Батьки Оксани розлучилися, коли їй було 14, а молодшій сестрі Олі – 9 років.

Причина банальна: мама знайшла чоловіка своєї мрії та пішла до нього. Про дітей не думала. А що думати? Чоловік – людина позитивна, відповідальна. З дівчатами порався з перших днів життя, все знав, все вмів, чудово готував. Золото, а чи не чоловік.

Ось тільки його мама не любила. Заміж вийшла на вимогу батьків, яким Ігор дуже подобався.

– Зрозумій, Олено, ти за ним будеш як за кам’яною стіною, – умовляли вони, і дочка зрештою здалася. Зіграли весілля.

І начебто жили непогано. Так, сварилися, не розуміли один одного, але хіба це головне? Головне – діти! Дівчата підростали, будинок – повна чаша, родичі раділи.

Може, так і жили б, але зненацька Олена закохалася. Та так сильно, що забула про все на світі і вирішила геть-чисто відмовитися від ролі порядної матері сімейства.

Пішла, не озираючись.

За півроку повернулася – коханий виставив її на вулицю серед ночі. Просила у Ігоря та дівчаток прощення, говорила, що все усвідомила, обіцяла, що ніколи більше…

Ігор, знаючи, що доньки сумують, і розуміючи, що їм потрібна мати, пробачив. Точніше, сказав, що пробачив. Можливо навіть так думав.

Але зрештою пробачити не зміг.

Постійні сварки, взаємні закиди стали нормою життя, проходили на очах дочок.

У такі хвилини дівчатка ховалися у своїй кімнаті, щоб їм не перепало.

– Ніколи заміж не піду! – твердила Оксана, обіймаючи сестричку. – Краще бути одній, ніж так жити.

– Я теж, – тихенько озвалася Оля. – Ми з тобою завжди будемо разом. Правда?

Оксана впевнено кивала.

Своє майбутнє ці маленькі жінки бачили саме таким.

Вони просто не знали, що батьки додумаються відібрати їх одне одного.

Зберегти шлюб Ігореві та Олені так і не вдалося. Вони подали на розлучення і поділили дітей.

Олю забрала мати, Оксана залишилася з батьком.

Минули роки.

Ігор через кілька років після розлучення одружився. Мачуха виявилася дуже позитивною людиною, легко знайшла з Оксаною спільну мову. З часом вони стали найкращими подругами.

Олена заміж так і не вийшла. Щоправда, ще раз намагалася повернутись до колишнього коханого, але тривалого союзу у них так і не вийшло.

Спілкування з Оксаною мати не шукала. Так, дзвонила іноді … Їй цілком вистачало Ольги, яка, дорослішаючи, невпинно «віддячувала» матері своєю неконтрольованою поведінкою сама не розуміючи за що.

І ось нарешті Оксана зібралася заміж. Подзвонила мамі, запросила. Та прийшла.

Трималася підкреслено сухо. У бік колишнього чоловіка навіть не дивилася. Трималася подалі.

Їй дали слово. Вона промовила тост. Побажала молодим великого кохання, щастя, порозуміння. Усі підняли келихи.

Ігор навіть не доторкнувся до чарки. Олена це помітила.

Під час танців підійшла і, презирливо дивлячись колишньому в очі, голосно запитала:

– Ти проігнорував мій тост? Чи не хочеш щастя нашій дочці? Теж мені – батько!

– Ці слова прозвучали з твоїх вуст дивно, – спокійно відповів Ігор, узяв дружину під руку і хотів піти, але Олена не витримала:

– Як ти смієш?! – вигукнула вона. – Завів молодуху і вирішив, що можеш ігнорувати матір своєї дочки?!

Ігор хотів щось відповісти, але дружина потягла його за рукав і тихо промовила:

– Ходімо, не звертай уваги. Ти ж бачиш – вона хоче сварки… Не псуватимемо нашій Оксані настрій…

– Вашій?! – не витримала Олена і підійшла впритул до нової дружини Ігоря …

Гості стовпилися навколо жінок, що сваряться. Точніше, сварилася лише одна з них – мати нареченої, мачуха мовчала. Оксана кинулася дружині батька на виручку.

Жінок заспокоїли.

– Ти це бачив? – ненароком почула Оксана слова свекрухи, звернені до сина. – Нічого собі сімейка! Ти кого до нашої родини привів? Ох, синку, я ж казала: не пара вона тобі.

Оксана розплакалася. Тепер усі заспокоювали наречену.

Олена, як ні в чому не бувало, підійшла до столу, налила келих ігристого та випила. Помітивши, що всі на неї дивляться, сказала:

– Не подобаюсь? Ви мені теж не дуже…

З цими словами вона гордо розвернулася і пішла.

Оксана її наздогнала:

– Мамо, що ти наробила?! Це ж моє весілля! Що про мене скажуть ці люди? Тут же переважно родичі чоловіка.

– Вони будуть говорити про мене, а не про тебе, – не повертаючи голови кинула Олена. – І твій тато теж. Додумався, дружину приволік! А про мене він подумав?

– Він живе з нею не один рік. Вона його дружина. І він тут – по праву. А тебе я, мабуть, даремно запросила!

– Ось-ось! Вся – у батька! Ти як з матір’ю розмовляєш?

– Пробач… І прощай, – Оксана розвернулась і попрямувала до гостей.

– Дивись не спіткнись, – кинула мама слідом…

Дочка навіть не озирнулася.

З матір’ю вона більше не спілкувалася.

А свекруха довгі роки при кожній нагоді нагадувала Оксані цю сварку на весіллі. І з незмінним коментарем:

– Яблуко від яблуні не далеко падає…