Оксана витерла сльози і почала мити посуд. Останнім часом у неї часто очі на мокрому місці. Їй шкода себе, їй прикро за доньку Уляну. Жаль, що батьки рано пішли, а вона залишилася одна на всьому білому світі. Точніше восьмирічна донька Уляна ще є і тепер чоловік Максим, та трирічний син Денис.

Оксані дуже не вистачає мами, нема з ким порадитися, нікому поплакатися, а зараз перед нею стоїть нерозв’язна проблема, принаймні їй так здається.

Перший шлюб у неї був невдалим. Не послухала матір і одружилася з Романом.

– Доню, не буде в тебе з ним нормального сімейного життя. Ну подивися ти на нього, який із нього чоловік? Він вже зараз постійно гульбанить. Молодий, а туди, куди і його батько, разом гульбанять. Не подобається мені твій вибір.

– Мамо, Рома нормальний. Він мені пообіцяв, як одружимося, не гульбанитеме зі своїм батьком. Це зараз вони живуть разом, тож батько так на нього впливає. Житимемо окремо.

Але мати знала, що казала, так і вийшло. Тільки й витримала Оксана три роки сімейного життя, чоловік майже не працював, гуляв, а сім’ї для нього практично не існувало. Часто там у батьків і залишався, бо не міг дійти додому після посиденьок із батьком. Оксана подала на розлучення і виставила Романа за поріг із нечисленними речами.

Із нинішнім чоловіком Максимом познайомилася в офісі, він вже там працював, коли прийшла Оксана. Якось одразу вона звернула на нього увагу. Серйозний, симпатичний хлопець, на вигляд такий надійний. Він також звернув на неї увагу. Зустрічатися стали не відразу, придивлялися один до одного приблизно рік.

Але на черговому корпоративі все вирішилося. Максим постійно запрошував її танцювати, а вона спостерігала чи сильно гульбанить Максим. Але Максим до ігристого ставився байдуже і келих майже не підіймав, так трохи, для веселощів. А її колега Катя прошепотіла їй за столом:

– Оксано, Максим на тебе задивляється, тримай такого чоловіка, він нормальний. Працює і ні з ким із офісу не зустрічається, а тут – на тобі.

Єдине, що затьмарювало всю цю ситуацію, так це те, що Максим молодший за неї на три роки. Але потім вона вирішила, що три роки – це не десять, і забула про це. Він провів її після вечора і з того часу вони почали зустрічатися. Уляні він одразу сподобався, мабуть, доньці не вистачало спілкування з батьком, тому вона тягнулася до Максима, і він теж знайшов до неї підхід. Довго не зустрічалися, стали жити разом, він прийшов у квартиру до неї, а потім одружилися.

Все було добре, але одне «але» затьмарювало щастя Оксани. Коли Максим вперше познайомив її зі своєю матір’ю, та одразу ж надулася. Вона була проти їхнього шлюбу. Оксана звичайно все одразу зрозуміла, що не сподобалася свекрусі. Думала собі:

– Зрозуміло все. По-перше, я старша за її сина на три роки, а по-друге, з «причепом». Свекрусі не сподобалася моя дочка, хоч і говорила вона Максиму, щоб я не чула, а я почула. Гаразд, хоч вона живе в селі, сподіваюся не будемо часто бачитися.

За рік народився син Денис. Чоловік задоволений, він і Улянку любив, як свою доньку. І тут несподівано свекруха продала в селі будинок із господарством і купила однокімнатну квартиру поряд із ними, у сусідньому під’їзді. Біда для Оксани прийшла, звідки вона й не чекала.

Максим звичайно був радий, адже його мати може з нього зняти частину обов’язків, десь посидить із дітьми, десь погуляє. Але Оксана зовсім не зраділа. Свекруха без запрошення та попередження щоранку приходила до них додому. Іноді навіть не попивши чай вдома.

– Налий мені чаю, я не встигла вдома попити, добре, що в тебе з ранку млинці. А мені для кого смажити, от у вас і пригощусь, – говорила вона Оксані, яка часто на сніданок смажила їх. Максим любив, та й донька теж.

Оксана так і хотілося їй сказати, але не могла собі таке дозволити:

– Ніхто тебе сюди не кликав рано, пила б спокійно вдома чай.

Ну гаразд, з цим Оксана змирилася, але іноді свекруха приходила і приносила подаруночок онукові Денису, а на Уляну і не дивилася. Вона для неї була чужа і зайву шоколадку не купувала, тільки для свого онука. Уляну свекруха ігнорувала зовсім. Хоч дочка й тяглася до  неї, називала її бабусею, а та зиркне на неї і відвернеться. Оксані було важко це бачити, адже діти є діти, свекруха обіймала і цілувала онука, сунула в руку якусь іграшку чи цукерку, а Уляна стояла і дивилася.

Якось Оксана не витримала і запитала:

– А Уляні?

На що свекруха швидко відповіла:

– А у мене пенсія маленька, ви працюєте, от і купуйте своїй дівчинці іграшки та цукерки.

– Тоді й Денису не приносьте, ми йому теж купимо. Невже ви не бачите, що Уляні прикро?

