Ішов вже третій рік після одруження Оксани. Її чоловік, Віктор, був молодшим у дружній багатодітній сім’ї. Три його брати і три сестри вже мали свої сім’ї, але це не заважало їм хоча б раз на тиждень відвідувати своїх батьків. Траплялося, що збиралися одночасно три-чотири сім’ї. Звісно, ​​приходили зі своїми дітьми. Про свята і говорити не варто: у ці дні збиралися всі разом.

Спочатку Оксані це навіть подобалося і вона охоче крутилася на кухні, готуючи величезні каструлі борщу, або щось ще, жарячи котлети, гарніри, салати… Але згодом вона почала усвідомлювати одну не дуже приємну річ: ці зустрічі сильно відображалися на домашньому бюджету. Але вона мовчала. Адже сім’я це здорово!

Усі збиралися у вітальні, весело сміялися, діти шастали туди-сюди по всьому будинку, батьки з розчуленням спостерігали за онуками… Хіба це не щастя?

Вся сім’я її постійно нахвалювала: і господиня вона хороша, і поступлива, і скромна, і працьовита.

Але в якийсь момент прийшло усвідомлення того, що вона віддала б перевагу, щоб її не хвалили і дали б можливість хоч трохи розслабитися.

Тому, коли дівчина вийшла на роботу в їдальню, навіть трохи підбадьорилася: тут вона працювала, практично виконуючи те, що робила вдома, але за це їй платили гроші!

Свекруха, Ніна Петрівна, після першої зарплати, якось між іншим, сказала:

– Ти знаєш, у добрих сім’ях діти віддають гроші батькам: молоді не вміють витрачати зароблене. А в мене гроші будуть, як у банку!

Оксана тоді промовчала, але не знайшла потрібним слідувати запропонованому способу господарювання. Більше ця тема не порушувалася.

Зароблені гроші дівчина легко витрачала на сім’ю, на племінників чоловіка.

Як і раніше, діти відвідували своїх батьків, просто тепер вони намагалися підгадати час, коли їхня невістка вже прийде з роботи… І Оксана, звичайно, знову поралася на кухні в самоті.

Нікого не хвилювало те, що вона десять годин уже відбігалася по кухні їдальні.

– Давай, давай, гості чекають, поспішай, – зрідка зазирала в кухню свекруха.

Сестри чоловіка чудово проводили час у спілкуванні і ніколи нікому на думку не спадало допомогти невістці хоча б накрити стіл.

А коли вже стіл був накритий, як правило, невістці там місця не було…

– Вона у нас у їдальні працює, там всього вистачає, голодною ніколи не приходить, – говорила Ніна Петрівна.

І Оксана приймала все як належне. Головне, щоб гостям було добре!

* * *

І все б добре, тільки дуже хотілося Оксані дітей. Хоча б одну дитину. Але все ніяк!

Віктор говорив:

– Ну і куди ти поспішаєш? Встигнемо ще!

Але свекруха постійно натякала на те, що сім’я без дітей – не сім’я та Оксана опускала голову, ховаючи сльози… Хіба вона не хоче дитину? Але ж у чому її вина, питається?

І вечорами лила сльози, боячись страшної долі розлученої та бездітної жінки…

Одного разу, коли молодша зовиця народила третю дівчинку, свекруха з роздратуванням відпустила на адресу зятя не дуже розумний жарт:

– Знову дівчинка, ніяк сина не можеш зробити!

Оксана, вирішивши підтримати Ніну Петрівну, посміхнулася, але почула у відповідь:

– А ти хоч когось народи, а тоді посміхайся, скільки хочеш!

Того дня Оксана проплакала весь вечір. Віктор намагався втішити:

– Та не хвилюйся ти так! Ну, якщо щось візьмемо дитину на виховання!

Але вона точно знала: у цій сім’ї точно ніхто не дозволить привести прийомну дитину. Тут потрібні діти. І багато!

* * *

Тому, коли нарешті настала довгоочікувана вагітність, Оксана дізналася: щастя є! І єдине, що затьмарювало радість, була думка про те, що доведеться чекати цілих дев’ять місяців!

Вагітність була складна. Робота в їдальні сильно напружувала. Але співробітниці щиро турбувалися за її здоров’я та дбали про неї. Приносили щось із солінь, овочі, фрукти, відправляли у двір подихати свіжим повітрям.

Повертаючись додому, дівчина мріяла лише про одне: прийняти душ і до ліжка!

На жаль… Не завжди це виходило.

– Давай, давай, приготуй що-небудь, у нас гості, – наказовим жестом свекруха відправляла дівчину на кухню і вона йшла і знову щось готувала, накривала стіл, потім перемивала посуд … І, здавалося, кінця не буде цьому потоку охочих поїсти з її рук родичів.

Ніна Петрівна любила говорити:

– Вагітність не недуга. Чим більше рухатимешся, тим легшими будуть пологи!

А того дня Оксана почувала себе особливо погано. То був вже сьомий місяць вагітності. Ноги набрякали, пересуватися було важкувато. Але зігрівала думка про те, що прийде додому, в душ і відразу в ліжко!

І спати!!!

Але не тут було… Дійшовши до будинку, побачила відразу три припарковані машини…

Зрозуміла справа! Щонайменше десять людей гостей, плюс сім’я…

Перед очима попливло.

Віктор вийшов назустріч:

– Щось на тобі обличчя нема… Тобі погано? – Стривожено говорив він, приклавши руку до лоба своєї дружини.

Вона мовчала. Але тут у коридорі з’явилася свекруха. Суворо подивившись на сина, промовила:

– Потім милуватися будете! Гості в будинку, що-небудь приготуйте! Соромно, не ганьбіться!

І ось тут Оксану прорвало. Різко розвернувшись, вона вибігла у двір і сховалася за будинком на городі. Вона плакала. Від злості на себе, на свою безпорадність… Вже стемніло і Віктор не одразу її побачив…

– Що з тобою? Тобі погано? Давай викличу швидку!

Але вона не відповіла. Просто стояла і гірко плакала. Брехати Оксана взагалі не вміла. А зізнатися, що вона не має жодних сил крутитися по кухні, було соромно. Вона ж невістка!

Віктор вмовив свою дружину повернутися в будинок і оголосив гостям, що Оксана погано почувається, а потім відвів її до спальні.

Потихеньку всі роз’їхалися.

Ось цього дня дівчина потрапила в немилість.

Рано-вранці, збираючись на роботу, вона почула голос свекрухи. Та говорила навмисне голосно, явно для її вух:

– Позорище! Що про нас люди скажуть? Діти прийшли, а ми їм не накрили стіл! Де так написано? Бідолашний мій синочок…У які руки потрапив…

Дівчина застигла. Але тут Віктор, який теж збирався на роботу, різко вискочив з кімнати і подався на кухню.

– Годі! Що тобі від неї треба? Вона вам тут не хатняробітниця! Своїх доньок привчила сюди приходити гостювати, а з невістки зробили собі прислугу! Тепер, якщо хочуть накритий стіл, то нехай щось із дому готове принесуть та їдять, скільки хочуть! Вам не догодити!

Прослизнувши повз свекруху, дівчина втекла на роботу. І весь день зі страхом чекала на зустріч зі свекрухою.

Але нічого страшного не сталося. Її тепер просто перестали помічати…

Зараз у Віктора та Оксани троє дітей. Вже майже дорослі. Із батьками Віктора Оксана змогла витримати довгих шістнадцять років. І називає ці роки найгіршими у її житті…

А як ви думаєте, у який момент сталася помилка, яка розколола сім’ю?