– Аліно, сонечко, пограйся у дворі з Джеком, поки я у справах сходжу, – ласкавим голосом звернулася Оксана до п’ятирічної доньки.

– А ти куди, мамо? – з цікавістю спитала дівчинка.

– Я піду одного знайомого провідаю. Тільки ти про це нікому не говори, – змовницьки сказала мати.

Дівчинка зробила діловитий вигляд і впевнено кивнула у відповідь. Оксана, дивлячись на неї, не змогла стримати усмішку і ніжно погладила її по волоссю.

Жінка була відсутня близько години, весь цей час Аліна гралася з цуценям. Коли Микола повернувся з роботи, дочка, як і обіцяла матері, нічого йому не сказала.

Протягом двох тижнів, поки чоловік був на роботі, Оксана йшла у своїх справах, залишаючи дочку у дворі.

Справа в тому, що подружжя жило у приватному секторі на околиці міста. Навколо будинку стояв високий паркан, тож жінка думала, що Аліна з ділянки нікуди не подінеться.

Однак вона глибоко помилялася, дівчинка була тямущою не по роках і вже знала, як відкрити замок на хвіртці.

Аліні було цікаво, до кого постійно ходить мама, і якось вона вирішила простежити за нею, щоб з’ясувати це.

Коли Оксана вкотре пішла у своїх справах, дочка пішла за нею.

Молода матуся навіть не підозрювала, що за нею йшла Аліна. Хвилин через десять жінка підійшла до старого зробленого з колод будинку і обернулася.

– Ти що тут робиш? – здивовано вигукнула Оксана, побачивши Аліну.

– Я за тобою пішла, – з дитячою незворушністю відповіла дочка. – А ти що тут робиш?

– Я прийшла відвідати одну людину. Хочеш з ним познайомитись? – запитала жінка.

– Хочу! – радісно сказала дівчинка.

– Добре, тільки пообіцяй мені, що це буде наш секрет, і ти його нікому не розповіси, – лукаво сказала Оксана.

– Я обіцяю нікому не розповідати, – серйозним голосом сказала Аліна і насупила брови.

Жінка засміялася і взяла дочку за руку, після чого вони разом зайшли на подвір’я.

Оксана з Аліною провели в гостях трохи більше пів години і повернулися додому разом.

З того часу дівчинка ходила з мамою, щоб відвідати незнайомого чоловіка.

Минуло літо, а слідом за ним і – осінь. Весь цей час п’ятирічна дитина нікому не розповідала про свої з мамою походи до незнайомця із сусідньої вулиці.

Тільки новорічної ночі Аліна порушила свою обіцянку. Коли за святковим столом зібралися Оксана, Микола та свекри, дівчинка голосно запитала:

– Мамо, а де той чоловік, до якого ми ходимо потай від тата?

У кімнаті миттю запала тиша, і родичі здивовано подивилися на Оксану.

– Люба, про що ти говориш? – ніяково посміхнулася жінка. – Ми нікуди потайки не ходили. Ти, напевно, мала на увазі тітку Олю і дядька Дмитра? Так вони вдома святкують.

– Я пам’ятаю тітку Олю і дядька Дмитра! Я говорю про дядька Федька! – з дитячим обуренням сказала Аліна.

– Сонечко, ти щось плутаєш, ніякого дядька Федька я не знаю, і тим більше ми до нього в гості не ходили, – нервово сказала Оксана і сумно подивилася на дочку.

Дівчинка ображено схрестила руки і, сповнена рішучості, звернулася до батька.

– Мама завжди ходить до нього, коли ти на роботі. Я бачила це на власні очі! – схвильовано сказала дитина.

Іван Степанович та Лідія Михайлівна після цих слів про щось зашепотілися між собою, періодично зиркаючи на невістку.

Микола спочатку почервонів, але потім заспокоївся і дружелюбним голосом почав розпитувати дочку про незнайомця.

Аліна почала свою розповідь з того моменту, як мати вперше попросила посидіти її вдома одну.

У міру розповіді обличчя чоловіка ставало все злішим і злішим. Якоїсь миті Оксана не витримала і вигукнула:

– Досить! Припиніть. Видно ж, що дитина все це вигадала!

– Ні, я не брешу! Я бачила, як ти відносила йому салати сьогодні! – не вгавала Аліна.

– Я відносила салати Ользі і Дмитру, а не міфічному Федору, – строго сказала Оксана.

– Тату, я не брешу! Я можу показати той будинок, – сказала дівчинка.

– Тихо, тихо, люба. Я тобі вірю, зараз ми всі одягнемося і сходимо в гості до дядька Федька, – ласкаво сказав Микола і повів доньку у коридор.

Дружина, дивлячись на цю картину, не на жарт запереживала.

– Не треба нікуди ходити, я все поясню, – тихо сказала Оксана, опустивши очі в підлогу.

Чоловік із сумною усмішкою повернувся до столу.

Іван Степанович та Лідія Михайлівна весь цей час сиділи з широко відкритими очима, але в розмову не втручалися.

– Я збрехала тобі, коли сказала, що я сирота. Насправді я маю батька, Федора Валерійовича. Він завжди вів не дуже добрий спосіб життя, і в результаті отримав термін. Після того, як не стало мами, мені не було до кого йти, і мене забрали до дитячого будинку, – сумно сказала жінка. – Влітку він звільнився і знайшов мене. Спочатку я не хотіла з ним спілкуватися, але потім зглянулася і допомогла купити будинок. Мені було соромно говорити тобі про те, що мій батько – такий, тому я відвідувала його потай.

– Дуже зворушлива історія, думаю, нам варто відвідати твого батька, – скептично сказав Микола. – Не годиться тестя одного в новорічну ніч залишати. Заодно подивимося, скільки йому років і чи ти схожа на нього.

Оксана зрозуміла, що чоловік їй не повірив. Дружина мовчки встала з-за столу і з гордо піднятою головою попрямувала у коридор.

Аліна разом із батьком пішла за нею. На цей раз Іван Степанович та Лідія Михайлівна вирішили не залишатися осторонь і теж пішли одягатися.

Незабаром родичі всі попрямували до будинку загадкового Федора.

Оксана першою зробила крок за хвіртку, пройшла до веранди й постукала у двері. Не чекаючи відповіді, жінка по-хазяйськи зайшла в хату.

– Хто там? Оксано, це ти? – почувся чоловічий голос.

– Так, тату, але я не одна. Зі мною прийшов чоловік, дочка і свекри, – заздалегідь попередила дочка.

Почувши це, Микола оторопів і застиг на місці. Іван Степанович і Лідія Михайлівна розгублено стали біля сина.

У коридор вийшов сивий худий старий.

Оксана не розгубилася й представила батька родичам. Чоловікові стало соромно за те, що він даремно підозрював дружину, тому запросив тестя зустрічати новий рік разом з усіма.

Федір Валерійович спочатку відмовлявся, але потім все ж таки погодився. Пізніше Микола знайшов момент і вибачився перед Оксаною за свою поведінку.

Жінка не тримала на чоловіка образу, тому легко пробачила його.

З того дня вона перестала соромитись свого батька і частіше почала з ним спілкуватися…