– А це моя справа. Денис мій онучок, рідний, – ображено глянула свекруха на Оксану.

Оксана не стала далі розвивати розмову, бо знала марно, і нічим хорошим ця розмова не закінчиться. Свекруха знову скаржиться Максимові і всіляко ображатиме її. А той, як завжди, мовчатиме. Він ніколи матері не робив зауважень, хоч і бачив він, що вона не права. А Оксані прикро, чоловік за неї ніколи не заступався, просто мовчав і все. Мабуть, йому зручно було займати таку позицію.

Свекруха знала та відчувала, що Оксана її не любить. Так, у них була неприязнь з перших днів знайомства, але невістка мовчала, а свекруха нахабніла. Останньою краплею став день народження Уляни.

Оксана накрила стіл, запросила друзів з дітьми, та й свекруха звичайно, але та погодилася забігти на хвилинку. Коли всі вже сиділи за столом і їли, прийшла свекруха з дуже незадоволеним виразом обличчя, на кшталт час тільки забирають, і навіть не вітаючись ні з ким, сунула до рук Уляни невеликий кухонний рушник. Мабуть зі своїх запасів.

Оксана запросила її за стіл, поставила перед нею великий шматок торта, який, до речі, сама спекла, налила чай. Коли свекруха поїла, раптом вирішила поговорити з Катею, колегою та подругою Оксани, у тієї теж дочка приблизно такого ж віку, як і Уляна. Зітхаючи, свекруха казала:

– Ось не пощастило моєму онукові, випала йому доля жити з нерідною сестрою. Буде доросла вона і ріднитися не буде з молодшим братом, бо чужі. Але я його не забуду до самого мого відходу, його любитиму і допомагатиму. Ця Уляна не подобається мені.

– Ну що ви, Уляна дуже добра дівчинка і любить свого братика, навіщо ви так кажете? – Сказала Катя з хвилюванням дивлячись на подругу, яка ледве стримувала сльози.

– Я знаю, що говорю, – невдоволено відповіла свекруха.

Оксана не витримавши, вибігла на кухню та дала волю сльозам. Потім увійшов чоловік і почав заспокоювати:

– Оксано, ну не ображайся, мати стара жінка, ну навіщо ображатись на неї? Ну що тепер робити, якщо вона така. Це моя мати, і я не можу їй нічого сказати.

Оксану понесло від образи, і вона не втрималася:

– Ну, якщо ти не можеш сказати, тоді я скажу.

Вона увійшла до кімнати в той момент, коли свекруха переконувала Катю, що дочка Оксани зовсім не така, як Денис, не слухняна і батьки її ще “намаються з нею”.

Оксано стала навпроти свекрухи і видала:

– Геть звідси, і щоб духу твого тут більше не було! – Максим дивився на дружину на всі очі. – І ти можеш котитися разом із нею! Моя дочка вам не подобається?

Свекруха миттю вискочила з-за столу. Добре, хоч діти грали в іншій кімнаті і нічого не чули. Катя заспокоювала подругу, і поступово всі пішли, побачивши такий перебіг подій.

Після цього цілий тиждень чоловік не розмовляв із дружиною, та й вона не збиралася з ним першою миритися. Думала:

– Нехай я буду не права, але скільки можна мовчати. А Максим стрибає навколо своєї матері хоч і сам розуміє, що вона не має рації. До чоловіка в мене ставлення змінилося – не зміг заступитися за мене та доньку перед своєю матір’ю. Хоч і Улянка любить його як свого рідного батька.

Пройшло трохи часу і начебто все втряслося. Свекруха до них більше не приходить. Чоловік сам ходить до неї з Денисом, але дружині нічого не розповідає. А Оксана здогадується, що йому «нашіптує» свекруха про нелюбиму невістку. Максимові, звичайно, теж нелегко. І дружину шкода і матір теж. Але вирішувати щось і мирити їх не збирається. Напевно, йому й так теж зручно.

Оксана може поговорити тільки з Катею, більше нема з ким:

– Катю навіть не знаю, що буде далі. До чоловіка вже не відчуваю тих почуттів, що раніше, прикро, не може заступитися за мене та доньку. Думки все частіше відвідують розлучення, але сина шкода. Адже Денису потрібний батько, не можу лишити його цього. І в ліжко з чоловіком лягаю без радості. От і не знаю, що робити? Гаразд мене свекруха невзлюбила, але Уляна в чому провинилася? Ось так і живемо. Максим ображається на мене, що так вчинила з його матір’ю, а я не змогла стриматись, я теж не залізна.

– Тааак, Оксано, навіть і не знаю, що порадити, все-таки в кожній родині є свої проблеми. Я не уявляю, щоб я робила, якби опинилася у такій ситуації. Ти вже почекай, може все налагодиться, може затихне в тобі образа. Розлучитися завжди встигнеш, – заспокоює її подруга.

– Катю, я посміхаюся, вдаю перед чоловіком, що все добре, а потім плачу, коли його немає вдома. А я так хотіла бути щасливою. От і не знаю, як вчинити? Невже мої надії на щастя знову впали?

КІНЕЦЬ.