я ж тебе попереджала, що буде важко!

– Так, чесно сказати, сільська, фізична робота, це не моя сильна сторона.

Потім прийшла тітка, принесла обід – тушковану картоплю з м’ясом, запашну, наваристу, ще гарячу, закутану в ковдру, вареники з вишнею і сільську сметану, та глечик молока. У селі без молока ніяк, майже у всіх у дворі корова.

– Таак, важко тобі в селі, – говорила тітка Віктору, який лежав під кущем.

– Давай йди, обідати.

Віктор поїв від душі. Такої смакоти ніколи не їв, та ще й на лузі, на свіжому повітрі.

– Смачно, тітка Ніна. А сметана яка густа! – радісно казав він.

Після обіду він сказав Оксані:

– Зараз відпочину, а потім підемо на річку, зануримося. Підемо, Оксана?

Оксана подивилася на нього серйозно.

– Пізніше. Потрібно сіно зібрати, що ж ми одного дядька залишимо?

Віктору не сподобалося, він глянув на неї невдоволено:

– Ну, як хочеш, я пішов на річку. Я не наймався працювати. Не моє це, – піднявши майку з трави, він попрямував до річки.

Оксані стало не по собі, вона подивилася на дядька, але той вдав, що йому не цікаво.

Поки Віктор купався, ніжився на сонці, потім знову купався в чистій та прозорій річці, Оксана з дядьком до вечора закінчили з сіном і зібралися додому. Попереду крокував дядько з граблями на плечі, а позаду йшли неквапливо Віктор з Оксаною.

– Оксано, поїхали додому. Сумно тут, сіно якесь збирати треба. Ні до чого це мені. Не подобається тут.

– Ми ще не все зробили, незручно. Потрібно допомогти дядькові з тіткою, – відповіла вона.

Віктор, невдоволено глянувши на Оксану, сказав:

– Знаєш що? А не пішла б ти зі своїми родичами лісом. Набридло, то дрова перескладай, то сіно греби, я що сюди приїхав працювати?

Оксана від несподіванки зупинилася:

– Ось як! Ну і котись звідси!

Вранці рано Віктор зібрав свої речі, закинув у машину та поїхав. Оксана дивилася слідом.

– Не журись, доню! Не твоя це людина, я одразу помітила, але промовчала. Вирішила – час покаже. Довго чекати не довелося. Твій ще не знайшовся, але обов’язково знайдеться. Зачекай трохи, – почула вона позаду голос тітки.

А Оксана з жалем сказала:

– Тітка Ніна, вони зараз усі такі міські.

– Сходи доню краще до Марини, своєї подружки. Жінки говорять, що вона втретє одружується. Весілля скоро.

Теж не щастить їй на чоловіків. Кажуть, наречений видний. Сходи, вдома ще насидишся.

Без довгих роздумів Оксана переодяглася, і попрямувала до подруги дитинства. Подруги обіймалися, розглядаючи один одного, ділилися останніми новинами, що з ними сталося за останні сім років, доки не бачилися.

– Подруга, у мене весілля намічається, мій Олексій найкращий! Я коли його побачила, одразу зрозуміла, мій чоловік! Зараз підемо до нього на роботу, познайомлю тебе. Якраз збираюсь до нього.

Оксана тішилася за подругу:

– Щаслива ти, Маринко. А мені не трапляються такі, як твій Олексій.

Подруги йшли центральною вулицею, зустрічали знайомих. Місцеві чоловіки з цікавістю поглядали на Оксану, дехто пропонував підвезти.

– Дивись подруга, як наші чоловіки на тебе поглядають.

Вони увійшли до цеху, де працював Олексій. Побачили – він сидить тримається за палець, а поряд крутиться його друг Андрій. Намагається перев’язку зробити. Андрій приїхав до батька в гості з міста, і вирішив зайти до друга Олексія поспілкуватися, а тут таке… Оксана відсунула убік друга, взялася за справу. Обробила все як слід та перев’язала.

– Нічого, як то кажуть до весілля.., – усміхалася Оксана.

Обидва дивилися на неї, як на якесь диво. Звідки вона взялася, симпатична така.

