Оксана поїхала із села до міста. Вивчилася, влаштувалася на роботу, почала робити кар’єру. Тепер вона самодостатня жінка – своя квартира, своя машина, високооплачувана робота. Ось тільки віддавшись кар’єрі, вона не знайшла часу на особисте життя. У свої сорок років вона ще заміжня не була, і вже не сподівалася…

Щоліта вона приїжджає на тиждень до рідного села. Спершу приїжджала до батьків, потім, коли їх не ста ло, почала приїжджати до своєї шкільної подруги Марії. Та з чоловіком завжди з радістю приймали її. Ось і цього року приїхала. Зібралися Оксана з Марією в ліс, по гриби. Зайшли далеко, та й заблукали.

Куди йдуть, самі не знають, а тут ще Оксана підвернула ногу, ходить насилу, спираючись на плече подруги. Ідуть прямо, кудись та вийдуть. Раптом їм назустріч вискочив собака і почав гавкати.

— Кінг, до мене, — пролунав чоловічий голос. – Звідки ви тут? Що трапилося? — Запитав він, побачивши подруг. — Пішли грибами і заблукали. А тут ваш собака.

Ми далеко від села? – спитала Марія. — Досить далеко, — відповів чоловік. — Я Андрій, лісник, йшов зустрічати брата, він до мене мусить приїхати. Давайте підемо йому назустріч, потім ми вже будемо з машиною.

Сказавши це, Андрій узяв Оксану на руки і пішов уперед. Марія з Кінгом пішли за ними. — Андрюша, у тебе в лісі водиться така краса? — Запитав чоловік, вийшовши з джипа. — Оксано, Маріє, це мій брат Микола, — представив їх один одному Андрій. — Треба дівчат довезти до хати. Вони заблукали.

— Довеземо, — сказав Микола… Усі три дні, поки Оксана гостювала у подруги, до неї приїжджав Микола, вони разом гуляли. А потім відвіз її до міста своєю машиною… Минуло п’ять років. Оксана та Микола одружені, у них росте син Богдан. «Ми знайшли своє щастя в лісі», — жартують подружжя.

КІНЕЦЬ.