– Заживе, Оксана, знає, що каже, – сказала Марина.

У розмовах ніхто не помітив, як Андрій поглядає на Оксану. Він з першого погляду не міг відвести очей, настільки сподобалася вона йому, але виду не подав, тільки посмішка грала на обличчі.

Подруги ще прогулялися, потім розійшлися. Оксана з тіткою ввечері сиділи на ганку, раптом у хвіртку увійшов Олексій, вони переглянулися.

– Красуне, а я до тебе. Ось перев’язку треба змінити.

Оксана не чекала такого натиску від нареченого подруги, а тітка дивилася на неї підозріло.

– А чому до мене? – обізвалась Оксана.

– Руки у тебе чарівні, ніжні, – наполегливо говорив Олексій.

– Слухай, Олексію, йди-но ти в медпункт… – не встигла вона домовити, як у хвіртку вбігла Марина.

– Ось ти де! А я все село обійшла. А ти чого до Оксани прийшов? Оксано, навіщо ти так? Ми ж подруги. Мені сусідка сказала, що Олексій до тебе пішов, – говорила Марина.

Оксана розлютилася:

– Знаєте що, йдіть ви звідси, я нікого не кликала. Ішли б ви до себе! – Зачинила за собою двері Оксана.

Марина наступного дня прибігла вибачатися:

– Оксано, вибач мені. Я просто бачила, як він дивиться на тебе. Їдь будь ласка звідси, будь другом. Прошу тебе. Не руйнуй моє щастя.

– Ну й нерозумна ти, Маринко! Справа не в мені. Це він такий, ну потім зрозумієш.

– Оксано, я тобі його не віддам. І на весілля тебе не покличу, так і знай, – вибігла з дому Марина.

Тітка Ніна стала мимовільним свідком розмови, хитаючи головою, промовила:

– Ну і подруга у тебе, ревнує. Маринка вона вже не знає, як заміж вискочити, за будь-кого згодна. Не те, що ти. Все перебираєш, все не тих вибираєш.

Оксана пішла до річки, стояв спекотний липневий день. Не встигла дійти до річки, хтось її гукнув. Вона покрутила головою, побачила Андрія, той ішов із величезним букетом ромашок.

– Оксано, а я гукаю-гукаю, а ти не чуєш! – радісно казав він, вручаючи їй цей величезний букет. – Ось тобі ромашки. Сподіваюся, у майбутньому троянди тобі дарувати! Я збирався до тебе, але раптом побачив – ти йдеш, от пощастило. Напевно, ти відчула, що я думаю про тебе. Ти на річку?

– Так, хочу скупатися, дуже спекотно.

– Тоді давай разом, наввипередки, сподіваюся плавати вмієш? – усміхався Андрій.

Він ще не знав, що Оксана ходить у басейн, та ще й у змаганнях бере участь у місті. Тож Оксана випередила його, а він лише руками розвів.

– Нічого собі, професіонал? Де ти так навчилася? Мені навіть соромно стало, обігнала мене легко, – засмутився Андрій, ненадовго звичайно, але все ж таки.

Це знайомство переросло у бурхливий роман, а потім у справжню родину. Цього разу Андрій приїхав до батька у село у відпустку. Батько старіє, два роки тому не стало дружини, матері Андрія. До міста до сина не хоче переїжджати. Ото син і відвідує його часто. Живе у тому самому місті, де й Оксана. Живе один, два роки тому розлучився, дружина давно почала гуляти, от його терпець і урвався. Син одружений, живе окремо, ось і наважився Андрій на розлучення.

Живуть із Оксаною щасливо у будинку за містом, Андрій працює у будівельній компанії начальником архітектурно-проектного відділу. Дизайн будинку дуже красивий, Оксані подобається, вона із задоволенням порається у дворі, ушляхетнює його, іноді приїжджають друзі, діти. Буває весело, смажать шашлики, звучить музика, чути іноді застільні пісні.

Марина теж вийшла заміж за свого Олексія, так і бігає по всьому селу, шукаючи чоловіка, який затримався з роботи.